Слухати

Щоб вибратися з окупованих територій, героям потрібно померти, — письменник Рафєєнко про новий роман

22 травня 2017 - 19:57 110
Facebook Twitter Google+
Донецький письменник Володимир Рафєєнко на «Книжковому Арсеналі» представив свій новий роман «Довгі часи» про українсько-російську війну

vladymyr_rafeenko_0_0_0.jpg

Владимир Рафеенко //
Владимир Рафеенко

Книга одночасно вийшла і на українському, і на російській мовах. У ній розповідається історія проукраїнських жителів міста Z, які, щоб вибратися на вільні від бойовиків території, повинні померти.

«В романі події розгортаються в умовному місті Z, але це такий Донецьк, котрий я пам’ятаю і люблю. Також події частково відбуваються у Києві. Всі вони пов’язані з війною, яка почалась в 2014-му році. Мої персонажі починають своє романне життя саме тоді, коли до міста зайшли бойовики.

І це такий громадянський опір тому, що відбувається, і спираючись на цей опір та почуття власної гідності, вони якось існують, проходять крізь простір і час.

Для них складаються такі романні умови, що переїхати неможливо, і для того, щоб потрапити в Україну, їм потрібно померти. Отже, їх розстрілюють, і вони опиняються в Києві.

Тому друга частина роману — це така містерія, об’єднання України», — розповідає письменник.

Це не роман сліз, це містерія розуміння часу, пробачення часу, що він такий, пробачення собі, що в тебе є совість, а якщо вона є, то вона болить, і буде боліти завжди

Володимир Рафєєнко говорить, що така ідея — переходу через смерть з одного світу в інший прийшла до нього з особистого досвіду.

«Коли я був вимушений виїхати з Донецька в липні 2014-го року, то я там залишив все — квартири, родину, молодість, залишив всього себе, там залишилися 45 років мого життя. Я їхав в нікуди, в мене не було навіть нікого зі знайомих в Києві, я просто їхав в Україну до Бога. Тому це певним чином досвід помирання, коли ти свідомо залишаєш все і їдеш в нікуди.

Цей досвід не міг не відобразитися в тексті роману, тому що він спочатку був самотерапевтичним засобом для лікування себе від хвороби війни.

З виходом цього роману від мене пішло відчуття безвихіддя, відчуття того, що час зупинився. Адже доволі довго в мене кожного ранку було відчуття, що повторюється один і той самий день. І я повинен був постійно собі розповідати, що відбулися такі то події, що я знаходжуся в Києві з певних причин. І кожного ранку потрібні були сили, щоб звикнути до цієї ситуації. І це тягнулося майже рік. А коли роман почав набирати силу, я перетворював свої переживання в ньому навіть інколи в якісь смішні речі. Це не роман сліз, це містерія розуміння часу, пробачення часу, що він такий, пробачення собі, що в тебе є совість, а якщо вона є, то вона болить, і буде боліти завжди», — ділиться власними переживаннями донецький письменник Володимир Рафєєнко.

Щоб прослухати розмову детальніше, тисніть блакитний трикутник справа вгорі. Щоб завантажити звуковий файл — натискайте на хмарку.

 

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.