Слухати

Уряди Яценюка і Гройсмана створили традицію нічних бюджетів, — політолог

22 грудня 2016 - 18:32 165
Facebook Twitter Google+
Те, що за бюджет проголосували обидві олігархічні групи говорить про те, що вони політично вмотивовані, а, отже, бюджет дійсно сильно наповнений корупцією, — Микола Давидюк, політолог

Микола Давидюк, політолог, коментує прийняття бюджету 2017.

Анастасія Багаліка: Як ви оцінюєте нічне прийняття бюджету? Все відбувалося так, як і завжди, чи прийняття цьогорічного бюджету було в менш авральному режимі?

Микола Давидюк: Цей нічний бюджет і те, що його ще тиждень не можуть показати, говорить про те, що в нього закладено різні лобістські проекти та політичні впливи. Тому що, якби бюджет був прозорим, то його б не ховали ще тиждень, а показали на наступний день. Більше того його могли б дати депутатам на обговорення у вівторок, а сьогодні, в четвер, могли б за нього проголосувати. Таким чином, депутати могли б все обговорити і, можливо, дійсно знайти там якусь корупцію, хоча не виключено, що вона там є.

Але депутати грають у свої ігри. Якщо раніше Азаров грав по-своєму, то Яценюк з Гройсманом створили свою традицію — нічних бюджетів. Таким чином вони намагаються переграти пресу та громадськість.

Але, мені здається, що проблема ще глибше, ніж просто у блюзнірстві політиків, вона — у пасивності населення. Чому населення не слідкує за своїм бюджетом? Влада це робить, тому що ми дозволяємо. Насправді проблема і в тому, що у нас автоматично вираховуються податки. Купуємо ми каву чи цукор, і податок вже автоматично включений.

У багатьох країнах є практика, коли ми щось купуємо, ми платимо ціну товару, а потім зверху платимо, власне, сам податок, і ми за день з цим податком зіштовхуємось 100-200 разів. А за рік ми зіштовхуємося зі словом «податок», наприклад, 5000. Ми купуємо каву за 12 гривень + 2,40 податок, ми купуємо хліб за 6 гривень + 1,20. І так кожного дня. А тепер уявіть, купуємо ми телевізор — 1 600 гривень податок, купуємо холодильник — 800 гривень. І ми відчуваємо, коли нас обманюють, коли вони ставлять собі ці поправки на газ 2% чи виводять собі у структури по 40 мільярдів. Тоді ми дуже жорстко будемо до цього ставитися і у ніч голосування бюджету самі ітимемо під парламент. І вже не 5-10 журналістів буде у парламенті, а 10 000 українців будуть там стояти і вимагати кожну цифру. А не те, що у нас зараз, — глуха ніч, а вони ще дописують цей бюджет. Не всі ж депутати навіть знають, за що вони проголосували. Подивіться на зал: половина п’яні, а друга половина — сплячі.

Анастасія Багаліка: Я так розумію, що, окрім самого бюджетного комітету, ніхто навіть не читав сам текст.

Микола Давидюк: Міфічна присутність найвищих посадових осіб, президентські штандарти, які були занесені у зал Верховної Ради, були вони чи ні насправді, але вони створювали враження психологічного впливу.

Зрозуміло, що ці олігархічні групи, які голосували теж голосували ж не просто так. Групи, які практично збиті з команди мажоритарників, якими керує влада олігархів, вони ж не для того зроблені, щоб допомагати Україні розвиватися, вони створені для того, щоб наповнювати олігархічні кишені. І те, що вони обидві проголосували, говорить про те, що вони вмотивовані, не тільки мажоритарники, але і їхні лідери. Це говорить про те, що бюджет дійсно сильно наповнений корупцією.

Ірина Ромалійська: Вмотивовані чим саме? Що, зазвичай, дають за голосування?

Микола Давидюк: Мажоритарникам, наприклад, дають гроші на округи. Лідерам цих груп дають преференції бізнесу. Якщо видобуток газу, то зменшують ренту чи закривають очі на порушення екологічних норм. Комусь дають тендери на будівництво автодоріг, комусь дають квоти на митницю, комусь цілу митницю. Роздають насправді дуже прагматично.

Ірина Ромалійська: З усього перерахованого, на мою думку, найменш небезпечно, коли дають гроші на округ.

Микола Давидюк: Це дійсно непогано, але вони ж не завжди на округ доходять. Наприклад, будують дорогу, на якій стоїть два будинки: депутата і його батька. Виходить, що гроші начебто і на округ, але люди цією дорогою не користуються. Чи дорога веде в закрите котеджне містечко, де, наприклад, 30 будинків, а в цей час центральна вулиця міста може бути зовсім без асфальту. Хоча, вибираючи із тих зол, які є, це чи не найкраще.

Водночас насправді є проблема, що депутату-мажоритарнику надзвичайно важко отримати гроші на свій округ, наприклад, на ремонт школи чи на будь-що інше. Але в той же час, мені здається, це теж трохи феодальщина, тому що гроші на округ мають отримувати громади, а не депутати. Все ж таки громади мають отримувати ці гроші і розподіляти. І що найгірше, що мені найбільш не подобається, це коли цей депутат виходить і каже: «Я вам зробив те і те». Вибач, друже, але ти нічого не зробив. Ти депутат — голосуй правильно.

Ірина Ромалійська: Мені здається, що найгірше те, що люди на місцях, не розуміють цього. Вони вважають, що так і має бути.

Микола Давидюк: Так, це патріархальне мислення — «а що депутат дав», воно насправді багато в чому заважає. Але насправді депутат-мажоритарник не повинен будувати ні лікарні, ні робити дороги. Його завдання — працювати в парламенті.

Ці всі речі ми сприймаємо виключно від бідності, тому що нас загнали в такий глухий кут, що здається, що 3200 (120 доларів) — це супервелика зарплата. А депутати це вихваляють, начебто вони підняли ці зарплати до рівня Польщі, чи Німеччини, а насправді — це смішна африканська зарплата. Людина живе на 2-3 долари в день, а деякі ще мають совість казати, що це надзвичайно багато, бо їм доведеться бізнес заводити в тінь.

Ірина Ромалійська: Я думаю, це від бідності, і від політичної та економічної малоосвіченості.

Микола Давидюк: Політична освіченість росте у громадян. Але, мені здається, що рік виборців сьогодні десь 16 років. Нашій незалежній державі сьогодні 25. І треба, щоб цей вік і вік виборців хоча б з’єдналися. Бо, наприклад, виборцю може бути 80 років, а голосує він як 16-річний. От дивіться, спочатку люди закохуються у Савченко, Тимошенко, Ющенко, Саакашвілі, а потім в них розчаровуються. Зараз буде нова хвиля: Вакарчук ще хтось. У них спочатку закохаються, а потім побачать їх команду, хто їх фінансує, і знову буде тотальне розчарування. Нашого виборця зараз кидає, як підлітка. Ніхто ж навіть не читає виборчі програми, всім важлива лише кількість бордів. Все це говорить про молодий вік виборців. Але він дорослішає і змінюється від виборів до виборів. Це еволюція.

Анастасія Багаліка: Але, я думаю, що допомогти виборцям можна ще і законодавством, наприклад, заборонивши політичну рекламу.

Микола Давидюк: Однозначно, але це має відбуватися і законодавством, і знаттям депутатської недоторканності. Бо в нас законодавство пишеться півроку, а потім сідають три юристи, завдання яких придумати, як обійти це законодавство.

Я думаю, що все ж таки треба зняти депутатську недоторканість, це автоматично очистить контингент претендентів, це зніме з них статус касти недоторканних, це будуть звичайні люди. І 50-60% людей, які зараз у Верховній Раді, просто туди не підуть.

Анастасія Багаліка: Прийняттю бюджету передувало прийняття трьох бюджетоформуючих законів, їх теж приймали вчора вночі. Що ви можете про них сказати?  

Микола Давидюк: Найгучніший з них був закон про спецконфіскацію, проект «Народного фронту», з яким вони носяться більше, ніж півроку, це закон імені Пашинського. Депутати не хочуть за нього голосувати і не хочуть казати, чому. В той же час «Народний фронт» уже явно і по-блюзнірські маніпулює: не голосуєте — значить не підтримуєте війну. Це дуже дико і неприємно.

В той же час я б звернув увагу, на будь-що, що просять зробити громадяни, наприклад, дорогу чи лікарню, і в Кабінеті Міністрів, і у владі на місцях кажуть, що немає грошей. Але, коли треба було націоналізувати банк одного з найсильніших олігархів гроші знайшлися. 20% бюджету знайшли за одну ніч.

Анастасія Багаліка: До речі, НБУ порахували, і говорять про те, що націоналізація «ПриватБанку» для кожного українця в наступному році буде коштувати 3 тисячі гривень.

Микола Давидюк: А тепер запитайте бабусю, якій 80 років, і яка в жодному банку не має рахунків, — їй це треба? А де були ці державні регулятори НБУ, які дозволили загнати в такі мінуси такий великий банк? Чому ці люди не відповідають зараз перед законом? Вони загнали державу в мільярдні, в доларні борги. Але коли була фіндопомога від держави, то банк брав з приватним акціонером, а коли цю допомогу треба повертати, банк вже стає державним. На жаль, в країні продовжує відбуватись схема 90-х, коли іде приватизація прибутків і націоналізація збитків.  

Ірина Ромалійська: А що стосовно двох інших законів?

Микола Давидюк: По самих законах і змінах у Податковий кодекс, на жаль, не відбувається реального спрощення бізнесу. Бізнес в країні вести невигідно, його переслідують. Як приклад, ті ж самі IT-компанії, які є одними з найбільш інноваційних. Вони змушені тікати з країни.

Населення не від доброго життя змушене замовляти собі одяг та електроніку на китайських сайтах, при чому на смішні суми. Давайте подивимось, на які суми замовляють британці, німці, це в десятки разів більше. Наші замовляють посилки по 50 євро, і навіть це хочуть обкласти податком. Малому бізнесу не дають жити. Владу цікавлять питання на 150 мільярди гривень, але не цікавлять питання якогось там громадянина, який робить бізнес на маленькому інтернет-магазині. Він мусить платити за ці всі 150 мільярдні борги. А ті, хто заробляють багато, хто мають свої медіа, ні за що не платять. А маленькі бізнесмени змушені платити за всіх.

Анастасія Багаліка: Перед тим як ухвалювати бюджет, Рада ухвалила закон про створення фінполіціії та єдиного реєстру ПДВ. Що це буде?

Микола Давидюк: Дуже хотілося б, щоб це були дійсно європейські органи, які будуть займатися боротьбою з корупцією і, власне, повертати ПДВ, як це має бути. На жаль, є дуже великий ризик, що це перетвориться на ще одну палку в руках влади, для того щоб переслідувати малий і середній бізнес і захищати великий.

На рахунок повернення ПДФ, це ручний сервер, на якому вся інформація керується головою ДФС. Це не секрет.

Дуже часто ідеї влади — правильні і потрібні. Найголовніше, щоб вони працювали. Якщо вони запрацюють хоча б на 10-20% — це вже буде перемога. На наступний рік ще 10-20%. І років за 5 ми вийдемо на рівень, коли вони дійсно почнуть працювати, як нормальний інструмент в нормальному суспільстві. На жаль, сьогодні найпозитивніші ідеї корупціонери можуть загнати просто в мінус, і вони працюватимуть на них.

Ірина Ромалійська: Знову з’явилася інформація, що депутати хочуть підвищити собі зарплати. Зокрема про це повідомляє «Українська правда» з посиланням на проект постанови, який є в розпорядженні редакції. Зарплати народних депутатів у 2017 році становитимуть від 26 тисяч гривень. Виконуючий обов’язки голови регламентного комітету Верховної Ради Павло Пинзеник вже заявив, що з цього приводу ще проводять консультації. Як, на вашу думку, чи потрібно підіймати цю зарплатню до такого рівня?

Микола Давидюк: Тут треба звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, я думаю, що вони все-таки будуть її піднімати, але не так сильно. По-друге, піднімати її треба, але не всім. Потрібно встановлювати коефіцієнт ефективності. Але є депутати, які взагалі не ходять у Раду, є депутати, які були два-три рази, є депутати, які приїжджають туди на ролс-ройсах. І ці гроші їм потрібні виключно для легалізації годинників, костюмів, взуття.

Багатьом з ним ці гроші непотрібні, це лише легалізація декларацій, стилю життя. Живуть вони на зовсім інші гроші. Давайте знімемо недоторканість і тоді побачимо, чи захочуть вони взагалі бути в парламенті. Зараз це закритий клуб акціонерів України, які користуються недоторканістю.

Я думаю, що зарплати вже стали токсичними в медійному плані. Люди говорять, що це великі зарплати, хоча, якщо взяти середній менеджмент, він заробляє набагато більше.

Але тут потрібно ще враховувати витрати на депутатів. Дуже часто при зарплаті, яку вони мали раніше, 3-4 тисячі гривень, на них витрачалися мільярди гривень в рік. І депутати жалілися, що у них дуже маленька зарплата. Давайте зробимо аудит того, що на них витрачається.

А навіщо парламенту свій автопарк? Повинно бути 1-2 автомобілі у голови Верховної Ради, по одному автомобілю у його заступників, решта депутатів нехай користується громадським транспортом. Але знаєте, що найсмішніше і найгірше в цій ситуації? Автопарк можна зняти лише змінами до Конституції, для цього потрібно 300 голосів, тобто вони не хочуть себе обмежувати. Зарплати — це тільки видимість айсберга на ⅓, а може і того менше. Але оскільки зарплати в медіа стали токсичними, вони можуть їх залишити такими ж, а накинути ще 3 мільярди на свої поточні витрати.

Я думаю, що суспільство має бути активнішим і більше тиснути на депутатів і президента.

Ірина Ромалійська: Як саме?

Микола Давидюк: Коли депутат приїжджає на округ, йому треба ставити питання: за які закони голосував, в чому ти одягнений, де ти проживаєш. Є депутати, про яких ми знаємо, якщо не все, то принаймні половину: де він живе, з ким дружить і за що голосує, а є депутати, про яких ми нічого не знаємо. Їм треба ставити прямі конкретні питання.

Давайте зробимо так, щоб їм було незручно бути тут корупціонером. В країні має підніматись нетерпимість до корупції. Чому з населення вимагають платити податки, а «Укрнафта» може 9 мільярдів підвісити на 2 роки і нічого.

Наша влада поводить себе так, ніби це вона з своєї кишені дає гроші у бюджет, навпаки — ми кладемо туди свої гроші, а вони, на жаль, ще й частину крадуть. Але саме ми наповнюємо бюджет, а населення про це забуває. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.