Слухати

У 1996-му росіяни кинули в двигуни корвета «Хмельницького» пісок. Думаєте, зараз буде краще? - віце-адмірал Гайдук

15 січня 2018 - 19:42
Facebook Twitter Google+
Про заяву Путіна, що Кремль готовий віддати Україні військову техніку, яку відібрав під час окупації, поговоримо з колишнім командувачем Військово-морськими силами, віце-адміралом Сергієм Гайдуком
У 1996-му росіяни кинули в двигуни корвета «Хмельницького» пісок. Думаєте, зараз буде краще? - віце-адмірал Гайдук  / Програми на Громадському радіо

Ірина Ромалійська: Як ви оцінюєте цю заяву?

Сергій Гайдук: Я оцінюю цю заяву як електоральну, тому що юридично вона не оформлена.

Ірина Ромалійська: Путін говорить про те, що в нас там залишилися кораблі, бронетехніка і авіаційна техніка. Скільки взагалі в нас там залишилося техніки?

Сергій Гайдук: Я почав би з того, що цей процес повернення техніки мав початок ще з 2014-го року, коли з 31 березня по 16 червня був етап повернення військової техніки, але російською стороною він був зупинений, і головною аргументацією цього було загострення ситуації на сході нашої держави.

Відповідно, за цей проміжок часу, коли відбувалося повернення техніки, була зроблена колосальна робота. Наприклад, із 49-ти кораблів, катерів та суден воєнного забезпечення на континентальну Україну було переведено 32. Але росіяни шукали будь-які приводи, щоб затягнути цей процес, а потім і зовсім його зупинили.

Особливість передачі цієї техніки була в наступному: частина кораблів пішла своїм ходом, частина кораблів переміщувалася на буксирі, авіаційна техніка переміщувалася лише автомобільним транспортом. Тому на першому етапі наша сторона запропонувала російській стороні зробити жест доброї волі – щоб корнет «Тернопіль» самостійно перейшов до пункту базування в Одесу і два МІГ-29 з Бельбеку теж летіли самостійно. На що російська сторона не погодилася. І потім почалися перегони стосовно графіку виводу кораблів. Ми підготували свій проект, вони – свій, але консенсусу ми не знайшли. Ми наполягали на тому, щоб кораблі і техніка, яка може самостійно переміщатися, перемістилася самостійно на першому етапі. А на другому етапі використовувати додаткові засоби – буксирування, розбірка та вивіз. Російська сторона запропонувала інший варіант: те, що не може саме пересуватися, сказали забирати в першу чергу, а те, що може самостійно пересуватися - потім.

Ірина Ромалійська: Яка в цьому логіка?

Сергій Гайдук: Століттями вже відомо, що немає логіки в тому, що сказано росіянами, ми до цього вже звикли.

Ірина Ромалійська: А ціль тоді яка?

Сергій Гайдук: Я думаю, що як і тоді, так і зараз це просто козир в руках у Путіна, що стосується певного шантажу, і можна в потрібний час дістати той козир та маніпулювати. Зараз виникає питання: чому три з половиною роки було мовчання? Чому три з половиною роки ніхто про це не згадував? А відповідь дуже проста. За три з половиною роки в Криму було створене потужне угрупування, Чорноморський флот РФ наповнився фрегатами, малими ракетними кораблями, підводними човнами, береговими ракетними комплексами, носіями керованої ракетної зброї. І Путін розуміє, що Чорноморський флот – це інструмент захисту національних інтересів та вплив на східний фланг НАТО, на розміщення систем ПРО в Польщі та Румунії. Тобто в цій ситуації Путін розуміє, що таке геополітичне лідерство і геополітична позиція Російської Федерації в даному регіоні. На жаль, ми цього досі не можемо зрозуміти, і наша національні інтереси по морю навіть не сформовані, не те що захищаються, адже в нас немає морської доктрини.

Тому Путін тримав цей козир, умовно м’яч в руці, зараз він його кинув в нашу сторону. А Україна має три варіанти в цій ситуації: або спіймати цей м’яч, або ухилитися від нього, або кинути назад.

Чи не краще нам побудувати корвети за новими стандартами, ніж відновлювати кораблі, які мають стандарти Радянського Союзу?

Ірина Ромалійська: Чи може зараз третя країна зайти і забрати нашу техніку для України?

Сергій Гайдук: Однозначної відповіді на це запитання дати неможливо. Питання складне і на нього не потрібно шукати простих відповідей. Всі знають, що Україна подала позови в міжнародні суди. От зараз правовики міжнародного рівня повинні глибоко проаналізувати ситуацію. Наприклад, якщо ми говоримо «ні», ця військова техніка, яка залишилася в Криму, стає фактом окупації та незаконного відторгнення нашої території, рухомого та нерухомого майна.

Якщо ми робимо заяву, що ми забираємо нашу військову техніку, тоді виникає інша міжнародно-правова позиція про те, що Україна і Росія знайшли між собою порозуміння, почали між собою домовлятися, і це питання може вирішитися поза межами судів. 

По-третє, потрібно знати той стан, в якому знаходиться військова техніка в Криму. Якщо говорити по корабельному складу, до 70-80% озброєння військової техніки знаходиться на кораблях, і воно російського чи іноземного виробництва. Наприклад, ми його забрали, а чи вирішене питання імпортозаміщення? По-друге, чи ми спроможні будемо підняти цей пласт, з огляду на те, в якому стані знаходяться наші судноремонтні підприємства? Чи є в нас запасні частини і приладдя для того, щоб відновити цю техніку, яка на 70% російська і іноземна?

Ірина Ромалійська: А немає?

Сергій Гайдук: А звідки вони візьмуться, якщо всі запасні частини виробляють в Росії?

Далі виникне питання дислокації, питання соціального захисту особового складу, який буде займатися цієї технікою, а найголовніше – фінансова складова, а це десятки мільярдів гривень. І я хотів би тут провести паралель з нещодавно відкоригованою державною програмою будівництва українських корветів. Ціна побудови чотирьох корветів коштує 32 мільярди гривень, і така ж приблизно сума потрібна буде на відновлення чи утилізацію того, що ми заберемо з Криму. Так чи не краще нам побудувати корвети за новими стандартами, ніж відновлювати кораблі, які мають стандарти Радянського Союзу?

Ірина Ромалійська: Якщо все ж таки Україна вирішить забрати цю техніку, як ви ставитеся до пропозиції Путіна, що вони можуть самі транспортувати її в Одесу? Я чула такі думки, що це може бути ледь не розвідницька операція з боку Росії.

Сергій Гайдук: Чуток і вигадок щодо цієї ситуації дуже багато, і тут потрібно мислити прагматично. Якщо хтось сподівається, що відбудеться чудо, то я можу навести приклади. Половина з 17 кораблів, які там залишилися, на період 2014-го року, могла самостійно переміститися на материкову Україну. Така ж ситуація з літаками.

Другий аргумент – ми маємо досвід 1996-го року, коли ми приймали кораблі від Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу, і маємо досвід 2014-го року. Чуда не буде – техніка буде виведена з ладу. Коли я готувався до ефіру, я переглянув акти прийому корабля «Костянтин Ольшанський» у 1996-му році від російської сторони, і я повинен сказати, що по стану матеріальної частини два головних двигуна були виведені з ладу, на кораблі не вистачало близько 200 електродвигунів, вони були або виведені з ладу, або демонтовані. Реактивна система залпового вогню не працювала, система вентиляції та система «холод машин» теж не працювала. Корвет «Хмельницький» — теж саме, але там була взагалі ситуація парадоксальна, туди росіяни пісочку кинули в головні двигуни. Були виведені з ладу артилерійські установки.

 Ірина Ромалійська: Це при передачі у 1996-му році?

Сергій Гайдук: Так, а ви думаєте зараз буде краще? В «Ольшанського» і на 2014-ий рік були проблеми з двигунами, а через 3,5 роки, коли озброєння військової техніки не експлуатується та не обслуговується, то в якому воно там стані знаходиться? Тому при всьому бажанні потрібно бути прагматиком. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.