Слухати

У Чернігові нацисти у 1942-му винищили майже всю ромську громаду міста

28 вересня 2016 - 23:33 308
Facebook Twitter Google+
В кожній ромській сім’ї є хтось, хто загинув під час геноциду ромів, — Альона Казанська, ромська активістка

18.00olena_kazanska.jpg

Альона Кузнецова // «Громадське радіо»
Альона Казанська
«Громадське радіо»

Альона Казанська, представниця чернігівської громадської організації «Романо Дром», стипендіатка Ромського освітнього фонду, розповідає про трагедію ромського народу під час Другої світової війни.

Ольга Веснянка: Зараз багато говорять про Голокост, але набагато менше звучить інформації про загибель українських ромів, які також є постраждалими в Бабиному Яру. Як називають трагедію вашого народу?

Альона Казанська: Не існує єдиної думки, як називати геноцид ромів. У побуті є такі варіанти як: Калітраш, Самодаріпен і Параімос. Я не вважаю назву Параімос коректною, тому що в перекладі вона означає «насильство над жінкою».

Сергій Стуканов: А що означають два інших поняття?

Альона Казанська: Значення поняття Самодаріпен ближче до явища самознищення, а Калітраш перекладається як «чорний жах».

Дійсно, трагедія геноциду ромів недостатньо висвітлена в громадськості. Навіть якщо говорити про підручники історії в школах, то буквально недавно там з’явився всього лише один абзац про це.

Сергій Стуканов: Переслідування ромів на території України під час Другої світової війни мали системний чи спорадичний характер?

Альона Казанська: Я не займалася детальним дослідженням цієї трагедії, але, швидше за все, вони були системними. Точно можу сказати, що в Чернігові у 1941 році було розстріляно близько 5 тисяч ромів.

Ольга Веснянка: Чи відбуваються в Чернігові якісь заходи, щоб нагадувати людям про цю трагедію?

Альона Казанська: У Чернігові в 2009 році був встановлений пам’ятний знак загиблим ромам. Кожного року 2 серпня проходить Церемонія пам’яті, на яку збираються як представники ромської громади, так і інші активісти. Це дуже важка подія, навіть для мене. Ця подія має відбиток у моєму серці, і дуже боляче згадувати та говорити про це.

Сергій Стуканов: Ви сказали, що було розстріляно 5 тисяч ромів. А скільки на той час проживало ромів у Чернігові? Чи вдалося комусь врятуватися?

Альона Казанська: В кожній ромській сім’ї є хтось, хто загинув під час геноциду ромів. Якщо говорити про тих, хто врятувався, то тут є багато різних ситуацій: комусь куля потрапила не у життєво важливий орган, комусь допомогли уникнути смерті українські сім’ї, які часто переховували ромів.

Ольга Веснянка: Що вам особисто вдалося дізнатися про цю трагедію?

Альона Казанська: Це трагедія всього українського суспільства, а не тільки етнічної меншини. І це сприйняття дуже важливе в суспільстві, але ми до цього йдемо.

Для мене трагедія пов’язана з моїми дитячими спогадами. Коли я познайомилась з Міхою Козимиренко та Герардом Кузнецовим, який був очевидцем тих подій, він розповідав про те, як це все відбувалося.

Сергій Стуканов: Які історії з того, що він оповідав, найбільше відбилися у вашій пам’яті?

Альона Казанська: В той час всіх ромів збирали нібито для переселення. Сім’ї мали приходити з дітьми в указане місце і брати з собою лише найцінніші речі і свої документи. За непослух передбачалося суворе покарання. Їх всіх зігнали на центральну вулицю міста у жіночу в’язницю. Вони стояли пліч-о-пліч один біля одного, бо було дуже мало місця. Так їх тримали протягом 3 днів. Вже після цього не всі вижили, а тих, хто залишився, повели на розстріл.

Ольга Веснянка: Ви разом з організацією «Романо дром» та з «Конгресом Ромен України» працювали над відкриттям пам’ятнику загиблим ромам у Бабиному Яру. 

Альона Казанська: Так, я була залучена до роботи над відкриттям пам’ятного знаку. Щодо його встановлення в Бабиному Яру була боротьба, яка тривала близько 18 років. Нарешті ми цього досягли і 23 вересня відбулася церемонія його відкриття.

Ольга Веснянка: Коли ви працювали над темою пам’яті про трагедію ромів, чи багато інформації вдалося знайти? Які порадите книги на цю тему?

Альона Казанська: Є дуже цікаве дослідження Миколи Бессонова, який протягом декількох років їздив і збирав свідчення по всій Україні. Завдяки йому були зібрані свідчення про розстріли ромів на Чернігівщині та в Києві. Якщо казати про джерела цієї трагедії, велику роль тут відіграють особисті історії.

Саме ми, молодь, маємо доступ до ромської громади і можемо співпрацювати з істориками та науковцями, щоб стати певним місточком між ромською громадою і науковцями.

Ольга Веснянка: Ви молода активна ромська діячка і допомагаєте організовувати молодіжну школу для ромських активістів. Хто в них бере участь і для чого вони?

Альона Казанська: Всеукраїнська молодіжна школа з прав людини для ромських активістів проходить вже не вперше. Цього року вона закінчилась 25 вересня. Це був насичений тиждень, присвячений вивченню досліджень з прав людини. Також були розглянуті різні аспекти і механізми захисту прав людини. Ця школа була організована громадською організацією «МАРТ» у співпраці з «Освітнім домом прав людини» в рамках Всеукраїнської освітньої програми «Розуміймо права людини». Молодь з’їжджається з різних регіонів України, навіть з Донецької області.

Ольга Веснянка: Що відомо молоді з різних куточків України про ромський геноцид?

Альона Казанська: В ромських сім’ях важлива історія роду, і вона завжди пов’язана з тією трагічною подією. Ці страшні історії переходять з покоління в покоління.

Моя прабабуся прожила 4 роки в Мінську в часи окупації цього міста, її брат загинув під час розстрілів.

Сергій Стуканов: Чи записуються ці спогади?

Альона Казанська: Це те, над чим ми зараз працюємо. Важливо, фіксувати ці записи не тільки письмово, а й на аудіо та відео. Відеозаписи набагато проникливіші.

Я особисто записувала інтерв’ю у своїх бабусі та дідуся.

Ольга Веснянка: Як вони сприймали цю трагедію?

Альона Казанська: Їм досі важко про це згадувати. Бабуся не хотіла розповідати про це.

Моя прабабуся була чудовою оповідачкою, вона збирала навколо себе всю молодь і могла ночами розповідати історії, які тоді відбувалися з нею, ще коли роми кочували.

Сергій Стуканов: Я розумію, моя бабуся походить з білоруських євреїв, і вона так само не надто охоче розповідала про ті страшні часи.

Наскільки ромська громада в Чернігові змогла відновитися після завершення Другої світової війни?

Альона Казанська: Моя бабуся і батьки переїхали до Чернігова близько 30 років тому. Я можу з точністю сказати, що майже всі роми, які проживали на той час в Чернігові, були знищені.

Важливо, щоб кожен українець знав про цю трагедію, і вона була висвітлена у підручниках з історії України.

Ольга Веснянка: Які у вас плани щодо роботи з молоддю на майбутнє? Ми колись брали інтерв’ю у Віоли Попенко, яка ініціювала перший в Україні ромський портал для молоді «Очі». Що ще, окрім інформаційної роботи, слід робити?

Альона Казанська: Треба працювати в освітньому напрямку та формувати мережу ромських молодих активістів. Є дуже багато простору для діяльності в Україні та багато щілин, які треба заповнювати.

Ольга Веснянка: Наскільки легко, за вашими враженнями, зараз говорити про своє ромське походження в українському суспільстві?

Альона Казанська: Я це сприймаю дещо по-іншому і з гордістю говорю, що я ромка.

Ольга Веснянка: У цій студії нещодавно був Йосип Зісельс голова Конгресу національних громад України, який говорив, що усі геноциди і голокост ромів треба вивчати і подавати в контексті злочинів тоталітарних режимів. З ким легко співпрацювати, щоб доводити, що ромська громада є такою ж громадою України, як і будь-яка інша?

Альона Казанська: Важко сказати, з ким легко співпрацювати, а з ким ні. Ми намагаємося співпрацювати з тими, хто йде на контакт, але ми відкриті для співпраці з усіма організаціями, діяльність яких спрямована на розкриття цієї білої плями в українській історії і на висвітлення її у суспільстві.

Сергій Стуканов: Які б дослідження ви порадили тим, хто хоче познайомитись з історією ромів, зокрема на території України під час Другої світової війни?

Альона Казанська: Якщо ви маєте на увазі свідчення, які є складовою фонду Шоа, то їх немає у відкритому доступі. І багато свідчень, записаних на теренах України, ромською мовою, вони майже не перекладені. З цим ще треба працювати. Це історично зумовлено замкнутістю ромських громад.

Ольга Веснянка: А чому є така замкненість?

Альона Казанська: Соціальна замкнутість ромів зумовлена і історичними подіями, і нинішніми соціальними процесами, і взагалі відносинами між владою і нашим народом.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.