Слухати

«Шлях до себе»: розпочинається конкурс історій успіху ветеранів після АТО

10 листопада 2016 - 20:31 75
Facebook Twitter Google+
14 листопада на платформі сайту «Без броні» розпочинається Всеукраїнський конкурс історій успіху ветеранів після АТО «Шлях до себе»

Анастасія Мельниченко, голова громадської організації «Студена», координатора проекту «Без броні», рохповідає про подробиці конкурсу «Шлях до себе».

Олена Бадюк: Розкажіть про ваш новий конкурс. Хто може взяти в ньому участь?

Анастасія Мельниченко: Конкурс запускається з 14 листопада на нашому сайті «Без броні». Він є частиною нашої багатовекторної роботи для підвищення психологічної культури українців. На жаль, у нас є така проблема, коли чоловіки бояться звертатись до психолога у разі виникнення якихось негараздів. Повертаючись з війни, частина чоловіків і жінок зіштовхуються з таким проблемами як безсоння, тривожність, підвищена збудливість або навпаки заціпеніння. Ми працюємо, аби спонукати їх звертатись до фахівців.

До того ж у нас в країні поширена думка, що чоловік має вирішувати свої проблеми сам. І часто вони вирішують їх за допомогою горілки. Ми показуємо, що існує дуже багато шляхів виходу із стресу, і не обов’язково звертатися до психолога, можна самостійно вивчати якісь техніки самодопомоги.

Дмитро Тузов: Хоча те, що чоловіки вирішують цю проблемою лише за допомогою горілки — це теж стереотип.

Анастасія Мельниченко: Так, згодна. Тим не менш, чоловіки часто носять все в собі, але це виходить їм боком у вигляді різних психо-соматичних проблем.

Нашим конкурсом «Шлях до себе» ми хочемо показати, що переживання психотравматичних подій, які несуть безпосередню загрозу його чи її життю, можуть стати дуже сильним ресурсом і досвідом, який можна трансформувати в успіх. Є люди, які нормально з цього виходять і повертаються до життя, а є люди, які отримують психологічні травми.  

Є таке поняття як посттравматичний зріст, і наш конкурс «Шлях до себе» спрямований на те, щоб показати, що те, що вони пережили на війні, можна переосмислити і запустити в якийсь сильний розвиток. Це може бути розвиток і в бізнес-плані, і в емоційному плані. Ми збираємо ці історії успіху, щоб почути, до яких фахівців зверталися ветерани АТО, незалежно від статі і як це вплинуло на їх пристосування до мирного життя.

Можливо, вони по-іншому почали дивитися на свою сім’ю, можливо, це був запуск бізнесу, як це було з «Pizza Veterano». Це може бути будь-що.

Дмитро Тузов: Тобто це може стати мотиваційним страхом, коли людина, побачивши жахи війни, починає цінувати мирне життя і свою сім’ю?

Анастасія Мельниченко: Перебування на війні не може бути позитивним стресом. Це негативний стрес, який можна трансформувати в якийсь ресурс для розвитку.

Олена Бадюк: А якщо люди не зверталися до спеціалістів і їм достатньо внутрішньої сили, такі історії беруть участь?

Анастасія Мельниченко: Так, безперечно. Нам головне зрозуміти, як людина дійшла до такого життя.

У нас є, наприклад, один з ветеранів, який волонтерив у нас на проекті. Він не хотів звертатися до психолога і почав писати. Він виписував все, що пережив і, таким чином, він знайшов у собі сили трансформувати травматичні спогади у звичайні і адаптовуватися до звичайного життя. Це теж чудовий приклад, але ми хочемо, щоб люди побачили, яким чином АТОвці трансформуються на позитив.

Олена Бадюк: Які ще є відомі приклади?

Анастасія Мельниченко: У нас у Краматорську є Центр підтримки ветеранів АТО та їх сімей «Поруч», там працюють виключно ветерани і переселенці. Це була наша ідея, щоб ветерани працювали з іншими ветеранами за принципом «рівний рівному». І ми бачили, наскільки змінюються ці люди, як у них з’являється позитивний настрій на майбутнє. Вони вже почали самостійно писати бізнес-плани, вигравати гранти.

Олена Бадюк: Як часто ветерани АТО повертаються до своєї діяльності та професії, яку набули ще до війни? Адже психологічно цікавіше почати все з чистого листа.

Анастасія Мельниченко: Дійсно доволі часто людям важко повертатися до того, чим вони займалися раніше. Якщо, наприклад, раніше людина стояла на заводі і штампувала якісь деталі, то зараз, після того, як вона виконувала таку велику місію, як захист Батьківщини, вона не може повернутися на завод штампувати деталі. Люди, які повертаються з АТО, намагаються вдихнути якусь велику мету у свою діяльність і починають змінювати сферу своєї діяльності, щось засновують.

По суті, нам з вами треба прочитати дуже багато книг, щоб до чогось такого дійти. Коли над людиною є загроза небезпеки життю, ці всі переосмислення відбуваються дуже швидко. Ірвін Ялом вже давно помітив, що, наприклад, ракові хворі в дуже прискореному темпі переосмислюють своє життя і по-новому розставляють пріоритети. Я не хочу романтизувати всіх АТОвців, але багато хто з них переживає щось подібне.   

Дмитро Тузов: Яким чином ви переконуєте, що звернення до психологів у цьому випадку необхідне та ефективне?

Анастасія Мельниченко: Ми не переконуємо людей прямо з ходу, ми лупаємо цю скалу потрошечку. Ми отримали результат, скільки відсотків АТОвців ніколи не звертались до психологів. Потім у цих людей ми спитали, що їх могло б переконати звернутися до них. Найбільший відсоток опитаних назвало пункт «за порадою побратимів». І ми зрозуміли, як треба діяти.

Олена Бадюк: Що отримає переможець конкурсу?

Анастасія Мельниченко: Це складне питання. Зараз ми проводимо переговори з різними потенційними спонсорами, які нам нададуть призи. Я думаю, серед них точно буде ноутбук і туристичні поїздки по Україні.

Олена Бадюк: Проект «Без броні» можна назвати платформою підтримки і допомоги ветеранам АТО. Я на вашому сайті бачу, що ви сприяєте наданню юридичної, психологічної, медичної підтримки, допомагаєте у перекваліфікації і можете направити до реабілітаційних таборів. Який вид допомоги є найбільш затребуваним серед ветеранів?

Анастасія Мельниченко: Найбільш затребуваною є юридична допомога.

Олена Бадюк: А психологічна допомога?

Анастасія Мельниченко: З цим дуже складно. Наша громадська організація «Студена» працює за принципом «рівний з рівним». У нас є ветерани, які проходять спеціальне навчання у професійних психологів, і коли до нас приходять інші ветерани, вони працюють не з психологом, а з навченим ветераном, який надає допомогу і підтримку з позиції рівного.  

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.