Слухати

Український ефір буде по той бік лінії розмежування, але потрібна якість програм, - Даниленко

04 травня 2017 - 17:53 132
Facebook Twitter Google+
Сергій Даниленко, співголова експертної ради при Мінінформполітики коментує заяву Олександра Турчинова

Україна технологічно готова до блокування російського та сепаратистського ефірного мовлення у зоні АТО і до висилань українських програм углиб території по той бік лінії розмежування, підтверджує д-р політичних наук Сергій Даниленко, учасник розробки доктрини інформаційної безпеки України. Але у відповідному повідомленні секретаря РНБО Олександра Турчинова залишено без уваги питання якісного вмісту українських програм. А якщо відповідної якості не буде — програми навіть не треба глушити, їх вимкнуть самі слухачі і глядачі. Співголова експертної ради при Мінінформполітики також вважає, що необхідно розділити спеціальності «журналістика» і «піар» у класифікації Міносвіти.  

Андрій Куликов: Ще один гість уже у студії, це доктор політичних наук – Сергій Даниленко. І чому я вас запросив сьогодні особливо, тому що  звернув увагу на те, що секретар ради національної безпеки оборони України, Олександр Турчинов, звернувся до прем’єр-міністра, Володимира Гройсмана, з пропозицією видати з резервного фонду фінансові ресурси, необхідні для реалізації проекту, який передбачає блокування сепаратистського та російського телерадіомовлення у зоні АТО. Пан Даниленко є співголовою експертної ради при Мінінформполітики, це звичайно не підрозділ РНБО, але…

Сергій Даниленко: Звичайно, але партнери.

Андрій Куликов: Так, але партнери. У мене до вас питання: скажіть, будь ласка, наскільки реалістично те, про що оголосив на своєму сайті пан Турчинов? Чи не видає він бажане за дійсне?

Сергій Даниленко: В цьому питанні, справді, дві частини є. Така заява не вперше лунає. Насправді, очільники українські подібні ідеї оприлюднювали ще із весни 14-го року. Однак ця, насправді, чи не найбільше викликала уваги. От була вже хвиля інтересу до цієї заяви, потім згасла і от ми знову до неї повертаємося і це цілком обґрунтовано.

Так от дві складові тут є: так, я б сказав би, що це міркування є багатообіцяючим, з одного боку, а з іншого воно дійсно, коли ми зараз розглянемо це питання, є доволі гіпотетичним.

Тож почнемо із першої частини – чому це багатообіцяюче. Я розмірковував над такими пропозиціями, пригадуючи трагічні події лютого 14-го року. І з чим йшли люди проти куль? Вони йшли, в кращому разі з металевими, а то й з фанерними щитами і з шоломами будівельників пластмасовими, але вони йшли. Тобто отаке було наше оснащення, тих, хто брав свій цивілізаційний розвиток на Європу.

Потім були перші, перший шок від того, що на Донбасі почало відбуватися. Були перші волонтерські загони, і вони озброєні були АК-47, які, з власного досвіду знаю, нагрівалися після 5-7 хвилин бою і виходили з ладу; були набої, в яких, мабуть, уже термін придатності, ну, не мабуть, вони до безкінечності, але все ж таки порох, який міг так чи інакше зберігатися.

Потім ми з вами бачили як наші танки традиційно переобладнувалися і зараз я аналізував, стежив за інформаційною стрічкою і бачив, що Т-64 буде вже належно нафаршировано сучасним. Тобто, ми бачимо, що ми починаємо бути все більше технологічними.

Адже нас турбує постійно й про це повідомляє Громадське Радіо, що минула доба на Донбасі і є втрати. Ми видихаємо, коли чуємо «поранені» або «травмовані», або, коли один хтось загинув, то ми собі уявляємо, що це для нас жорстока втрата.

Цими днями загинув мій земляк із Кривого Рогу на прізвисько Красавчик, він тривалий час воював. Тобто, ми розуміємо, що і відповіді не маємо на те питання – коли ж це припиниться. Тобто, ми розуміємо, що маємо в сучасній війні. Вона повинна бути максимально технологічною.

І тут ось ця заява про те, що ми послідовно шукаємо в усіх сферах спроби воювати не людьми, а роботами і технікою, сучасним обладнанням і в умовах, коли нам не надають летальної зброї, ми намагаємося оновити своє озброєння, відновити свій військово-промисловий комплекс, свою науку, зокрема в Київському університеті, яка могла б допомагати фронтові.

Це справді, як я вже сказав, виглядає багатообіцяючим. Ми поступально наближалися до цього: ми сформували певні інституції, ми оновили армію, ми створили Національну гвардію, тобто, ми інституційно, організаційно, в правовому форматі, і в технологічному нарешті, ми обрали правильний вектор. Це виглядає, знову ж кажу, справді обнадійливо. Тобто, від отого щита, якого ми бачили на Алеї небесної сотні до переобладнаних танків.

Тепер до того, з чого ми почали, і де це виглядає доволі гіпотетично і чому. Ну, перше. Ми, справді, працюючи над документом, який отримав назву, згодом уже отримав назву «Доктрина інформаційної безпеки», ми прописували необхідність ведення радіоелектронної боротьби. І у складі нашої експертної ради є людина-фахівець, яка має практичний досвід не в Україні, а за межами, коли ще українська армія долучалася до різних контингентів на сході, але не України. От один в Азії, де відбувалися військові зіткнення, мали певний досвід.

І ми прописували необхідність цього, хоча ставились доволі скептично. І ось у цьому ракурсі ми зверталися до військових, бо, власне кажучи те, що ми називаємо «глушилками», те, що працює в зоні зіткнення – це завдання буде для військових, там цивільні навряд чи зможуть.

Андрій Куликов: Мені казали, що, насправді, всі так звані «глушилки» залишилися на окупованій території.

Сергій Даниленко: Я такої інформації не скажу. Принаймні військові відповіли наступне: ми не маємо такого обладнання або воно перебуває в такому стані, що це важко сказати, тобто військові, на жаль, не змогли б. Крім того, вони, й мені зараз не відомо, можливо це і не потрібно було б знати, зокрема мені, – те, що чи є такі підготовлені групи людей, які могли б з цим обладнанням спрацювати. Хоча, зауважу, ми, відстежуючи це питання, і Інформнапалм повідомив ще в 15-ому році, що росіяни підтягли от ту сіру територію, нове обладнання (я вже не пригадую яка там абревіатура, це не принципово, це можна дуже легко знайти), як буде випробувано саме для радіоелектронної боротьби. Тобто з цієї сторони таке обладнання цілком готове. І ось виходить…

Андрій Куликов: Я перепрошую, пане Сергію. Я вам скажу, що я розмовляв із деякими мешканцями Донецька, котрі мені розповідали про те, що, наприклад, Громадське радіо, яке має мовлення на FM-частотах у деяких регіонах Донецької області, в певних районах Донецька чути, а в інших воно заглушується. І на Луганщині, мені розповідали, також глушать Громадське радіо. Ну, і це не лише Громадського радіо, а й інших українських радіостанцій стосується.

Сергій Даниленко: Я думаю, це виглядає цілком логічно, оскільки дискусія наступна. Ми встановлюємо, ми відновили інфраструктуру, скажімо, і на Карачуні минулого року у грудні, і на Чунгарі. Ми можемо мовити, але вмикаються потужні, які глушать. Значить, це, мабуть, і в Раді нацбезпеки, і міністр інформаційної політики, член РНБО, то відповідно, мабуть, і ми можемо зробити висновок, про те, що пролунала ефективність, ефективності не досягає. Ми встановимо, але це не буде працювати. Однак, це виглядає не так-то просто із кількох причин. Ну, перше, з технологічної. Та, дійсно, колись ми були одним із, ну, «Україна» зокрема, були підприємства, які це виробляли. Зараз я не готовий говорити про технічну складову, не є цим фахівцем, більше того більше мене турбує правовий статус застосування такого обладнання або такого механізму.

Андрій Куликов: Що ви маєте увазі – правовий статус?

Сергій Даниленко: Я маю на увазі те, що ми ж з вами акцентували увагу на те, що це справа військових. А у нас там насправді відбувається правовий статус АТО. І от, відповідно до усіх документів, які мені відомі, з якими мені вдалося познайомитися, то тільки в умовах, коли є воєнний стан, тоді тільки ми можемо з вами говорити про застосування у тому правовому полі, яке нині існує в Україні, прописаний, ось цих інструментів глушіння. На жаль, цього поки що не відбулося. Тому і тут нас чекає не тільки технологічна, а справді заявили потрібні кошти, мабуть є ресурси, добре, що над цим чільники працюють, що підтягуються наукові кадри, що в такий спосіб ми зекономимо кошти, не будемо купувати таке обладнання закордоном, це дуже добре. Я сподіваюся, можливо радіотехнічний факультет, який є в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, також буде застосовано напрацювання. Це теж мені виглядає…

Андрій Куликов: Гадаю, що і в Київській політехніці знайдеться.

Сергій Даниленко: О, і в Київському політеху. Тобто, це дуже добре з погляду… Але тоді мусить розпочатися робота, щоб це було правовим застосуванням, бо ми в такому разі ніби уподібнюємося нашим противникам.  Тому що зараз відповідні підрозділи, зокрема і в Міністерстві інформаційної політики, ведеться моніторинг щодо того, що були несанкціоновано захоплені частоти, які належать Україні і на яких тепер мовлять ворожі нам радіостанції і телестанції. Тому що ми дуже часто говоримо про те, що, зокрема в Криму, матеріальні ресурси були незаконно захоплені, але ми повинні не тільки говорити про те, що заводи були втрачені, це були втрачені і наші частотні ресурси, який належав Україні і якими зараз неправомірно, протиправно користуються наші противники.

Андрій Куликов: Ну, тут якраз вам, пане Сергію, і заперечить дехто. Тому що під час війни на це хіба треба звертати увагу? Платити ворогу тим, чим ворог завдає нам удару?

Сергій Даниленко: Так, оце та дилема, яка нас супроводжує від початку березня, чи коли, в квітні було проголошено АТО, уже третій рік. Її потрібно буде вирішувати в певний момент. Та, та, звичайно і ми в цій студії говорили про те, що добро повинне бути з кулаками, добро повинне захищатися. Одначе ми маємо прийняти рішення – в такому разі ми мусимо попрацювати над законодавчою базою, яка є, в такий спосіб її прописавши, щоб самі не вчиняли неправомірних дій.

Андрій Куликов: Ми досі здебільшого говорили про ту частину заяви Олександра Турчинова, де було сказано, що Україна може блокувати недружнє чи антиукраїнське мовлення в зоні антитерористичної операції. Але там є ще одна, дуже важлива частина,  – це те, що він сказав, що сучасні розробки національного виробника дозволять транслювати сигнал українського радіо та телебачення за лінію розмежування. Ну, насправді, мало хто навіть приховує те, що там український сигнал глушать, іноді українському сигналу бракує потужності, його навіть глушити не треба, він і так туди не добігає. Але Турчинов от каже, що незабаром на 30-50 км за лінію розмежування будуть слухати українське радіо і дивитися українські телеканали. В мене до вас, пане Сергію, запитання і я знаю, що ви здатні на нього відповісти, незважаючи на те, що ви зараз у радіостудії. Себто, не компліментарно, будь ласка. Ну гаразд, на 30-50 км углибину за лінію розмежування слухають українське радіо та дивляться українське телебачення, а через який час його вимкнуть? Не завдяки глушінню, а через те, що не знайдуть якісних програм.

Сергій Даниленко: Ось, оцей момент найскладніший, який я справді приберіг і ми з вами до нього дійшли. Бо, ми сказали, інституційно-правовий спосіб організаційно ми з вами пройшли цей перший етап. Далі ми технологічно забезпечимо, відновимо вежі, ми зміним на них радіоприймачі, вони будуть потужними, поставимо належні генератори. А потім ми зрозуміємо, що ми побудували паротяг, а не знаєм, що на ньому перевозити. І тут ми стикаємося з, як на мене, багато складнішим питанням – це наявність українського контенту, українського наративу, який навіть всередині країни, там де є території, де ніхто не глушить, де все ж таки хотіли б дивитися, чи хотіли б слухати й бачити. І тут ми з вами стаємо перед викликом багато суттєвішим. Ситуація в тому, що ми не можемо замовити, ми навіть в американців можемо замовити обладнання, вони навчать ним користуватися, скажімо, чи в інших, у Німеччині, там, де є технологічні можливості. Але вони не спродукують нам український контент.

Андрій Куликов: Я би додав тут одне слово – «якісний». Якісний український контент.

Сергій Даниленко: Безсумнівно, якісний. Той, який би відповідав запитам. І це виклик не лише для держави. Тут спільна робота і нашого журналістського товариства. І в чому тут може бути підспір’я. Ми з вами розуміємо, що з’явилося два, крім громадського радіо. Тут потрібні якісь партнерські відносини. Запускається, набирає обертів, сподіваюся, суспільне мовлення.

Андрій Куликов: Ми теж сподіваємося і підтримуємо.

Сергій Даниленко: Так, і друге питання. З іншого боку, ми маємо цікаві напрацювання і вже досвід мультимедійної платформи іномовлення. Там уже напрацьований результат. Там уже усвідомили, що потрібно україноцентричний чи україноорієнтований, але російськомовний продукт. Ми також повинні говорити, бо наш слухач там, на жаль, говорить російською мовою або місцевою російською мовою. Якби нам хотілося тим людям, які пропагують широке використання української мови. І ми маємо їм також це запропонувати. Тобто ми маємо вже цей інструмент. І ця мультимедійна платформа, де є і телебачення, де є і «Укрінформ», де є мережа зарубіжних кореспондентів, яка «набила шишки», як ми говоримо, має певний досвід. Ось тут питання спільне. Можливо, тому ж Міністерству потрібно ініціювати обговорення на рівні чільників і відповідно суспільного, і іномовлення, і таких ресурсів, як «Громадське радіо», для того щоб вони запропонували своє бачення того, як вони уявляють собі якісний контент, український, щодо цих територій.

Андрій Куликов: А чому б не опитати слухачів і глядачів?

Сергій Даниленко: Так, безсумнівно. Тут може виникнути запитання, як їх почути. І це ви повинні звідти почути, які програми вони б хотіли бачити. Це було б перше: «Запитаємо їх, – ота ідея. – Почуємо Донбас». Давайте почуємо, що він хоче бачити в українському.

Андрій Куликов: Так, дуже важко це зараз зробити. Хіба що анонімно якось, можливо, приховано і так далі. Але…

Сергій Даниленко: Так, можливо, тут використати вже ці так звані «нові медіа», які б могли нам допомогти. Бо насправді ми з вами у динаміці, у надмірній увазі щодо нових медіа, забули переваги традиційних радіо, традиційного телебачення. Тому що насправді я думаю найгірше друкованим медіа. Там навряд будуть підпільники поширювати, хоча інформація надходить, що інколи з’являються листівки, які україноцентричного чи українського спрямування.

Андрій Куликов: З’являються, але не будемо зараз про це докладно говорити, тому що і я, і Ви просто зараз можемо пару так би мовити прийомів порадити. Але це буде так само і попередження тим, хто буде виловлювати.

Сергій Даниленко: Так-так, не будемо їм підказувати, як це відбувається.

Андрій Куликов: Користуючись тим, що Сергій Даниленко у студії, то які новини з Експертної ради.

Сергій Даниленко: Експертна рада продовжує працювати тепер над втіленням (разом із нашими колегами із Міністерства інформаційної політики) над реалізацією положень та доктрини інформаційної безпеки. Адже там йдеться про необхідність моніторингу інформаційного простору. Також ми працюємо над підготовкою, ми розуміємо: медійна сфера розвивається, і ми б хотіли, зокрема, а оскільки я зайнятий в освіті, то я, скажімо, з нашими колегами, ми проводимо низку круглих столів, для того щоб у переліку тих галузей знань і спеціальностей, за якими здобувається вища освіта, все-таки з’явилася галузь знань, яка б називалася «Комунікативістика», яка б давала спеціальність «Журналістика» і «Медіакомунікація», а, можливо, навіть ще одну спеціальність «Стратегічні комунікації».

Андрій Куликов: Днями був в Ужгороді в Національному університеті, мені там довелося чути обурення буквально деяких викладачів журналістики про те, що через чи інструкцію, чи постанову, чи розпорядження Міністерства освіти і науки в одну категорію зведено журналістику і піар.

Сергій Даниленко: Так, оце найбільше, що турбує. Ми розуміємо з вами, що журналістика – це фах, а піар – це інше, це з іншої барикади, з іншого кута дивляться на проблему. І вийшов традиційний клінч. І ми апелюємо до Міністерства освіти і науки з проханням не додавати, тільки внести оцю редакцію, цю правку, для того щоб можна було розвивати і напрямок, як і готувати фахівців цілеспрямовано і давати їм таку кваліфікацію, яка зараз актуальна. І тут потрібна підтримка. І Міністерство інформполітики принаймні поділяє наші погляди. 

Текстову версію інтерв’ю підготували Ана Море і Анастасія Іванова.

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.