Слухати

Правозахисні підсумки року видно у рішеннях ЄСПЛ щодо України – Павліченко

18 грудня 2017 - 21:52
Facebook Twitter Google+
В Україні вже більше 10 років не виконуються рішення національних судів, стверджує голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко

pavlyuchenko.jpg

Олександр Павліченко  // Громадське радіо
Олександр Павліченко
Громадське радіо
В студії Громадського радіо голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко і експертка УГСПЛ Ксенія Семьоркіна. Говоримо про правозахисні підсумки року та виклики в цій галузі на наступний рік.

Невиконання судових рішень

Олександр Павліченко: Правозахисна НЕконференція відбулася на позаминулих вихідних і була сфокусована на тих ключових проблемах і питаннях, які турбували все правозахисне середовище в 2017 році. Метою цієї неконференції було власне зібрати всі думки і пропозиції, і розробити таку своєрідну робочу карту, куди рухатимуться робочі групи, які можуть працювати за тими чи іншими напрямками. Це і інтеграція Донецького регіону, що є однією з нерозв’язаних задач для України, також питання пенітенціарної реформи, соціального захисту – це ключові зони, які варто зазначити.

Якщо сказати про підсумок року. То можна говорити, дивлячись на рішення, ухвалені ЄСПЛ. Я б повернувся до такого вкрай важливого рішення «Бурмич проти України», яким було виведено майже 12 тисяч заяв справ з розгляду до розв’язання їх на національному рівні. Нагадаю, йдеться про невиконання рішень національних судів, судових інстанцій. Це хвороба, якою Україна хворіє вже впродовж більше ніж 10 років. Йдеться про неефективність виконання судових рішень. Рішення судом ухвалюється, воно не виконується, а значить, весь той розгляд, який відбувався, був неефективним.

Лариса Денисенко: З цим щось намагається робити держава, державні органи і що може зробити правозахисне середовище?

Олександр Павліченко: Має працювати виконавча служба, яка виконуватиме відповідно всі рішення, щоб процент виконання сягав не 40-50% або ще й менше.

Має передовсім бути прийняте політичне рішення щодо подолання цієї системної проблеми. Що для цього треба зробити – дивитися, чому не виконуються ці рішення, чому допускається велика кількість невиконання, і, відповідно, ухвалюються рішення, які завідомо не можуть бути виконані. Це є однією з суттєвих проблем.

Підготовка до ратифікації конвенції з відшкодування шкоди за насильницькі злочини

Ксенія Семьоркіна: Я згадала два пункти, які передбачила Україна, сама взяла на себе зобов’язання у розпорядженні Кабміну щодо реалізації національної стратегії у сфері прав людини. Там був пункт щодо забезпечення належного виконання рішень судів, на що уряд у своїй відповіді дав посилання на те, що був створений реєстр боржників. Також постає питання як воно буде дійсно нам допомагати.

semerkyna.jpg

Ксенія Семьоркіна // Громадське радіо
Ксенія Семьоркіна
Громадське радіо
Нарешті, спільно з міністерством юстиції вже просувається розробка саме ратифікація конвенції з відшкодування шкоди, завданої насильницькими злочинами. Якщо особа, яка винила злочин, не може відшкодувати шкоду, відповідно створений повинен механізм державою, була ідея створення спецфонду державою, кошти – це частково бюджет, частково – відрахування коштів, які заробить засуджена особа виправними роботами, і тим самим зможе потрошку відшкодовувати.

Відшкодування шкоди, спричиненої військовим конфліктом

Олександр Павліченко: Вже досить велика кількість заяв від осіб, які перебувають під юрисдикцією України, знаходяться в Європейському суді і стосуються вони відшкодування завданої шкоди в результаті бойових дій на Сході України – позбавлення майна. Коли йдеться про відшкодування цивільним особам, держава не має практично механізму, і тут відбуваються або якісь пожертви і допомога з боку міжнародних неурядових організацій, або таких структур як ВКБ ООН, Європейської комісії і так далі. Це скло, дах, шибки. Коли капітельне знищення – відшкодувати будинок фактично неможливо. Оцінка втрати, як це здійснюється, методологія, це все має бути розроблено дуже чітко, і держава має на себе взяти цей обов’язок і дивитися, яким чином можна відшкодовувати особам, які потерпілі через те, що опинилися в зоні конфлікту і втратили майно. На жаль, поки що стратегія тут відсутня, про це свідчить кількість справ, які надходять до ЄСПЛ. Достатньо в нас законодавства, для того, щоб це відбувалося, достатньо написати підзаконні акти. Це має бути стратегічна національна програма. В різних місцях це працює, але це місцева ініціатива.

Лариса Денисенко: Якщо людина погодиться на мінімальну компенсацію на рівні місцевих програм, чи має потім право вона претендувати на вирішення цього питання в судовому порядку, або на компенсацію на рівні національному?

Олександр Павліченко: В принципі, мабуть, ні. Отримавши компенсацію, і можливість переїхати в інше місце, купити інше житло, ця особа вже погоджується з умовами, що вона не висуває вимог і позову до держави, або ж не скаржиться, на те, що її житло знищене.

Права людей, що перебувають на непідконтрольній Києву території

Олександр Павліченко: Україна змогла майже без великої болі прийняти приблизно понад мільйон внутрішньо-переміщених осіб. В нас немає фактично залишених на призволяще осіб, які не могли бути прилаштованими, чи повністю вийшли з-під контролю держави. Це якісь одиничні випадки можуть бути, які так само вимагають реагування втручання органів опіки. Україна змогла дати раду цим людям. Процес відбувся, не спричинив колапсу в державі. Зараз постає питання про тих осіб, які перебувають на непідконтрольній території. Тих осіб, які належать до вразливої категорії населення. Це і літні люди, і інваліди, особи, які перебувають в місцях несвободи. Ці питання так само потребують на втручання з боку України. Ми говоримо не про повернення територій, а про повернення людей. Це питання виборчого права, соціального забезпечення, питання реєстрації, на освіту — ми повинні дивитися на те покоління, яка виростає на тій території.

Виклики на 2018 рік

Лариса Денисенко: Чого можна очікувати від державної політики в 2018 році, на що будуть звертати увагу правозахисники?

Олександр Павліченко: Я б сказав про одну небезпеку, яка стоїть сьогодні перед громадянським суспільством. Як ви знаєте, був такий закон, так званий «Чорновіл», ухвалене електронне декларування антикорупціонерів, після цього відбувалися такі цікаві процеси з намаганням скасувати цю поправку і ухвалити натомість інший закон. Існують зараз два законопроекти, планується, що вони так само будуть заміною тому декларуванню, а натомість під гаслом більшої відкритості громадянського суспільства будуть вводитися певні режими контролю, фіскального, антикорупційного за діяльністю неурядових організацій. Власне, з такими досить жорсткими санкціями, які передбачатимуть позбавлення статусу неприбутковості, що фактично, загрожуватиме зупиненню роботи організацій. Це досить тривожна ситуація, яка не є вирішеною. І вона визначатиме контекст спілкування неурядового сектору з державою.

Також нерозв’язання конфліктів на сході в Криму. Потрібне розслідування злочинів, які вчинялися з 2014 року в Криму і на Сході до сьогоднішнього дня належним чином, з тим, щоб вичерпати національні можливості і звернутися до міжнародних інстанцій.

Також ми говоримо про Державне Бюро Розслідувань. Робота правоохоронних органів, які займаються антикорупційною діяльністю, має так само відбуватися в правовому поєднанні зусиль з іншими правоохоронними органами, а натомість ми бачимо певний конфлікт.

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.