Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Субсидії — це дотація на марнотратство та енергетичний алкоголізм

08 лютого 2016 - 20:50
FacebookTwitterGoogle+
В Україні тепло міряють квадратними метрами та культивують марнотратність

Роман Зінченко (ГО «Greencubator») говорить про витоки та наслідки культури марнотратності. За його словами, споживача необхідно звільнити від ілюзії відсутності відповідальності за використану енергію: «Контроль над використанням тепла не доступний українцям», говорить Роман Зінченко. Оздоровити ситуацію, на думку співзасновника «Greencubator», допоможе впровадження конкуренції на ринку.

Ірина Славінська: Що таке «культура марнотратства» і чому ми у цій ситуації говоримо про культуру?

Роман Зінченко: Якщо говорити про українську культуру марнотратства, то енергетика це така штука, яка потребує двох видів інновацій. Одна річ сучасні технології, різні накопичувачі, а інша річ це інновації здорового глузду. Відмова від культури такого споживання, де людина не почуває свою відповідальність і свій вклад в економію це одна з проривних інновацій в економію в Україні.

Повернути здоровий глузд і вийти з цієї спіралі, коли ми споживаємо більше, потребуємо більше грошей, кажемо чому ми такі бідні, але ми такі,  бо не вміємо ощадливо використовувати ресурси.

Ірина Славінська: Я згадала свою квартиру та батареї:  їх прикручуй, не прикручуй — все рівно приходить квитанція, яка розрахована з площі  квартири, яку я арендую, а не зі спожитих кілокалорій тепла.

Роман Зінченко: Так, Україна унікальна країна, з надзвичайно унікальною фізикою, хімією і геометрією. У нас для використання фізичної величини, яка є величиною спожитої енергії чомусь використовуються геометрична одиниця м2. З таким самим успіхом ми маємо швидкість міряти в тонах, а вагу в апельсинах. Якщо подивитися на ситуацію в енергетичному секторі, то від переповнений ірраціональністю. Одна з них це модель субсидіювання, яка і стимулює цю культуру марнотратства.

Фактично десятиліттями в Україні діяла угода соціальної і політичної корупції, за якою споживач звільнявся від необхідності думати про своє енергетичне майбутнє, а політик звільнявся від того, щоб йому не ставили незрозумілі питання.

Ідея того, що «ми всі вас порятуємо» дуже токсична і вона саме зараз нас наздогнала і боляче клюнула.  Я думаю, що зараз саме час відмовлятися від цих «токсичних» практик, культури марнотратства і переходити на модель усвідомленого споживання, максимально вимірювального і максимально дієвого.

Анастасія Багаліка: Минулого місяця у нашому ефірі був Іван Пасечник — український винахідник, який разом з колегами розробили пристрій, який дозволяє вдома визначати ділянки, де можна зекономити на енергоресурсах.

Роман Зінченко: Так, я давно знайомий з цією командою. Це дуже цікава модель, яка, переважно, зорієнтована на сектор електроенергії. Зрозуміти точку найбільшої втрати це дуже важливе завдання. Проблема в Україні полягає в тому, що це рішення зорієнтоване на глобальний ринок і це рішення не дає контролю найбільшої втрати. Контроль над втратою тепла, що зараз є найбільшою частиною наших рахунків, поки що недоступний багатьом українцям.

На сьогодні для України енергоефективність і енергомодернізація має стати не тільки національною ідеєю, а однією з основ відродження економіки. Кожну країну ми оцінюємо по тому, що вона виробляє. От Україна найбільше виробляє субсидії. У нас були роки, коли до 9% державного бюджету йшло на субсидії. Що таке субсидії? Це підтримка марнотратства, це дотація на енергетичний алкоголізм.

Країна, в якій початок опалювального сезону дає президент або прем’єр-міністр, вона приречена на енерго неефективність.

Тут потрібно включити ту модель, коли громадяни будуть голосувати своїми грошима: за керуючу компанію, за фінансовий продукт від того чи іншого банку. І коли за ними поснуть ходити конкуруючі структури, тобто саме конкуренція це та річ, яка є дуже важлива.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.