Слухати

Українське цивільне право посилює майнову незалежність осіб від держави

25 жовтня 2016 - 16:59
FacebookTwitterGoogle+
Основна відмінність між сучасною українською та колишньою радянською цивілістикою — базові цінності, на яких ґрунтується Цивільний кодекс, — Роман Майданик, професор

25 жовтня — Європейський день цивільного права.

Роман Майданик, завідувач кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка, професор розповідає про модернізацію українського цивільного права з радянських часів.

Лариса Денисенко: В 90-х роках я навчалася в університеті на юридичному факультеті і вже працювала, і я пам’ятаю тогочасні Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси з саморобними вклейками постійних змін. Також я пам’ятаю, що був висновок Ради Європи №190 стосовно зобов’язань України перед Радою Європи ухвалити нові Цивільний та Цивільно-правові кодекси. Як відбувався перехід та модернізація цивільного законодавства від радянської системи права на європейську?

Роман Майданик: Я часто чую подібні фабули, пов’язані із неадекватними діями державних органів стосовно захисту цивільних прав. Легше певною мірою критикувати цивільне законодавство, ніж реально, в умовах сучасної України, створювати ефективні механізми, які б не допускали подібних ситуацій. Дійсно, ми начебто однією ногою у Європі, але тільки однією, оскільки у нас ще живуть традиції радянських часів, які значною мірою визначають застосування тих чи інших норм.

Наша Цивільний кодекс України за формальними показниками нічим не поступається європейським зразкам цивільних кодифікацій. Але, за великим рахунком, проблема криється не стільки у якості закону, скільки у його застосуванні. На жаль, це стосується загалом всього українського законодавства.

Нас ніхто не навчить тому, як застосовувати власні закони, поки ми самі не будемо спроможні виявити і застосувати ті правила, які даватимуть можливість швидко і ефективно вирішувати проблему, яка існує.

Ірина Славінська: Якщо говорити про цивільне законодавство і про його застосування в судах, наскільки це каральна практика? Наскільки суди налаштовані на те, щоб знайти і покарати, замість того, щоб шукати якісь інші варіанти?

Роман Майданик: Каральна функція не притаманна цивільному праву. І це правильно, тому що основне і, практично, єдине призначення цивільного права — або відновити порушене право, наприклад, визнати недійсним договір, або ж отримати компенсацію за порушене право. Інших компенсативно-каральних функцій не повинно бути.

Україна зараз знаходиться у ситуації, яка нерідко вимагає екстраординарних дій. На жаль, сьогодні ми маємо приклад, коли через цивільне право намагаються впровадити суто каральні санкції. Прикладом такого є сумнозвісна ситуація з прагненням застосувати так звану конструкцію спецконфіскацій, характерну для кримінального права. Протягом останніх півроку у цивільно-правове законодавство проштовхують конструкцію визнання необґрунтованих активів. Для цивілістів вона є незрозумілою. Проблема в тому, що в цій ситуації застосовується, невідома цивільному праву, конструкція презумпції вини.

Впровадження цієї конструкції викликало великий супротив, тому що в цій ситуації з юридичної точки зору є багато питань, які сьогодні теорія права, не кажучи вже про судові органи, не мають чіткої відповіді, як тлумачити ті чи інші норми, пов’язані з цими конструкціями.

Я прихильник того, що цивільне право не повинне розглядатися, як сфера репресій та карання.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про розвиток цивільного права за 25 років незалежності України. Які зміни, внесені у цивільне законодавство, ви вважаєте найбільш важливими?

Роман Майданик: Я щиро впевнений у тому, що Цивільний кодекс України, прийнятий у 2003 році, дійсно впровадив європейські принципи і підходи, характерні в цілому для сучасної цивілізованої Західної Європи.

Лариса Денисенко: Яка головна відмінність концепції радянської та європейської цивілістики?

Роман Майданик: Основна відмінність у базових цінностях, на яких ґрунтується Цивільний кодекс. Зараз цивільне законодавство розглядається як сфера, у якій держава не має права виступати одночасно як об’єкт та суб’єкт публічного права. Навіть якщо держава бере участь у цивільних відносинах, то вона діє на тих же засадах, що і юридичні та фізичні особи. Таким чином, сучасна Україна, на відміну від радянського періоду, не отримала додаткового важелю, щоб бути особливим суб’єктом у цивільних відносинах.

Друге, що характерно для сучасного Цивільного кодексу, — це те, що за великим рахунком ми повертаємося до тих підходів, які завжди існували у цивілізованому світі у питаннях, пов’язаних не лише із відносинами власності, а в цілому у сфері речового права. Сучасний Цивільний кодекс України, на відміну від його аналогу 1963 року, регулює не лише відносини власності, а й розглядає цілу низку речових прав на чуже майно. Це посилює приватну сферу і майнову незалежність від держави, фізичних та юридичних осіб.

В Україні вперше, практично на всьому пострадянському просторі, в структурі кодифікації окремою книгою виділено особисті немайнові права. Таким чином, Цивільний кодекс закріпив чи не найважливіше значення функцій у цивільних відносинах, а саме особисту сферу.

Ірина Славінська: Але водночас зараз існує певна недовіра до суддів. І найчастіше такі випадки стосуються цивільного права: спадку, загрози втрати майна.

Роман Майданик: Я згодний з тим, що досить часто у пересічних громадян таке уявлення існує. І, певною мірою, для цього є підстави. Але це стосується дещо іншого глобального питання — питання доступу до правосуддя. У зв’язку з цим, я хотів би звернути увагу тільки на один момент. Той шлях, який ми обов’язково повинні пройти в цій сфері, — це питання, пов’язане із лібералізацією застосування норм права. Це стосується як цивільного, так і права в цілому.

Чому люди мають такі острахи стосовно правосуддя? Перш за все, якщо людина подивиться на Цивільно-процесуальний чи будь-який інший кодекс України, то там дуже важко розібратися у величезній кількості статей. І не завжди можливо зрозуміти, яка норма діяла в той чи інший період часу, оскільки сьогодні ми маємо шалену динаміку змін до права. Це не характерно часам радянського права, тому що тоді була стабільність у цьому питанні. На сьогодні проблема в тому, що через постійну зміну норм законів, суди змушені кожного разу розширено чи звужено тлумачити ту чи іншу норму закону, щоб вона відповідала саме сьогоднішньому стану речей. Треба навчити суддів не боятися тлумачити норму права так, щоб вона на сьогодні відповідала цій ситуації, у якій перебувають ті чи інші відносини.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.