Слухати

Чи можуть Свобода, Правий сектор та Нацкорпус об’єднатися в єдину партію?

18 березня 2017 - 23:59 605
Facebook Twitter Google+
Ці партії та ряд інших націоналістичних організацій підписали «Національний маніфест» і задекларували об’єднання зусиль для побудови національної Української держави

Якою вони її бачить — дізнавалися в Ігоря Швайки, депутата ВРУ VII скликання від партії «Свобода», Міністра аграрної політики та продовольства України (2014).

Ірина Ромалійська: Можна сказати, що маніфест — перший крок до об’єднання та вибудовування однієї політичної сили чи поки ні?

Ігор Швайка: Це другий крок. Перший крок відбувся 22 лютого 2017 року, коли ми провели наш перший спільний захід. Це був абсолютно нормально підготовлений марш, який пройшовся вулицями Києва і закінчився мітингом біля українського парламенту.

Саме три роки тому 22 лютого Віктор Янукович втік з країни, залишив всі свої функціональні повноваження і під впливом революційних настроїв українських громадян втік з країни, в якій по «нєдоразумєнію» був президентом.

Саме через три роки 22 лютого націоналісти (ВО «Свобода», «Національний корпус», «Правий сектор», а також «Конгрес українських націоналістів» і ГО «ОУН») спільно провели захід та прийшли спільно пред’явити свої вимоги до парламенту, які були викладені в достатньо лаконічному документі.

16 березня був підписаний маніфест, в якому своїми підписами, як представники кількох організацій, ми засвідчили узгодження дій для реалізації плану, який був нами викладений. Це основні положення, які потрібні для втілення наших ідей в Українській державі.

unnamed_6_0.jpg

Ігор Швайка // Громадське радіо
Ігор Швайка
Громадське радіо

Ірина Ромалійська: Мета — об’єднання в єдину політичну силу?

Ігор Швайка: Це наступний крок, який ми будемо шукати і втілювати. Наша сьогоднішня задача — продемонструвати єдність, відсутність розбіжностей в націоналістичному таборі. В нас є схожі погляди, схожа ідеологічна платформа і схоже бачення розвитку Української держави.

Дуже багато наших світоглядних ворогів хочуть вкладати величезні кошти, створювати фейкові проекти, щоб показати українському виборцю, що націоналістичний табір роз’єднаний, в ньому сваряться, не можуть знайти, хто більший, а хто менший, хто правіший, а хто лівіший. Ми підписанням спільного документа, в якому зазначили кілька десятків пунктів, підтвердили, що ці заяви і спроби не вдаються до втілення їх в життя, а ми будемо працювати на втілення викладених нами ідей.

Ірина Ромалійська: На базі якої партії станеться це політичне об’єднання, якщо станеться?

Ігор Швайка: Чотири політичні партії і дві ГО.

Ірина Ромалійська: Чому в цих заходах не було Яроша, його запрошували?

Ігор Швайка: Дмитро Ярош на сьогоднішній день не представляє політичну партію «Правого сектора», який широко відомий в українському суспільстві як націоналістична політична сила, є інший керівник — Тарасенко. Він від імені цієї політичної сили підписував наш маніфест і брав участь в заходах 22 лютого.

Наша сьогоднішня задача — продемонструвати єдність, відсутність розбіжностей в націоналістичному таборі

Ми, як націоналісти, спілкуючись один з одним, не ставимо питання: «а хто є із ваших іще, із ким ще можна вести розмови?» Для нас як для організації наріжним завжди був один принцип: я не буду спілкуватися, даруйте за умовне порівняння, з окремими журналістами Громадського радіо, з’ясовуючи з ким із них мені комфортніше спілкуватися. Якщо у вас є керівник, ми домовляємось як організація з організацією із її керівником.

Ірина Ромалійська: Але Дмитро Ярош казав, що буде будувати нову силу. Ви його не запрошували, тому що її зараз ще нема публічно?

Ігор Швайка: Тому що, напевно, нема такої політичної сили.

Ірина Ромалійська: А як окрему одиницю, за якою йдуть якісь люди, не проводили перемовин?

Ігор Швайка: Я не був у складі переговірної групи, можу говорити лише те, що відбувалося за моєї участі і про принципи, які ми втілюємо в життя. Одним із принципів є спілкування організації з організацією.

Тетяна Курманова: У вашому маніфест є повернення відновлення ядерного потенціалу України. Як ви це собі бачите?

Ігор Швайка: Україна — одна з тих держав, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї. Напевно, єдина, яка відмовилася добровільно без компенсацій і без нічого, в обмін на що? На усні гарантії…

Тетяна Курманова: Це зрозуміло. Але які ресурси зараз є в країні, що знадобляться для реалізації?

Ігор Швайка: В країні є ідея. Ця ідея є первісною, першим було слово. Ми сказали те слово: щоб держава була сильною, вона має бути озброєною, в тому числі, таким стримуючим засобом озброєння для зовнішньої експансії як ядерна зброя.

У нас є науковий потенціал, можливості залучення наших фахівців, ті залишки, які нам належать. І в нас є мегаідея, на яку ми будемо працювати.

Ірина Ромалійська: Прораховували, скільки це буде коштувати для країни?

Ігор Швайка: Я не можу зараз назвати цифру. Це дорога програма.

Ірина Ромалійська: У вас у партії «Свобода» такого пункту в програмі не було…

Ігор Швайка: Був. Завжди був пункт відновлення ядерного статусу України і вільне володіння зброєю також.

Напевно, в нас більше пішло на узгодження форми подачі маніфесту, в тому що подавати проблем не виникало. Ми наклали декілька наших програм, отримали документ. Чому просто покласти це на папір? Між нема ідеологічних суперечок, у нас нема різних позицій на одну і ту саму точку зору.

Ірина Ромалійська: А у вас є якісь протиріччя з Андрієм Білецьким, я пам’ятаю, вони точно були.

Ігор Швайка: Ми з Андрієм Білецьким знайомі з 2007 року, тоді він був у ГО «Патріот України» в Харкові. У нас тоді були відносини як у політичної партії з громадською організацією. Певний період часу ми активно співпрацювали, потім наші шляхи розходились, як розходяться шляхи у громадської організації і політичної партії. Не було, як правило, взаємних нападів і образ. Ми закінчували наші розмови за закритими дверима.

Можу загадати 2010 рік, місцеві харківські вибори, в тому числі ми розглядали питання участі Андрія Білецького та інших хлопців із «Патріота України» в нашому виборчому списку на виборах до харківської міської, обласної ради. Тоді цей план не був реалізований. Ми обговорювали можливість взаємодії і співпраці, не склалось.

Ірина Ромалійська: Але ж він пішов зі скандалом із цієї Соціал-національної партії України, яка потім трансформувалась у «Свободу».

Ігор Швайка: Не зовсім правильно. Соціал-національна партія була перейменована у Всеукраїнське об’єднання «Свобода» у 2004 році. Андрій не був тоді членом партії, не йшов із неї зі скандалом.

Він був керівником ГО «Патріот України». Харківський осередок був одним із найпотужніших, тим більше, він існував на сході України. Тривалий час між нами була взаємодія, партія підтримувала «Патріот» України. Потім ця ГО, яку очолював Андрій Білецький, пішла окремим шляхом. Були певні спроби творити політичну партію ще раніше.

Можливо, ви плутаєте з тим, що була така назва як Соціал-Національна Асамблея (СНА). Це були, можу помилятися, 2008-11 роки, тоді ця ідея також не була реалізована. І політичний проект — це вже безпосередньо «Національний корпус», чому нам зараз є можливим вести про це розмову.

Ірина Ромалійська: У Андрія Білецького були (принаймні до того, коли він був у організації «Патріот України») дуже расистські промови, він неодноразово торкався цієї теми. Ви ці погляди поділяєте?

Ігор Швайка: Якщо виходити з расової теорії (про це нещодавно написав голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич), є гасло: «Одна раса, одна мова, одна нація».

Воно не зовсім коректне по відношенню до наших сьогоднішніх реалій. І українці, і росіяни, і білоруси належать до білої раси, але сьогодні між Росією і Україною розв’язана війна. Якщо візьмемо расову ідеологію собі на озброєння, повинні забути про конфлікт між Росією та Україною.

Ми — націоналісти, про це можна говорити з точки формальної логіки як загальне і часткове. Більш широким поняттям є раса, а в наших сучасних умовах є поняття нація, і українська нація сьогодні виборює право на свою національну державу.

Ми співпрацюємо з багатьма представниками багатьох національностей. Для нас це не є перешкодою

Ірина Ромалійська: Як ви ставитесь до інших рас, національностей: євреї, вірмени, кримські татари і так далі?

Ігор Швайка: Один із провідників української нації свого часу говорив: «у мене є три варіанти ставлення до представників інших національностей. Перше: вони наші брати, якщо борються за побудову Української соборної самостійної держави і допомагають українцям. Ми до них нейтрально ставимось, якщо вони не заважають нам виборювати Українську самостійну соборну державу, і вони наші вороги, якщо протидіють побудові української державі».

Ми співпрацюємо з багатьма представниками багатьох національностей. Хтось приходить по медичній тематиці, хтось по архітектурній чи екологічній. Партія працює з багатьма різними колами. Для нас це не є перешкодою.

Тетяна Курманова: А якщо людина допомагає створювати українську державність, але розмовляє, наприклад, російською для вас це є проблема?

Ігор Швайка: Ми чітко визначали, що українська мова обов’язкова для державної влади, для зайняття посади народного депутата України, і український парламент мусить говорити українською мовою.

Якою ж мовою кримські татари говорять у себе на кухні зі своєю родиною… ба більше: ми, напевно, як держава зацікавлені, щоб у кримських татар була можливість зберігати їхню мову. І якщо повернутися до Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин, напевно, найменше, до якої мови вона мала відношення — це до російської, бо ця хартія мала завданням захищати носіїв і представників мов, які мають реальну загрозу зникнення. Російська мова точно нікуди не зникає.

Тетяна Курманова: Якщо аналізувати ваш маніфест, мені здається, намір серйозний, але документ популістський.

Ігор Швайка: Документ рамковий.

Тетяна Курманова: Там є крайні праві ідеї, вкрай соціалістичні. «Ліквідувати олігархічний лад» — це не соціалістична ідея?

Ігор Швайка: Ні. Це націоналістична ідея. Перша назва нашої політичної сили Соціал-національна партія. Вона була заснована саме як партія, яка має дві основні категорії: соціальна і національна. Без взаємодії і реального втілення обох не буде української держави.

На сьогоднішній день однієї із загроз, поряд з РФ, є олігархічний капітал, який істотно стримує підприємницький розвиток і робить жебраками левову частину українців. Ми виступаємо за залишення в державній власності стратегічних підприємств, за їх націоналізацію. Якщо говорити про категорії, це підприємства, які постачають електроенергію, теплову енергію, порти. 

Ірина Ромалійська: Ігоря Кривецього, один із спонсорів партії «Свобода», можна віднести до олігархів?

Ігор Швайка: Ні. Не можна. Це голова економічної ради, заступник голови партії з економічних питань. Його задача — залучати кошти для фінансування політичної сили.

Ірина Ромалійська: Чого його не можна назвати олігархом? І кого тоді можна назвати?

Ігор Швайка: В нашому розумінні олігарх — це той, хто заробив свої гроші за рахунок безсоромного використання державних ресурсів. Це той, хто взяв державну трубу з державною нафтою і привласнив її собі. Це той, хто, ввівши формулу «Роттердам плюс», постачає українське вугілля українським ТЕЦ по міжнародній ціні абсолютно необґрунтовано. Це заробляння грошей на спеціально створених дірках в державному механізмі.

Ірина Ромалійська: А Ігор Кривецький на чому заробив? Бо було розслідування про те, що він в 90-х був серед злочинних угруповань.

Ігор Швайка: Думаю, простіше про це запитати в Ігоря Ігоровича Кривецького.

Тетяна Курманова: Ще в програмі є, наприклад, Балто-Чорноморський союз. Як ви бачите його створення?

Ігор Швайка: Це ідея, яку придумали не ми. Їй вже сто років, вона вносить зміни в геополітичний устрій і робить Україну центром нового геополітичного утворення від Чорного до Балтійського моря. Якщо ми подивимось на карту, побачимо монопольний транзитний пояс між Азією, Росією і Європою як отримувачем енергоносіїв і постачальником продуктів на територію Азії.

Ірина Ромалійська: А що таке 18 пункт: «упорядкування міграційної політики». Я пригадую Білецького і марші в Харкові під гаслами «Геть нелегальні мігранти», насправді, це було неприйняття інших рас, іншого кольору шкіри. Чи вкладаєте ви зараз в це формулювання такі сенси?

Ігор Швайка: Під формою нелегальної міграції ми маємо на увазі нелегальну міграцію. Коли є канали нелегалів, які приходять в Європу. Якщо ви пам’ятаєте, в 2008-10 у нас була серія акцій, які проводило в тому числі і Всеукраїнське об’єднання «Свобода»: марші проти нелегальної міграції, коли український уряд підписував угоди про реадмісію. Що це означає? Будь-якого представника країн Азії і Африки могли піймати в Польщі, Німеччині, в Чехії, в нього в кишені опинявся чек із «Макдональдса» на Хрещатику, його безмотивно видворяли в Україну. Європа таким чином себе захищала від напливу нелегальних мігрантів. Україна в цій ситуації опинилася «між молотом і ковадлом». Через Україну проходила частина трафіку нелегальних мігрантів, ЄС говорив: нас не цікавить, потрапили з вашої території — забирайте собі.

Тетяна Курманова: Як ви збираєтесь укріплювати інститут традиційної сім’ї, чим вам заважають нетрадиційні родини?

Ігор Швайка: Нетрадиційні родини руйнують традиційні українські цінності. Як правило, це християнські цінності для переважної більшості з нас. Хтось із наших членів партії є прихильниками рідновірства, де також маму цінують як продовжувачку роду і батька як голову родини.

Введення інституту нетрадиційної сім’ї є загрозливим для існування української нації, бо люди, які є інакшими від нас, від традиційної сім’ї: тато мама і дітки, бабуся, дідусь і повага до старших, не просто хочуть жити із собі подібними, що вже є психологічним відхиленням, вони активно пропагують це, і не для того, щоб лягти хлопчик з хлопчиком і дівчинка з дівчинкою в ліжко і займатися блудом, а вони пропагують та істотно ставлять під загрозу існування традиційної сім’ї, християнської церкви, традиційних цінностей і святкувань, вони намагаються знищити наш гуманітарний простір.

Ірина Ромалійська: Це ваша думка. Серед моїх друзів-гомосексуальних пар ніхто не пропагує. В цьому ж документі є і про сприяння створення єдиної помісної церкви з центром у Києві. У вас є бачення, як це зробити?

Ігор Швайка: Це тривала тема. Я є парафіянином Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ і слідкую за цим процесом, робота складна, але бачення побудови церкви київської традиції було і залишається. У нас є три українські церкви: УАПЦ, Греко-католицька і Православна церква Київського патріархату. В них існують розбіжності в деталях, але від тижня молитов за християнську єдність, закінчуючи спільними нарадами і дружніми братерськими порадами щодо спільного служіння, я безпосередньо сам спостерігаю за цим процесом.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.