Слухати

У гуманітарній сфері в Януковича була політика «безумія», — Юрій Рубан

13 січня 2017 - 23:31 101
Facebook Twitter Google+

Гості

Якою є гуманітарна політика президента України? Та чим відрізняється гуманітарна політика Порошенка від гуманітарної політики Януковича та Ющенка?

Пояснює керівник Головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України Юрій Рубан.

Ірина Ромалійська: Чим відрізняється гуманітарна політика Порошенка від гуманітарної політики Януковича та Ющенка?

Юрій Рубан: Очевидно, що кожен президент діє в межах повноважень, передбачених Конституцією. Центр ваги гуманітарної політики знаходиться у виконавчій владі, але цей центр можна розташовувати в тих чи інших секторах. Тут думка президента та його політичне лідерство мають значення. З цієї точки зору, політику Віктора Ющенка можна умовно назвати політикою повернення до коренів — це спроба відновити, а часом і винайти певні традиції. На той час в Україні насувалися драматичні події, конфлікт із Росією, що в різних формах відбувався і тоді. І був пошук адекватної відповіді на загрози в гуманітарній сфері зокрема. Зрозуміло, що тоді відповідь бачилася більше в площині історичної політики.

У Януковича була просто політика «безумія». Тому він і не досидів до кінця свого терміну. Влада тоді взагалі казала громадянам: ми будемо красти і чхати хотіли на те, що ви про нас думаєте. Були декоративні зусилля скликати гуманітарні ради. Але всім було зрозуміло, що програма Віктора Федоровича в гуманітарній політиці полягала в тому, щоб набити собі та своїм соратникам кишені. Тоді повністю були розв’язані руки таким одіозним персонажам, як Дмитро Табачник чи діячам, які працювали в сфері культури. Зрозуміло, що український гуманітарний простір був відданий на розграбування з економічної та зросійщення з політичної точки зору.

Ірина Ромалійська: Як би ви охарактеризували гуманітарну політику Порошенка?

Юрій Рубан: Мені здається, фундаментальна різниця цієї політики в порівнянні з попередніми — це політика в часи війни. Війна має колосальне значення для будь-якої політики. У нас ще мало культурних меж у розумінні культури як того, що задає смисли нашого життя та моделі суспільної поведінки. І в нас зараз цей надзвичайно болісний процес. З одного боку, нам треба розриватися, зрозуміти, що в нас є ворог, з іншого боку, щоб перемогти цього ворога нам потрібна єдність всередині країни.

Політика в часи війни означає дві речі: чітке розмежування з ворогом і збереження єдності всередині країни.

Анастасія Багаліка: Яку роль у розриві з Росією відіграють реформи гуманітарної сфери?

Юрій Рубан: Для нас важливі кілька речей. Важливо, щоб ми відмовилися від політики, коли все визначає держава. Умовно це часто називають державним патерналізмом, централізацією. Від того, коли начальник у кабінеті диктує художнику і режисеру та стає вищим арбітром та оцінщиком його роботи, закінчуючи тим, що людина у високому кабінеті ультимативно прописує, що кожен лікар отримує зарплати за одним тарифом.

Наприклад, очікуються складні реформи в сфері охорони здоров’я. Мені здається, питання в тому, як не просто продиктувати реформу згори, а зробити так, щоб запрацювала професійна ініціатива, ініціатива місцевого самоврядування. Для цього потрібна і зовсім інша роль громади.

Нема кращого розриву з Росією, ніж новий спосіб мислення, створення активних громад.

Ірина Ромалійська: Після початку війни я часто чую, що в Криму нічого не робилося для того, щоб він був українським, чи на Донбасі люди завжди були різні в культурному сенсі, в мові. Чи є програма по єднанню країни, чи вона має бути взагалі?

Юрій Рубан: Ми скільки завгодно можемо виписувати довгий перелік недоліків нашої освітньої чи культурної політики, але в 2014 році тисячі молодих людей взяли зброю та пішли захищати нашу країну. Думаю, десь вчитель у школі чи якась книжка — щось їх зачепило в тому, що вони є українцями, а на їхню землю прийшов агресор.

Крим і Донецьк — окремі історії. Стосовно Криму інша причина: автономія Криму і перебування російських військ на території, навіть українського підручника в Криму було надто мало. На мій погляд, в Криму було надто мало України ще коли Крим формально був тут.

Кримчани на Референдумі більшістю голосували за незалежність України, опитування навесні 2013 року свідчили, що в Криму нема приголомшуючої більшості на користь переходу в Росію. Але щось там було — забагато Чорноморського флоту та російських військових. Їхня активність створила певний суспільний настрій.

Стосовно сходу України, там проблема не в культурі і не в гуманітарній політиці. Так як ці дві області були віддані на потоки грабунків від Партії Регіонів, був створений дуже специфічний соціум. Засоби існування для мільйонів родин, які там жили, були не правом, а привілеєм, який давало їм їхнє начальство. Там була розірвана соціальна тканина, яку формує право і мінімальні соціальні спільноти, — і все перетворилося в жорстку вертикаль привілеїв.

Мені здається, Майдан і продемонстрував те, що спроби поширити цю систему на всю Україну, провалилися. Там, на жаль, ця система надто довго вибудовувалася і дала певну соціальну апатію. Коли росіяни вторглися туди, там не відбулося такого відторгнення. Переконаний, що зараз би це відбулося по всій території України.

Анастасія Багаліка: Що конкретно курує ваш департамент?

Юрій Рубан: Президент здійснює певні повноваження. Наприклад, підписує закони, прийняті ВРУ. Рішення про підписання чи непідписання — ціла процедура. У ній враховують правові аргументи, що роблять наші колеги з юридичних департаментів. Якщо йдеться про освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальний захист, важлива змістовна частина — оцінити на рівні експертного знання, до яких наслідків призведе підписання чи непідписання такого документа, чим ми і займаємося.

Ірина Ромалійська: Що ще ви робите?

Юрій Рубан: Наприклад, президент надає величезне значення питанням, пов’язаним із соціальним захистом родин Небесної сотні — свого часу були видані відповідні укази, ми моніторимо їх виконання, співпрацюємо з колегами з Міністерства соціальної політики, ВРУ, щоб це знайшло своє відображення в конкретних нормативних документах.

На нас навалилося велике і складне питання — соціальний захист воїнів АТО, їхніх родин, тих, хто повернувся, зазнав поранень, втратив здоров’я. Це великий комплекс питань. Є відповідні укази, наша роль — організувати належну взаємодію з обласними адміністраціями, збирати інформацію, доповідати про проблеми.

Ірина Ромалійська: Адміністрація президента знає, що зараз коїться з інформаційним простором на окупованих територіях та територіях, прилеглих до фронту?

Юрій Рубан: Думаю, ви знаєте про відновлення телевежі на горі Карачун. І, думаю, знаєте, яке це було складне питання. Виявилося, що не так просто зробити конструкції, щоб її відремонтувати, і закінчуючи проблемами з передавачами.

Ірина Ромалійська: Але третій рік війни, а там майже нема українського телебачення та радіоефіру.

Юрій Рубан: Так. Я погоджуюся, що рішення і дії треба пришвидшувати. Але я вірю і в раціональність цих людей, які побачили, що їм приніс «рускій мір».

Ірина Ромалійська: Ви за чи проти відключення російського телеканалу «Дождь»?

Юрій Рубан: За. Ми в ситуації війни. Це ЗМІ, який діє з території ворожої держави.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.