Слухати

Учитель року і патріот із Донецька: як змінюється життя після АТО?

08 лютого 2017 - 23:26 789
Facebook Twitter Google+
«Шлях до себе» — проект «Без броні» запустив конкурс успішних історій адаптацій ветеранів АТО до мирного життя

Якими історіями діляться бійці АТО, чи можна вибрати найкращу з них і, головне, який приз отримає переможець — про це розповіла Анастасія Мельниченко, координатор проекту «Без броні».

Олена Бадюк: Які історії ви відібрали?

Анастасія Мельниченко: Ми не відбирали історії. Ми приймали всі історії, які нам надсилали, тому що кожна історія важлива. Ми розраховували на те, що це буде той позитивний досвід, який люди захочуть переймати. І це дійсно працює.

Ми зібрали кілька десятків історії. Вони є на нашому сайті. Це дуже різні історії. Наприклад, є історія про те, як чоловік дуже хотів побачити Європу, виїхав туди і потрапив у трудовий полон. Згодом він вивіз в Європу батька. Він розповів про те, наскільки цей досвід його змінив. Є кілька історій про те, як люди знаходили себе в творчості після того, як побували в АТО. Хтось почав писати ікони, хтось — картини. Тепер вони виставляються по світу і їх картини купують. Є кілька історій про те, як люди почали писати книжки. Тобто після повернення люди знайшли час на те, на що раніше часу в них не було. Якщо раніше це було судорожне заробляння грошей, то зараз відбулось якесь переосмислення, і люди знайшли себе в чомусь іншому.

Олена Бадюк: Яка історія вразила найбільше особисто вас?

Анастасія Мельниченко: Чесно кажучи, я читала не всі історії. Але це була одна з перших історій. Чоловік, який виріс в не дуже дружньому до України донецькому середовищі, зміг пройти цей внутрішні шлях до себе і знайти в собі Україну. Він став патріотом України, прийняв Майдан і пішов служити на боці України.

Григорій Пирлік: В цій історії цікаво те, що зробити проукраїнський вибір його спонукала сепаратистська агітація, бо він побачив на непідконтрольній території плакат «Папа, где ты был, когда терзали нашу Родину?» Чим займається зараз ця людина?

Анастасія Мельниченко: Ми уточнили у нього, чи точно він не хоче, щоб було оприлюднено його особисті дані. Але про подальшу долю не дізнавалися. Про це ми обов’язково дізнаємось після закінчення голосування. Зараз воно триває. Ми будемо зв’язуватись з фігурантами конкурсу і пропонуватимемо ЗМІ брати у них інтерв’ю.

Олена Бадюк: Розкажіть детальніше про голосування. З якою метою воно відбувається?

Анастасія Мельниченко: Голосування триватиме до 16 лютого. Голосування відбувається для привернення уваги до цієї теми. Чим більше цих історій буде поширено, тим більше людей їх прочитають. Наша першочергова задача — показати іншим демобілізованим дуже багато варіантів позитивного розвитку. Крім того, конкурс дає змогу отримати приз для родини. Журнал «Мандри» зробив нам подарунок, який ми можемо передати переможцю. Це відпочинок в Карпатах для всієї родини.

Олена Бадюк: Декілька десятків історій — це багато чи мало? Тому що ветеранів набагато більше.

Анастасія Мельниченко: Це мало. Ми очікували на кілька сотень історій. Знаєте, що зупиняло людей? Вони казали: «Ми не вміємо писати».

Григорій Пирлік: Чи будете проводити такі конкурси і надалі?

Анастасія Мельниченко: Наразі ми цього не плануємо. Ми плануємо організувати з’їзд людей, які брали участь в цьому конкурсі.

Олена Бадюк: Учасники іншого вашого проекту «За ветеранів до влади» також брали участь у конкурсі «Шлях до успіху».

Анастасія Мельниченко: Кілька з них.

Олена Бадюк: Розкажіть про учасників краматорської школи.

Анастасія Мельниченко: Тамтешній координатор Володимир Рибалкін організував цих студентів і вивіз їх в Авдіївку, де вони почали відбудовувати зруйновані будинки. Дуже багато ЗМІ про це написали. Як на мене, це історія успіху. Я пам’ятаю їх на самому початку. Вони були абсолютно розрізненими і переляканими. Вони ходили до центру психосоціальної підтримки ветеранів АТО. Потім деякі з них пішли в школу державного службовця. В результаті вони дійсно об’єднались і почали робити такі речі.

Григорій Пирлік: До речі, у списку я не побачив імен ветеранів, які є на слуху. Наприклад, засновники «Pizza Veterano». Їх не залучали?

Анастасія Мельниченко: Можливо, у них не було часу на це. Крім того, коли я агітувала брати участь у цьому конкурсі, я хотіла бачити не тільки усталені моделі успіху. Наприклад, людина створила бізнес і заробила багато грошей. Але не у всіх є такий талант. Тобто це не обов’язково історія типового соціального успіху. Це може бути віднайдене кохання чи віднайдений діалог з дочкою.

Олена Бадюк: Те, що ви очікували на більшу кількість історій, свідчить про те, що є бар’єр і ветерани не готові ділитися?

Анастасія Мельниченко: Ні. Я думаю, що люди просто дуже ліниві.

Олена Бадюк: Чи багато історій про те, як людина розпочала своє життя з чистого аркушу? Чи є історії про людей, які з новими силами взялися до тієї роботи, якій і раніше присвячували життя?

Анастасія Мельниченко: Здебільшого люди починають з чистого аркуша.

Григорій Пирлік: Але є історії і про тих людей, які повертаються до попереднього життя. Наприклад, людина, яка була вчителем, стала кращим вчителем року.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.