Слухати

Соціальні послуги можуть коштувати втричі дешевше, — експерт

25 жовтня 2016 - 15:03 246
Facebook Twitter Google+
Державі треба відмовитися від фінансування неефективних комунальних установ по наданню соціальних послуг, натомість закуповувати ці послуги у неурядових організаціях, — Анастасія Красносільська

Анастасія Красносільська, експертка проекту ЄС «Посилення спроможності неурядових громадських організацій України та Грузії до участі в діалозі щодо надання соціальних послуг», розповідає про проблеми у соціальній сфері в Україні та досвід їх вирішення у Грузії. 

Лариса Денисенко: Якщо розглядати соціальні послуги в Україні та Грузії, які є тенденції? Наскільки зараз готові неурядові організації комунікувати з державою?

Анастасія Красносільська: Грузія і більша частина цивілізованого світу відійшли від України у цьому плані достатньо далеко. Більшість світу визнала, що соціальні послуги можна надавати дешево і одночасно ефективно. Для цього Грузія вже давно позбулася від такого радянського спадку, як установи, які утримує держава, і які, гіпотетично, мали б надавати людям якісь послуги. В Україні, на жаль, таких державних і комунальних установ залишається дуже багато. Чим вони займаються, лишається загадкою. Але у своїх звітах вони переважно показують діяльність, яку роблять спільно з громадськими і благодійними організаціями.

Просто державі треба відмовитися від фінансування неефективних установ, натомість закуповувати соціальні послуги, як і багато інших послуг, які закуповує держава, — від конструкторських до інтелектуальних.

Так би мала працювати ефективна система надання соціальних послуг. Це був би не державний бюджет, а місцевий, і кожна місцева рада на своїй території визначала б, скільки у них є різних категорій людей і які послуги їм потрібні. Це все має вивчати місцева рада і на основі цього робити повну картинку, кому і що потрібно на її території, планувати на це кошти та виносити ці послуги на закупівлю. Тоді різні організації конкурували б між собою за своїми пропозиціями, якістю послуг та ціною за ті кошти, які місцева рада має. Місцева рада обирала б найкращу організацію, укладала б з нею контракт і, таким чином, послуги надавалися б. При цьому ми порахували, що, в середньому, послуги, наприклад, денного догляду в неурядової організації в 3 рази дешевше, ніж у комунальної установи. Тому що неурядова організація може залучати приватне фінансування, вона, зазвичай, не утримує гігантські приміщення і гігантський штат. І, зрештою, громадські організації працюють більш інноваційно. Саме громадські організації першими зорієнтувалися, що робити з демобілізованими бійцями АТО та внутрішньо переміщеними особами.

Ірина Славінська: На початку розмови ви сказали, що соціальні послуги можна надавати дешево та ефективно. Чому тепер українські соціальні послуги є дорогими і як їх можна здешевити?

Анастасія Красносільська: Для держави всі соціальні послуги, які надають державні установи є дорогими, тому що вона утримує велику кількість працівників, які надають соціальні послуги, велику кількість приміщень, деякі з яких взагалі можуть бути не пов’язані з наданням цих послуг. Але зрештою, якщо спитати літню пересічну людину в Києві, чи є їй якесь добро і благо від того, що в Києві функціонує понад 10 територіальних центрів соціального обслуговування, які мали б надавати соціальні послуги. Абсолютна більшість літніх людей про це навіть не знає.

Лариса Денисенко: Чи знаєте ви, як фінансується соціальна галузь у бюджеті на 2017 рік? Чи дійсно є скорочення по бюджету, і чи готові держава і Міністерство соціальної політики віддавати ці функції на місця? І чи готові у свою чергу місцеві влади до такого моніторингу потреб, про який ви говорили?

Анастасія Красносільська: Функція надання соціальних послуг вже передана на місцевий рівень. Але тут проблема лишається в тому, що держава, зокрема бюджетний кодекс, продовжує зобов’язувати місцеву владу фінансувати установи, замість оплати послуг. У фінансування установ знову ж таки впадає велика кількість адміністративних витрат, які, на жаль, в багатьох випадках не впливають і не підвищують якість послуг. Потрібно перейти нарешті від фінансування установ до фінансування послуг. Вже декілька років поспіль місцеві ради роблять оцінку потреб громад у сфері соціальних послуг, але, оскільки у них не має прямого зобов’язання фінансувати послуги, переважно така оцінка потреб робиться дуже формально.

Поєднання державного фінансування із підприємницькою діяльністю зробить ринок фінансування недержавних послуг стабільним і призведе до якісного обслуговування людей, які цього потребують.

Ірина Славінська: Чи є якийсь вичерпний затверджений на державному чи місцевому рівні перелік того, що є соціальною послугою?

Анастасія Красносільська: Власне, тут лишається ще кілька проблем і з тим, як визначити, що конкретно має отримати людина в рамках конкретної послуги, і також лишається проблема, як порахувати вартість такої послуги.

Що ми маємо на увазі, коли говоримо про соціальні послуги? Якщо ми говоримо, наприклад, про центр денного перебування для дітей з відхиленнями у розвитку, то в рамках такого центру діти могли б отримати роботу з психологами і реабілітологом. Старші діти могли б навчитися певним побутовим навичкам. Отакого роду послуги могли б надаватися у рамках центрів денного догляду. І саме такого роду послуги підтримує наш проект «Посилення спроможності неурядових громадських організацій України та Грузії до участі в діалозі щодо надання соціальних послуг». Це те, що роблять неурядові організації. На жаль, комунальні установи такого не роблять.

Інший приклад, який підтримує наш проект, — це денний догляд для літніх людей, позбавлених родинного піклування. Це означає, що спеціальний соціальний працівник кілька разів на тиждень приходить до самотньої бабусі або дідуся, щоб проконтролювати, чи приймає він чи вона ліки, які йому прописав лікар, допоможе з оформленням комунальних платежів, прибиранням у домі тощо. Це виглядає як достатньо простий і базовий опис, але саме цього не вистачає великій кількості літніх людей. 

Лариса Денисенко: А є якась різниця в концептах щодо соціального піклування, якщо говорити окремо про села і міста?

Анастасія Красносільська: В принципі, на державному рівні мають бути затверджені стандарти соціальних послуг. Це має бути міжвідомчий документ. Цей стандарт мав би дати вичерпну нормативну відповідь на питання, що саме отримає людина в рамках конкретної послуги. По більшості послуг таких документів все на державному рівні немає. Але я абсолютно переконана, що, попри відсутність таких документів на державному рівні, місцева влада все одно може продовжувати ці послуги закуповувати.

Ірина Славінська: Чи мають право органи місцевого самоврядування закуповувати такого роду соціальні послуги не у місцевих органів соціального забезпечення, а у інших паралельних структурах, наприклад, у громадських організацій?

Анастасія Красносільська: Проблема в тому, що коли держава фінансує комунальні установи, вона насправді в них нічого не закуповує, і вона абсолютно не просить у них конкретний опис, хто і що закуповує для вирішення проблеми.

Ірина Славінська: Я пам’ятаю, органи соціального забезпечення знаходяться на фінансуванні органів місцевого самоврядування. Оскільки на них було скорочено видатки, у багатьох місцях є тільки директор і бухгалтер. Це, очевидно, не ті люди, які надають соціальну допомогу, але на них витрачаються гроші з місцевих бюджетів. І я одразу фантазую про те, що місцеві бюджети починають закуповувати послуги у неурядових організацій і, таким чином, двічі витрачають гроші на фінансове забезпечення людей.  

Анастасія Красносільська: Насправді місцева влада може це робити. І багато міст, наприклад, Черкаси і Дніпро, це вже роблять. І ще ніхто із чиновників після казначейських перевірок не отримав ніяких кримінальних загроз. Це хороша практика. Місцева влада може для себе визначити, що певний перелік послуг не надається, наприклад, нашими комунальними установами або надається в недостатньому обсязі, і після цього без жодних нормативних перешкод замовляти такі послуги через різні механізми у неурядових організацій.

Лариса Денисенко: Ви зазначили у своїй відповіді Черкаси і Дніпро, відповідно там мав проводитися моніторинг соціальних потреб. Чи є якісь дані стосовно того, які послуги надавалися для забезпечення соціальних потреб своїх громадян?

Анастасія Красносільська: Я не готова говорити про зріз оцінки потреб, тому що, по-перше, це індивідуально для кожного міста. По-друге, вона настільки формально робиться, що я б не опиралася на неї, як на якусь реалістичну картину реальних потреб українців. Що стосується тих послуг, які можуть замовлятися, то тут є різні практики. Є багато послуг, пов’язаних з реінтеграцією безпритульних людей, з обслуговуванням літніх людей та людей з особливими потребами. На жаль, я поки не бачу великого бажання місцевої влади закуповувати послуги для внутрішньо переміщених осіб у неурядових організацій. Тут держава знову намагається іти шляхом створення комунальних установ, які, на жаль, не доводять своєї ефективності.

Лариса Денисенко: А що нам загалом демонструє приклад Грузії зокрема? Що дала місцевим бюджетам і людям соціальна реформа у Грузії?

Анастасія Красносільська: Реформа у Грузії зробила деінституалізацію, що означає, фактично, відмову держави від отримання всіх державних установ з надання соціальних послуг. Натомість відбулась інвентаризація потреб людей у соціальних послугах і запровадження принципу «гроші ходять за дитиною», тобто коли кожна людина отримує віртуальний депозит коштів, а держава потім відшкодовує вартість послуг установі, до якої людина звернулася. Це зменшує витрати держави, бо їй не треба утримувати установи щодо яких невідомо, чи є на них попит. Це стимулює конкуренцію між різними надавачами послуг, що, у свою чергу, завжди призводить до покращення якості. Приблизно так підійшла до цього Грузія.

Ірина Славінська: Грузія набагато менша країна, ніж Україна. Наскільки грузинський досвід у цьому питанні релевантний для України?

Анастасія Красносільська: Такого роду моделі працюють у багатьох європейських країнах, тобто масштабування можливе.

Наприклад, у Німеччині також відсутні комунальні установи, які надають послуги, натомість є неурядові організації, які отримують приблизно 60% свого бюджету з державних або місцевих коштів для надання послуг. Але при цьому вони мають право надавати окремі послуги платно, для того щоб надати безкоштовну послугу тим, хто не може за неї заплатити. Це був би дуже хороший варіант для України.

Якщо ми говоримо про сталість послуг в Україні, я б розраховувала на два джерела фінансування: державне та можливість неурядових організацій заробити кошти самостійно. І законодавство вже дозволяє це робити, зокрема Податковий кодекс дозволяє це робити без податку на прибуток, за умови, що все, що організація заробить, має бути використано задля неприбуткової діяльності, тобто надання соціальних послуг.

Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, чи стане 2017 рік стартом соціальних реформ? І на що загалом ми можемо вийти у реформі соціальної сфери станом на травень-червень 2017 року?

Анастасія Красносільська: Я б не очікувала дуже швидких результатів на державному рівні, тому що реформа соціальних послуг почалася далеко не в цьому році. Я пам’ятаю вже щонайменше дві урядові концепції реформування системи надання соціальних послуг, але я поки що не бачу жодної реформи. Я думаю, що не варто місцевій владі чекати, поки держава зробить щось комплексне. Місцева влада може вже зараз потроху переходити на закупівлі послуг у неурядових організаціях.

Я раджу місцевій владі все ж таки зробити акцент на якісній оцінці потреб у соціальних послугах і потроху починати замовляти ці послуги, які справді потрібні, в тих організаціях, які спроможні їх надавати. Також необхідно приводити фінансування комунальних установ у відповідність до цієї діяльності, яку вони здійснюють.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.