Слухати

Продовження «36 і 6 котів» обов’язково буде, - Галина Вдовиченко

05 лютого 2018 - 20:38
Facebook Twitter Google+
Про дитячу книжку та дорослі романи, які планує написати, говорить письменниця Галина Вдовиченко

vdovychnko.jpg

Галина Вдовиченко // Фото: Громадське радіо
Галина Вдовиченко
Фото: Громадське радіо

У студії Громадського радіо – письменниця Галина Вдовиченко.

Лариса Денисенко: Ти зробила книжку про котів надзвичайно популярною. Я знаю, що тобі досі пишуть. На видавництво пишуть діти, які хочуть продовження. Котів уже 2 книжки. Чи буде продовження? Чому це не песики?

Галина Вдовиченко: Я думаю, що мої песики ще попереду. З котами вийшло випадково. Колись ми з моїм старшим внуком просто дуріли і вигадували якусь історію про котів, які хитрощами потрапляють до однієї жіночки, яка думає, що вона не любить котів.  Далі все складеться зовсім не так, як вона думає. Ми навіть з моїм Михайликом вигадували, як зватимуть тих котів. Я пам’ятаю, як ми стояли під крамницею. Донька зайшла щось купити, а ми думали, як би назвати групу котів, які дуже люблять попоїсти. З таких забав разом з дітьми виникають дуже класні ідеї. Першу книжку я написала, думаючи, що нас цьому крапка. Але читачі на всіх зустрічах і запитували, і вимагали, і навіть підказували. Я обіцяла дітям, що напишу книжку і написала її. Це детектив «36 і 6 котів-детективів».

Я відчуваю, що діти просто посувають мої плани. Я собі думаю, що зараз візьмуся за певну тему, за дорослу книжку, але, поки їхала додому із зустрічі з дітьми, у мене вже виникла ідея, що буде в третіх «котах».  Я вже накидала план. Зараз справа за тим, щоб нарешті сісти і зібрати докупи.

Лариса Денисенко: Ти мала досвід озвучки. Розкажи, як це було.

Галина Вдовиченко: Це було зовсім нещодавно. Після того, як книжка про котів вийшла шрифтом Брайля для сліпих діток, у мене було кілька зустрічей з дітьми з інвалідністю. Я була в спеціальному інтернаті. У мене була зустріч з дітьми, яких збирали з усієї України. У них була своя програма у Львові. Я бачила, наскільки ці діти розкриваються. Коли мені запропонували самій озвучити авторське читання книжки, я одразу погодилася. У нас є ресурсний центр при «Львівській політехніці». Вони мають хорошу студію і записують там книжки. Я дізналася про те, що волонтери – абсолютно звичайні люди, які ніколи не мали досвіду начитки книжки. В центрі мені сказали, що їм цього і не треба.  Якщо в родині десь читають книжку, не обов’язково, щоб це відбувалося якось по-особливому. Виявилося, що майже всі мої романи вже начитані.

Я уявила, що просто читаю дітям. Мене дивувало, що десь раз на півгодини мені казали, що треба випити гарячого чаю, дати відпочити горлу. Це новий досвід. Мені він був дуже цікавий.

Лариса Денисенко: Наскільки ти щаслива, що дитячий напрям пішов більш потужно? Чого тобі, можливо, бракує? Що б тобі хотілося створити в сегменті літератури для дорослих читачів і читачок?

Галина Вдовиченко: У мене перед війною було розпочато два тексти. Я їх бачу як романи, але я їх відклала. Мені здається, що ніби не час. Один з цих романів молодіжний.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.