Слухати

Права людини понад усе?

21 березня 2016 - 18:28 324
Facebook Twitter Google+
Події навколо Фестивалю Рівності у Львові розкрили низку правозахисних і безпекових викликів. Коментують львів'яни та правозахисники

Чи є заборона Фестивалю Рівності викликом правам людини? У студії Оксана Форостина — видавчиня та учасниця Несторівської групи. Телефоном спілкуємось із істориком, перекладачем та членом українського ПЕН-клубу Андрієм Павлишиним, а також із правозахисницею Тетяною Мазур.

Лариса Денисенко: Про що свідчить ситуація, якщо розібрати її з правозахисної точки зору? Чи дійсно, на ваш погляд, це історія про права людини?

Оксана Форостина: Думаю, насамперед, потрібно послухати львів’ян. Те, що мене бентежить у цій ситуації: я, практично, не почула їх. Я не знаю, чи є речник від організаторів на місці у Львові. Весь час промовляли кияни — люди, які приїхали у Львів з Києва. Тут мені бракує голосу львівської громади. Крім тих людей, які обурюються і, навпаки, — підтримують міську владу.

Ірина Славінська: Стосовно голосу львівської громади: доволі швидко з’явився відкритий лист міському голові Львова Андрію Садовому. Там йдеться про неприпустимість насильства у міському просторі. Цей лист опублікований у Фейсбуці Ірини Янів і під ним уже є чимало підписів. Тобто є люди, які готові говорити про неприпустимість цієї дискримінації та утисків. Можливо, ми б могли поставити це у якийсь контекст. Адже Львів останнім часом потрапляв у новини з дискримінативних приводів.

Оксана Форостина: У цих випадків є два виміри. Дійсно, це і рух Львова в консервативний бік. Ця динаміка спостерігалася дуже давно. Але є і другий момент. Це сильні місцеві медіа і сильна громада. Саме тому ми і чуємо про ці випадки, бо вони проблематизуються. Це не означає, що їх у Львові більше — на них звертають увагу.

Лариса Денисенко: Я погоджуюсь: проблеми не консервуються, хоча, можливо, консерватизується суспільство. Якщо подивитися на висвітлення в Інтернеті — ситуацію звели до того, що це усе завезені «ряджені», маючи на увазі абсолютно всі сторони. Як би ти могла це прокоментувати?

Оксана Форостина: Тоді маємо припустити, що мер Львова Садовий, прес-служба міськради, отець Возняк, який виступив із заявою — виходить усі вони теж учасники цієї «операції».

95 062 038-c1ca-4d05-ae7b-8de9433dbba8_0_0.jpg

Оксана Форостина.jpg // «Громадське радіо»
Оксана Форостина
«Громадське радіо»

Телефоном до розмови приєднується Андрій Павлишин, який є одним із перших підписантів відкритого листа до Андрія Садового. Говоримо про сам документ, його контекст та реакцію львівської спільноти.

Ірина Славінська: Ми говоримо про виклик правам людини, адже історія з Фестивалем Рівності показала ширшу проблему.

Андрій Павлишин: Я прожив усе своє життя у Львові. Я люблю це місто і для мене воно безмежно дороге. І мені страшенно соромно, що саме тут трапились всі ці ганебні події від 17-го і до ночі 20 березня. Львів’яни стали жертвами різних маніпуляцій. У нас поширився своєрідний мислевірус. Львів’яни повірили, що у центрі Львова збирається масштабний парад. Насправді, планувалася правозахисна подія, що є конечним елементом побудови громадянського суспільства і функціонування демократії. Міська влада тут завинила найбільше. Коли суд заборонив правозахисним активістам публічні акції — вони засіли в готелі, щоб проводити семінар, дивитися кінофільми про права ЛГБТ, жінок, національних і релігійних меншин, інвалідів. І на них напало кілька сотень гопників з району. Поліція злякалася, а міська влада не виявила достатньої політичної волі.

Нам було боляче від цього і ми вирішили написати лист, розставивши акценти. Ми сказали, що не можна нехтувати повнотою людських прав. У Львові ми отримали яскравий випадок дискримінації. Влада почала «відмазуватись» і це все нагадувало путінську Росію. Ми, начебто, мали справу з навмисно сконструйованою провокацією. Але на провокацію ведеться той, хто хоче повестися на провокацію. Ми, як люди прихильні концепту прав людини і правозахисники, вважаємо своїм зразком досвід наших польських колег та інтелектуалів. У 2003 році вони з приводу акції на підтримку активістів ЛГБТ написали: «Хто мовчить, коли в небезпеці опиняється свобода інших людей, — зрікається власної свободи».

Ми вважаємо, що тут важливу роль відіграла Львівська міськрада, тому і написали лист до Садового. Він, на мою думку, став жертвою кампанії, спрямованої особисто проти нього і «Самопомочі» з метою дискредитації. Якщо він має мінімум політичної волі і бажання бути присутнім на політичній арені у майбутньому — він мав би засудити вияви дискримінації у Львові. Засудити дії агресивних мешканців, які вдавалися до насильства, вимагати від Прокуратури належного розслідування злочинів і т. д.

Ірина Славінська: Оксана, можеш прокоментувати щось із телефонної розмови з Андрієм Павлишиним? Було багато сказано про роль міськради. Вчора у нас була розмова з помічником Садового, котрий говорив, що це спеціально спланований сценарій. Можливо ти можеш прокоментувати роль місцевої влади в цій ситуації?

Оксана Форостина: З того, що я знаю: нікого з нападників не затримали, а міська влада робила все, щоб цей фестиваль не відбувся. Жодного кроку з боку міської влади, щоб загасити цей конфлікт, не було зроблено.

Наступна співрозмовниця правозахисниця Тетяна Мазур коментує заборону Фестивалю Рівності як загрозу правам людини у ширшому контексті.

Тетяна Мазур: Абсолютно в кожного є право на свободу вираження та свободу участі у мирних акціях. Це базові права, які визначають рівень демократичності суспільства. В Україні ми до кінця не позбавились пострадянського минулого: коли влада всіх інакомислячих намагалась змусити мовчати шляхом обмеження базових прав. Та ситуація, яку ми побачили у Львові, — це обмеження права на свободу зібрань і свободу вираження. Така тенденція є дуже небезпечною: влада вирішує, кому можна говорити про якісь проблеми, а кому не можна. Звичайно, це не дуже добре для демократичного суспільства.

Зараз ми дивимось судове рішення. Коли ми говоримо про право на свободу мирних акцій або на свободу вираження, маємо на увазі дві складові. Перша — влада має утриматись від обмеження цього права і заборони. Друга складова передбачає певні активні дії з боку правоохоронних органів: вони мають гарантувати безпеку учасників. Зараз важливо те, як відреагує влада: чи будуть засуджені прояви насильства? А друге — як спрацюють правоохоронці. Чи проведуть розслідування, чи будуть проаналізовані такі дії з точки зору права, чи понесе хтось відповідальність?

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.