Слухати

У Луганському аеропорту я був змушений викликати вогонь на себе, — генерал-майор Ковальчук

09 лютого 2017 - 20:58
FacebookTwitterGoogle+
Судді вирішують, чи винен генерал Назаров у загибелі 49 осіб внаслідок збиття українського ІЛ-76 над Луганським аеропортом

Про це і не тільки говоримо з генерал-майором української армії, першим заступником командувача високомобільних десантних військ Андрієм Ковальчуком.

Ірина Ромалійська: Сейчас в Украине завершается громкий судебный процесс. На скамье подсудимых — генерал Виктор Назаров. Напомню, что в Луганске произошла авиакатастрофа украинского военно-транспортного самолета ИЛ-76. Самолет летел в Луганский аэропорт для того, чтобы сделать замену людей на месте. Самолет был сбит боевиками. В результате погибло 49 человек. По версии военной прокуратуры, в этом виновен генерал Виктор Назаров, который планировал эту операцию. Несмотря на различные предупреждения о подготовке теракта, он отправил самолет туда, и трагедия произошла.

Это был длительный процесс, который проходил в Днепропетровской области. Сейчас судьи уже находятся в совещательной комнате и готовят приговор по этому делу. Андрей, как вы относитесь к этому процессу?

Андрій Ковальчук: Хочу уточнити деякі деталі. Я був у цьому Луганському аеропорту. 1 квітня я зайшов туди з підрозділом військовослужбовців і взяв під охорону і оборону Луганський аеропорт. А через 2 тижні я повернувся в Слов’янськ для звільнення міста.

Ірина Ромалійська: На той час ви командували…

Андрій Ковальчук: 80 окремою аеромобільною бригадою. В Луганському аеропорту була дуже серйозна ситуація. До збиття ІЛ-76 там неодноразово здійснювалися польоти. Але це були спеціальні польоти для доставки вантажів, продуктів, пального і води. На той час аеропорт був повністю оточений. Понад 100 чоловік знаходилось в оточенні.

У самому процесі, на мою думку, є певні непорозуміння. Тільки 3 дні назад я побачив по телебаченню повідомлення про те, що є перехвачена розмова Плотницького з іншим сепаратистом. З цієї розмови стає чітко зрозуміло, що операція по збиттю ІЛ-76 була спланованою.

Ірина Ромалійська: Плотницький каже, що будуть стріляти з ПЗРК. За версією слідства, Назаров знав про це.

Андрій Ковальчук: Чому ця інформація з’явилась саме 3 дні тому? На мою думку, там немає нічого таємного. Є конкретні люди, що причетні до цього не в умовах війни, а в умовах АТО. Це дуже суттєва різниця. Нехай це залишається суддям. Я думаю, що це буде поштовхом для того, аби розглянути ці факти і долучити їх до справи.

Я схиляю голову перед тими батьками, які втратили своїх синів. Ми маємо пам’ятати цих людей, бо кожен з них добровільно пішов на виконання цього завдання. На той час ці люди летіли туди для того, щоб врятували своїх товаришів. Тобто це була не ротація, а накопичення сили засобів.

На той час не було посади начальника штаба. Але хтось ці обов’язки мав виконувати. Генерал Назаров — це людина, яка зголосилася приймати відповідні рішення, планувати операції і нести за це відповідальність. Я знаю його особисто. Це дуже порядна і відповідальна людина.

Я думаю, що слідство розбереться у цій справі, і буде прийнято правильне рішення.

Ірина Ромалійська: Я була на початку розгляду цієї справи в суді. Пам’ятаю, що родичі загиблих звинувачували Назарова через те, що до нього надходили повідомлення про те, що літак будуть збивати, але він це проігнорував.

Андрій Ковальчук: Наскільки я знаю, ніякого офіційного документу не надходило. На той час, можливо, проходила якась інформація. Але для кожної людини, яка приймає такі рішення, це має бути офіційний документ. Тоді це приймається до уваги. А так це просто інформація. Сьогодні також багато запитань до тих, хто знав про це, але не підтвердив цю інформацію офіційним документом. Коли приходить такий документ, людина зобов’язана відреагувати на нього. А просто чутки не впливають не прийняття серйозних рішень.

Ірина Ромалійська: Тобто ви думаєте, що були люди, які не відреагували процесуально на ці повідомлення від СБУ? Тобто вони не надали якогось документу генералу Назарову і через те він проігнорував ці повідомлення від СБУ. Наскільки я пам’ятаю, повідомлення від СБУ є в матеріалах справи.

Андрій Ковальчук: Так.

Ірина Ромалійська: На вашу думку, такі процеси мають відбуватися над керівництвом бойових операцій в державі, де йде війна?

Андрій Ковальчук: Це дуже серйозна проблема в системі правосуддя. Справу щодо військової людини мають розслідувати люди, що мають відповідний фах. Це має бути відповідний орган.

Ірина Ромалійська: У нас цим займається військова прокуратура.

Андрій Ковальчук: Так. Але у нас прокуратура більше наближена до законодавчої бази, а не до питань управління військами і військової справи загалом.

Ірина Ромалійська: Тобто прокурорам не вистачає фаховості?

Андрій Ковальчук: Так. Я думаю, що це мала б бути комісія, яка складалася б з військових, які мали досвід у прийнятті таких рішень.

Анастасія Багаліка: Як тоді забезпечити їхню незаангажованість?

Андрій Ковальчук: Йдеться про комісію, яка складалася б не тільки з військових, а й з фахівців з Університету оборони України, фахівців з Ради національної безпеки і оборони, фахівців з правоохоронних органів. Тобто має бути створена серйозна комісія.

До розмови приєднується адвокат родичів загиблих Віталій Погосян.

Ірина Ромалійська: Чи правильно я розумію, що зараз судді у нарадчій кімнаті готують вирок щодо генерала Назарова?

Віталій Погосян: Так.

Ірина Ромалійська: Коли мають оголосити вирок?

Віталій Погосян: Дата поки не узгоджена.

Ірина Ромалійська: Основна претензія слідства полягає в тому, що Назарову повідомляли про те, що бойовики можуть збити літак, але він все одно прийняв таке рішення?

Віталій Погосян: Небезпека польотів існувала ще з 5 червня. Однак 13 червня з трьох незалежних джерел йому було повідомлено про те, що 2 групи бойовиків висадилися біля луганського військкомату, щоб з ПЗРК збивати всі літаки. Ця інформація надійшла через закриті військові канали зв’язку. Назаров, отримавши цю інформацію, не зробив нічого, аби перевірити її чи взагалі відміни політ. Це основна претензія.

Ірина Ромалійська: У нас в студії знаходиться генерал-майор української армії Андрій Ковальчук. Ми проговорюємо з ним цю ситуацію. Йдеться про те, що в Назарова не було наказів від тих органів, які мали б про це повідомити йому офіційним листом.

Віталій Погосян: Назаров був на той час начальником штабу АТО. Це окремий орган. До нього інформація надходила через закриті джерела. Які накази йому могли надаватися? Про що йдеться? Він отримав цю інформацію. Йому про це доповіли. Працівник СБУ, який там був, вказує на те, що загальну довідку, яка формувалася в Києві, він передав безпосередньо генералу Назарову.

Ірина Ромалійська: Завтра ви будете виходити на прес-конференцію. Що вас змусило це зробити?

Віталій Погосян: Після того, як судді відправились до нарадчої кімнати, мав настав так званий режим тиші. Однак в цей час почались публічні виступи Оперативного командування «Захід» і Оперативного командування «Схід» з харківського і запорізького військоматів на підтримку генерала Назарова. На мою думку, це тиск на суд з боку посадових осіб. Тому що вирок має виносили суддя, а судді у нас незалежні. Тому я вважаю, що на такі дії треба реагувати.

Ірина Ромалійська: Але вашу прес-конференцію також можна розцінити як публічне проговорення цієї справи, коли судді вже знаходяться в нарадчій кімнаті.

Віталій Погосян: Ні, я не буду торкатися матеріалів справи чи переконувати у винуватості чи невинуватості Назарова. Вже відбулись дебати, на яких я висловив свою думку щодо винуватості Назарова. Завтра відбудеться прес-конференція щодо дій посадових осіб, які висловлюють свою позицію відносно невинуватості Назарова. Вони не можуть про це казати. Не треба висловлювати свою думку, якщо ви не є спеціалістами, суддями або сторонами кримінального провадження.

Повертаємось до розмови з генерал-майором української армії, першим заступником командувача високомобільних десантних військ Андрієм Ковальчуком.

Анастасія Багаліка: Попросила б вас прокоментувати почуте.

Андрій Ковальчук: Я не хочу заглиблюватися у сам процес слідства. Я не розмовляв зі свідком і генералом Назаровим. Але ще раз скажу: або це офіційна доповідь, або це інформація на рівні чуток. На сьогоднішній день у кожного є імунітет захисту. Тому я думаю, що слідство розбереться, чи це була офіційна доповідь, чи це був імунітет, про який я щойно сказав.

Ірина Ромалійська: Військові дійсно публічно висловлюються на підтримку Назарова. Це спланована акція?

Андрій Ковальчук: Я не думаю, що це спланована акція. На початку АТО проблема полягала в тому, що у нас було недостатньо командирів і начальників, спроможних прийняти рішення. Неприйняття рішення погіршує будь-яку справу. Бувало таке, що неправильно прийняте рішення через певний час давало результат. Знаходячись в аеропорту, я був вимушений викликати вогонь по собі.

Ірина Ромалійська: Розкажіть про це детальніше.

Андрій Ковальчук: Це було 31 серпня. Ми були повністю оточені. Коли російські війська почали наступати на аеропорт і в аеропорт увійшли танки, у нас не було можливості відійти. У мене, як у командира, назрівали певні рішення. 150 чоловік. Як їм врятувати життя? Варіанти були різні. Але за мною стояло рішення, і військові дивилися в мій бік.

Ірина Ромалійська: Як ви приймали тоді рішення?

Андрій Ковальчук: Можна було здати всіх у полон і застрелитись самому. Бо це вже не командир, який прийняв таке рішення. Хоча, можливо, таким чином я б зберіг життя людей.

Коли танки зайшли в аеропорт, знищувати їх не було чим. Слава Богу, що не запустили піхоту. Якби запустили піхоту, нас повибивали б. Але залишалися танки. Як їх вигнати з адміністративної зони? Рішення було викликати вогонь артилерії старшого начальника по собі.

Ірина Ромалійська: Української артилерії?

Андрій Ковальчук: Так.

Ірина Ромалійська: Як це було скоординовано?

Андрій Ковальчук: По-перше, я переконався в тому, що в головному корпусі аеропорту не залишилось своїх воїнів. Звідти прийшли 2 хлопці, що вирвались з полону. Вони доповіли, що наших там немає. 6 чоловік взяли в полон, але у них був доступ до нашої радіостанції. Тобто вони могли мене чути. І я демонстративно викликав вогонь по головному корпусу аеропорту. Вони, почувши це, масово почали тікати. Танки вийшли з аеропорту. Таким чином ми — 131 людина, вийшли з аеропорту. Єдине що, ми забрали не всіх наших вбитих. Це ми вже зробили за 2 дні. А так люди залишились живі. Ось вам і процес прийняття рішень. Це дуже важко зробити в умовах війни.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.