Слухати

В кожній п’ятій українській родині існує проблема домашнього насильства, - Фонд Народонаселення ООН / Програми на Громадському радіо
Громадське радіо / Скачати зображення

В кожній п’ятій українській родині існує проблема домашнього насильства, - Фонд Народонаселення ООН

25 листопада 2017 - 18:28
Facebook Twitter Google+
25 листопада стартує Міжнародна програма «16 днів протидії насильству, спрямованому на жінок і дівчаток»

Що буде відбуватися протягом цих 16 днів, як протидіяти домашньому насильству на місцях, ми запитали в представників Фонду Народонаселення ООН в Україні Павла Замостяна та Людмили Шевцової.

Лариса Денисенко: В Українському парламенті ніяк не ратифікують Стамбульську конвенцію, яка зобов’язує країну-ратифіканта боротися на офіційному рівні з домашнім насильством. Проте ми не можемо постійно чекати на ті чи інші дії парламенту. Що можна робити наразі на місцевому рівні, не чекаючи, поки парламент скаже своє слово?

Павло Замостян: Переді мною лежить копія рішення Харківської міської ради, прийнятої парту тижнів тому, про створення комунального підприємства «Кризовий центр допомоги жінкам, що постраждали від насильства». Це те, що ми називаємо притулком. Цей притулок працював менше року за підтримки громадської організації, потім харківське керівництво сказало, що зробить цей притулок міським. Сказали – і зробили. Наразі ми знаємо, що подібні притулки вже створені в тимчасовому режимі і будуть так само передані у міську власність у Бердянську та Кривому Розі. Тобто процес пішов. Отже це можна робити на місцях. Звичайно, Стамбульська конвенція має бути прийнята, але результат її втілення залежить від громад.

Лариса Денисенко: Наскільки зараз відчуваються низові ініціативи стосовно того, що громада усвідомлює, що в притулку є потреба. Я чула дуже багато різних думок, що гроші в країні мають йти абсолютна на інше, в країні відбувається збройний конфлікт, а проблема домашнього насильства так чи інакше стосується більш родини, школи, церкви і більше нікого, хоча, насправді, страждають за рахунок того абсолютно всі – і ті, хто спостерігає, і ті, хто зазнає, і ті, хто чинить. Чи багато громад кажуть, що ми не хочемо, щоб наші жінки страждали, і допоки не буде забороняючих ордерів стосовно того, щоб кривдник не наближався до місця проживання свого спільного з потерпілими житла, щоб жінка мала право убезпечити себе?

Людмила Шевцова: Так, на місцевому рівні проводиться велика адвокаційна робота. Дуже велику роль має питання актуалізації цієї проблематики на місцях. Потрібно працювати з місцевими громадами, потрібно показувати їм  те, що цю проблему потрібно виводити в публічний ефір, що в кожній п’ятій родині ця проблема існує в нашій країні. І тільки тоді, коли ми всі разом починаємо говорити про неї, коли ми починаємо долучати всіх надавачів послуг до правильного міжвідомчого реагування на цю проблему, тоді люди і починають довіряти цим надавачам послуг.

Наступного року ми плануємо створити нові подібні заклади – притулки і на сході України, і в інших областях, і долучати до цього громадський сектор.

Звичайно, Стамбульська конвенція має бути прийнята, але результат її втілення залежить від громад.

Лариса Денисенко: З нами на зв’язку директорка притулку в Харкові Ірина Краснолобова. Що отримує потерпіла, коли звертається до вас? Яка процедура звернення, і наскільки перебування в притулках наразі є анонімним?

Ірина Краснолобова: Наразі у притулок потрапляють клієнтки через переадресацію або центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, або через мобільні бригади Фонду Народонаселення ООН, які працюють вже близько двох років. Вони виявляють клієнток, розказують їм щодо послуги притулку, і при наявності та мотивації у клієнтки вона може потрапити до притулку.

Там з нею працюють спеціалісти, це висококваліфікований штат, який пройшов відповідне навчання. Це і психологи, і соціальні працівники, і юристи, які всебічно надають допомогу для вирішення проблем.

Лариса Денисенко: З нами на зв’язку пані Катерина, яка повстала проти насильства, скоєного проти себе. Як і хто вам допоміг в цій ситуації?

Катерина з Харкова: Первые, к кому я смогла обратиться и кто мне помог, были мобильные бригады. Уже они рассказали, что в Харькове существует приют для женщин, потерпевших от насилия. Таким образом я попала в приют, где со мной проводили более серьезную работу, в том числе и государственные организации, такие, как Центр социальных служб.  

Лариса Денисенко: Наскільки там вам було комфортно?

Катерина з Харкова: Абсолютно комфортно было работать со всеми специалистами. Больше всего работали со мной психологи и социальные работники.

Самое сложно – заговорить о своей проблеме, и здесь очень важно не бояться обратится за помощью. 

Лариса Денисенко: Наскільки підходящі там базові умови задля того, щоб продовжувати життя в такому вимірі і почуватися в безпеці?

Катерина з Харкова: Абсолютно подходящие условия: есть и кухня, где можно приготовить поесть и себе, и ребенку, есть и санузел в хороших новых условиях.

Лариса Денисенко: Чи було у вас занепокоєння, що той, хто вас кривдив, зможе там вас знайти. Чи було переконання, що там є люди, які просто не дадуть вам нашкодити?

Катерина з Харкова: В этом плане страхов не было, скорее были страхи, что рано или поздно что-то не сложится и придется вернуться в те условия, из которых получилось вырваться.

Лариса Денисенко: Чи допомагають там зрозуміти, що робити далі?

Катерина з Харкова: С первого же дня, как только я туда попала, со мной начали работать психолог, социальные работники, был разработан план дальнейших действий, в котором мы  совместно со специалистами центра прописывали то, что нужно сделать для того, чтобы вырваться из этой ситуации. Первым шагом было найти какую-то работу, потому что я после института нигде уже не работала, и очень страшно было начинать. Второй шаг – утроить ребенка в другую школу, а дальше найти себе какое-то съемное жилье. Это все прописывалось поэтапно, и также поэтапно это проходило.

И самым сложным оказалось сделать этот первый шаг – обратиться за помощью. Дальше было проще, потому что была поддержка со стороны организаций. Самое сложно – заговорить о своей проблеме, и здесь очень важно не бояться обратится за помощью. 

Повну версію розмови можна прослухати в доданому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.