Слухати

У Європі питають, коли на чорнобильські землі повернуться люди, — М. Камиш

26 квітня 2016 - 21:56 144
Facebook Twitter Google+
Український історик, сталкер, письменник Маркіян Камиш розповідає про свої романи на тему Чорнобиля «Оформляндія або Прогулянка в Зону», який нещодавно був презентований в Парижі, і «Київ 1986»

markiyan_kamysh.jpg

Маркіян Камиш // «Громадське радіо»
Маркіян Камиш
«Громадське радіо»

Лариса Денисенко: Чому ви почали писати про Чорнобиль? Як в Парижі сприйняли презентацію «Оформляндії»?

Маркіян Камиш: Дивно, якби я не почав писати, якби не зацікавився. Київ дуже поряд до Чорнобильської зони. Київська ідентичність частково чорнобильська.

У Франції хочуть бачити живих людей. І журналістам, і видавцям, і агентам більше цікава сучасність, а не минуле. Вони хочуть бачити молодого українця, який каже про Чорнобиль.

Ольга Веснянка: Вам не здається, що Чорнобиль більш цікавий іноземним журналістам, ніж нашим?

Маркіян Камиш: Він буде однаково цікавим і нам і іноземним журналістам, якщо зробити якийсь новий погляд, нову ретроспективу.

Мій батько — ліквідатор. Але мій погляд — це не погляд в минуле. Це погляд у майбутнє. Це історії, які відбуваються з різними людьми. Потрібно йти далі. Зараз мені цікаво заглибитись в тему, в історії людей.

Зараз велика популярність цієї теми в Європі. Є запит, а пропозиції в Україні не дуже багато. Я всіма своїми силами на ниві літератури цю пропозицію створюю.

Лариса Денисенко: «Київ 1986» — чому така назва, про що там йдеться?

Маркіян Камиш: Це літературна ремінісценція мого власного досвіду. Це могло бути, це реальний сценарій. Ця книжка присвячена моєму батьку. Це нагадування ще раз, що завдяки ліквідаторам ми можемо зараз гуляти покинутою Прип’яттю, а не покинутим Києвом.

Ольга Веснянка: Чи є сюжетна зав’язка?

Маркіян Камиш: Це класичний фікшн, новела. Там є сюжет, фабула, трохи екшн, трохи пригод, драма в кінці.

Лариса Денисенко: Ви стикались з проявами локальної корупції в чорнобильській зоні?

Маркіян Камиш: Я ніколи в житті не давав хабарів. Коли мене в чорнобильській зоні ловить міліція, я розумію, що можу вийти з ситуації хабарем, але я цього не роблю. Я трохи розкрию ці ситуації у тексті, який зараз пишу.

Ольга Веснянка: Яка музика у вас асоціюється з вашими поїздками до зони?

Маркіян Камиш: Ембієнт, Брайан Іно, його зоряний альбом. І головне — це трек Lost days.

Ольга Веснянка: Хто в Парижі цікавився вашими романами?

Маркіян Камиш: Моя публіка, як виявилось, це люди з достатніми інтелектуальними м’язами. Журналісти з різних видань, медіа, друкованих ЗМІ. В мене були інтерв’ю, записи на тв, конференція і зустріч в українському культурному центрі.

Що я помітив класного і цікавого — те, що ніколи не питають українські журналісти і питають європейці — коли в Україні планують повернути людей у Чорнобиль і використовувати землю. Європейці не розуміють, як ці землі можуть простоювати. У них мало питань про ретроспекції, зона — це для них щось живе, про людей, які стоять тут і зараз.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.