Слухати

Тюрма в тюрмі, — мати політв’язня Виговського про утримання сина в РФ / Програми на Громадському радіо
«Громадське радіо» / Скачати зображення

Тюрма в тюрмі, — мати політв’язня Виговського про утримання сина в РФ

30 серпня 2016 - 20:12
Facebook Twitter Google+
За порадою консула, Валентин Виговський уже написав прохання про помилування. Про це розповіла мати політв’язня Галина Виговська

Валентин Виговський — українець, засуджений за шпіонаж до 11 років в Росії. Зараз він перебуває в колонії. 29 серпня мама Валентина повернулася з побачення з сином у Кірові.

Тетяна Трощинська: Що з Валентином?

Галина Виговська: Я прибула в колонію 16 серпня. Там така процедура, що треба подати заяву. Коли я це зробила, ми ще очікували з 8-ї ранку до другої години. Коли нас запустили туди, де знаходяться кімнати для довгострокового побачення з сином. Його привели останнім. Я дуже хвилювалася. Усіх хлопців привели, а Валентина довго не було. Я вже почала до них звертатися, нагадувати. Вони відповіли, що не забули, а Валентин ще проходить процедуру огляду.

Поки чекала, я встигла застелити постіль, прибратися в кімнаті, розкласти в холодильнику продукти, які привезла. Чекаючи, наварила обід. Його ще не було.

Тут відчиняються двері — заходить Валентин. Я кинулася йому на груди. Як мати сказала: «Синочок!». Я заплакала, побачила його засмучене обличчя. Найперше він запитав, чому не приїхала дружина. Вона захворіла в останні хвилини. Я теж захворіла, але терміново почала лікуватися. Мені зробили уколи, і я поїхала, бо знала, що він чекає мене, дружину.

Він сказав: «Мамо, я всіх вас люблю, я так вас чекав. Тільки тут я зрозумів, наскільки важлива родина, її любов і підтримка».

Андрій Куликов: А наскільки йому важливо знати, що в Україні про нього думають інші люди? Наскільки ви відчуваєте, що в Росії про нього думають?

Галина Виговська: В Росії є багато небайдужих людей. Коли з нами сталася така біда, нам допоміг корінний москвич. Коли він дізнався про нашу біду, він сказав, що допоможе цій жінці. Дуже важко було передати йому продукти, речі, коли він сидів в СІЗО «Лефортово». Всі боялися прийти і передати.

У мене в Підмосков’ї живе двоюрідна сестра. Вона по роботі їздить в Москву, але вона так боялася потрапити під ФСБшний ковпак. Вони вже стикнулися з цим. Її чоловік сидів під слідством. Вони знають цю систему.

Були люди, які раз-два допомагали. Ми висилали гроші через Western Union, налагоджували зв’язки, щоб можна було передати щось. Бо для нас їхати самим було дуже важко матеріально. Доводилося знаходити через інтернет людей.

Я ділилася зі знайомими, що дуже важко відправляти Валентину речі та продукти. Наш знайомий розповів москвичу Ігорю, який пообіцяв допомогти.

З 2015 року стали дуже погано годувати. Коли я приїжджала, Ігор гостинно запросив до себе. Він передавав посилки.

Тетяна Трощинська: В яких умовах зараз перебуває Валентин? Після затримання у Криму його ставили над розритою могилою і стріляли над головою.

Галина Виговська: У нас було три дні. Ми весь час говорили про те, що сталося з ним, чому він потрапив в цю історію.

Коли він спав, я готувала їжу, щоб було більше часу на розмови. Я розуміла, що для нього це важливо.

Після затримання в Криму його били з такою ненавистю, говорили, що він — антисовєтчик, бандерівець. Він мені розповів, що його затримували спецслужби ФСБ, а не представники кримської «самооборони».

Ми бачили кадри, як він передавав гроші. Валентин розповів, що передавав гроші знайомій, яка сказала, що її дід має онкозахворювання. Вона попросила у мого сина гроші в борг. Але це була операція ФСБшників. Були мікрофони, запис відео. Це була підстава його затримати. Те, що його визнали шпигуном, це неправда. Ця дівчина Наталя також була фанаткою авіації, інженером-конструктором. Вони говорили по Скайпу, спілкувалися про політику, авіацію. Тоді якраз почався Майдан. Валентин завжди мав свою думку, він говорив речі так, як думав, бачив. За півроку він потрапив на очі ФСБ. Вона вже контролювала громадян, які спілкуються з іноземцями. Їх моніторили.

Наталя також була на суді, вона говорила загальними фразами, відводила очі. Валентин сказав, що розуміє її, у неї не було іншого вибору. Їй було неприємно там знаходитися.

Андрій Куликов: Які нинішні умови утримання Валентина?

Галина Виговська: Жахливі. Він сидить в тюрмі у тюрмі. Він сидить у будівлі штрафного ізолятора. Коли він зайшов у кімнату, де ми перебували, сказав, що це просто рай, хоча там нічого шикарного не було. Але він казав, що давно не відчував домашньої атмосфери. Валентин розповідав: «Дірка в підлозі — то туалет. Ліжко таке, що впинається в спину». Він дуже просив робити масаж, бо дуже боліла спина.

Він каже, що годують більш-менш, але зараз у нього є картка, він може купувати собі продукти. Нам дуже довго не давали відкрити рахунок.

У приміщенні, де йому доводиться жити, сонце світить прямо у вікно. Там дуже жарко. Клімат вологий. Валентин каже, що сидить, як у душогубці. Він весь ходить спітнілий. Я випрала одразу. Він каже, що не може випрати, бо немає речей на зміну.

Валік читає книжки. Там є бібліотека, але книжки старі, їх він давно прочитав, перечитав книжки Достоєвського. Він дуже просив прислати бандероль з журналами про авіацію, техніку.

Я привезла літературу, але забрала її з собою, бо передати не дозволили. Є обмеження.

Можна три короткі побачення (по три години через скло) і три довгострокові на рік через чотири місяці. Це було перше побачення. Треба домовлятися заздалегідь, бо черга велика, кімнат для побачень мало.

Тетяна Трощинська: У нас в студії в червні був тато Валентина Виговського. Чи вірить Валентин, що 11-річний термін може бути коротший?

Галина Виговська: Валентин — віруюча людина. Перший час він не міг змиритися з тим, що його несправедливо утримують. Він казав, що йому хотілося стіни руками розсувати. Я йому писала, що треба змиритися і молитися. Життя покаже, Бог не залишить нас. Ігор передав йому Біблію. Ми передавали йому різну літературу, але вони не все приймають, тільки Біблія пройшла. Він почав читати Біблію, молитися і сказав мені, що відчув спокій і віру. Він мені зізнався, що деякі люди вважають, що я літаю у хмарах, вірю, що скоро буду дома, але коли молиться, то до нього приходить спокій.

У них є маленька церква, маленький магазинчик, де можна купувати їжу.

Андрій Куликов: Напевно, ви бачили родичів інших ув’язнених. Як вони ставилися до вас?

Галина Виговська: Дуже гарне, як до людини. Я неконфліктна, шукаю з усіма спільну мову. Коли вони дізнавалися ,що я з України, з Києва, вони дуже співчували. Вони запитували, що мені потрібно. Я не раз приїжджала до Росії, мені не траплялася жодна людина, яка б погано до мене ставилася.

Андрій Куликов: Чи не було у вас відчуття, що ви теж «під ковпаком»?

Галина Виговська: Можливо. Я цього не відчуваю, але не буду заперечувати. Я не розумію, чому за мною можна стежити, підслуховувати.

Тетяна Трощинська: Що вам кажуть адвокати? Що вони планують?

Галина Виговська: Валентин уже написав заяву на помилування. Таку ідею подав наш консул. Він був у Валентина. Це теж було підтримкою. Валік сказав, що відчув від цієї людини батьківську любов. Коли вони прощалися, консул обійняв його.

Була комісія з трьох людей. Четвертим був начальник колонії. Вони дали згоду і підписали документи. З 7-го серпня заява пішла.

Андрій Куликов: Що, на вашу думку, сприяло тому, що Валентин виріс набожною людиною? Які гарні якості ви йому дали, а чого, може, не дали?

Галина Виговська: Я кожен вечір читала їм Святе писання. Вони з дитинства молилися зі мною. У нас були сімейні вечори. І Валентин, й інші сини зростали в дружбі, вони підтримують один одного. Я віддавала весь свій час дітям. Валентин був захисником мами, батьків. Так він ставиться і до дружини. Він відданий сім’ї і щедрий до людей.

Андрій Куликов: Звідки взялося захоплення авіацією?

Галина Виговська: Колись сусід заніс журнали про авіацію. Валентину ще не було 10 років. З того часу він з ними спав. Це було великим захопленням.

Андрій Куликов: Що можуть інші люди зробити для того, щоб допомогти Валентину?

Галина Виговська: Вони вже долучилися. Йому приходять листи. Ми робили акцію на підтримку Валентина. Коли я розповіла, що в його день народження вся країна стояла за ним, йому було дуже приємно.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.