Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

В «Території А» була «корупція»: україномовні кліпи ставили без черги, — Рудницька

10 вересня 2016 - 20:21 716
Facebook Twitter Google+
Першому українському телевізійному хіт-параду кліпів «Територія А», завдяки якому зародився український шоу-бізнес, днями виповнюється 21 рік від заснування. Згадуємо, як все було

 Проект «Територія А» — унікальне явище в історії української музичної культури. Це проект, який дав життя цілому поколінню українських артистів. З ведучою і авторкою Анжелікою Рудницькою згадуємо улюблені хіти 90-х.

Олена Бадюк: Якщо порівняти ідею створення хіт-параду «Територія А» і результати реалізації цього проекту, чи були ви вражені тим, як він змінив українську естрадну культуру?

Анжеліка Рудницька: Ми з Бригінцем — люди амбітні. Але ці амбіції спрямовані не на особистість кожного з нас, а на ті проекти, якими ми займаємось. Ми ніколи не ставимо перед собою мету: А давай один раз порухаємо пальцем, і хтось дасть нам за це копійку. Навпаки, ідея завжди була така: А давай зробимо так, щоб в Україні любили українську культуру загалом.

І ми почали «Територію А» як інформаційний проект про українську культуру. А переросло воно в те, в що переросло. Коли ти ставиш перед собою якісь великі ідеї, то вони не можуть бути локальними. Вони самі ростуть. Вони не завжди ростуть симетрично, однаково, як тобі хочеться, а інколи щось виривається вперед.

Ми вже виходили ефір, наша програма отримала у всіх глядацьких та журналістських рейтингах перемоги. У нас накопичилась велика кількість музичного матеріалу. І ми вирішили зробити хіт-парад. Це було надзвичайно зухвало. Всі друзі, крім команди, мабуть, з п’яти людей казали, що це божевілля: ви ненормальні, навіщо вам це потрібно? Глобально нас ніхто не підтримував. Навпаки, казали: робіть, що ви робите: це так класно, вам все вдається, всі вам заздрять.

Ми вирішили робити хіт-парад. Найприкольніше було, що ми назбирали матеріалу десь на два місяці. Після двох місяців подумали, якщо кліпів більше не буде, вони ще десь назбираються і до нового року ми протягнемо, відкрившись у хіт-параді 17 вересня. Сезон закінчиться — проект закриється. Але не так сталося, як гадалося. Хіт-парад перевершив сподівання всіх. Через два місяці в Україні, як гриби після дощу, почали з’являтися хіт-паради. Але в історію українського телебачення і української музики ввійшла «Територія А».

Самоціллю не було ввійти в історію з таким маленьким рядочком. Але хотілося, щоб українська музика була в Україні популярною. Зараз мені теж цього хочеться.

Олена Бадюк: Чи принциповим було питання звучання саме україномовної музики?

Анжеліка Рудницька: Так. Один з міфів, який існує, що «Територія А» була виключно україномовною. «Корупція» була, бо україномовні кліпи завжди йшли без черги. Але кліпи були і англійською, французькою, і тарабарською, і російською.

Перший кліп гурту «Табула Раса», який потім був названий «Улюблена машина» був «ні о чьом». Просто Лапоногов придумав свою мову, але це звучало настільки прикольно, що вирішили ставити кліп саме в такому варіанті. По-моєму, він всім припав до душі. До речі, і до сьогоднішнього часу цю пісню крутять радіостанції.

Тетяна Курманова: Кажуть, що «Територія А» зробила «м’яку українізацію», ви з цим згодні?

Анжеліка Рудницька: Так, це очевидно. Люди, які підходять до мене, зразу: «Вибачте, можна я говоритиму і російською?» Кажу: «Дозволяю», — як вчителька. Наймодніша на той час програма була повністю україномовна. Гості, які приходили до мене в студію, з задоволенням спілкувались українською.

В Україні всі — білінгви, наймодніша на той час ведуча спілкувалася українською. І всі намагалися не тільки повторювати за нею, як вдягатись, зачісуватися, але і якою мовою говорити. І це не було нав’язливо. Ніхто не казав: ви всі з завтрашнього дня говоритимете українською. Все було легко, невимушено. Тому що я говорила нормальною розмовною українською мовою — легкою і доступною.

Я гадаю, ми не тільки своїх глядачів провокували писати листи українською мовою, спілкуватися з нами, але і музикантів. Оскільки україномовні кліпи йшли без черги, кожен намагався хоча б одну пісню зробити україномовною, щоб пошвидше з’явитися в хіт-параді. Артисти бачили результат. Вони з’являлися в хіт-параді — одразу кількість концертів виростала. Це був унікальний випадок, коли росіяни заздрили українцям. Тому що російські музиканти, які до нас приїжджали, казали: «Боже, у нас все корумповане, треба бути належним до клану. У вас — зробив кліп, прийшов в гості і потрапив ефір».

На першому етапі ми вишуковували кліпи. Коли їх був величезний вал, вони вже шукали нас. 

Тетяна Курманова: Чи був відбір кліпів?

Анжеліка Рудницька: Звичайно. При сьогоднішніх технологіях ті кліпи здаються такими смішними. Але тоді це було оригінально, нормально, цікаво. Якщо подивитися старі західні кліпи, вони теж смішні. Це технологічно зовсім інша ера. В хіт-парад не потрапляли кліпи, які пропагували жорстокість, війни.

Олена Бадюк: А були і такі?

Анжеліка Рудницька: Була хвиля пісень про війну: «Я іду на війну», «Війна завжди війна», «Тікай, бо скоро буде війна». Різні артисти співали, була якась військова хвиля. І кліп «Анжеліка» Юрка Юрченка, в якому я знімалась: я ходила в армію, мене стригли налисо, там навчилася з автомата стріляти.

Але кліпи відсіювали самі глядачі. Якщо їм це було нецікаво, вони більше одного тижня не витримували ефірів — і кліпи зникали назавжди. Деякі кліпи трималися. Уявляєте, це не цифровий монтаж. Це монтаж, коли ти кожного разу повинен слухати кліп, який ти приклеїш. І тебе вже нудить від цієї музики. А глядачі голосують. А ти думаєш: хоч би щось з’явилося таке, що виб’є цей кліп з хіт-параду, люди зможуть сконцентруватися на чомусь іншому.

Тетяна Курманова: Як відбувалося голосування?

Анжеліка Рудницька: Спершу були телеграми, телефонні дзвінки і листи. Якщо спочатку ми дозволяли телефонні дзвінки протягом скількохсь годин, потім обмежили однією годиною. Бо весь офіс божеволів, коли дзвонили. Люди, які сиділи на телефоні, звільнялися. Казали, що будуть стрілятися, битися головою об стіну. Це ж величезний потік! Дзвонять глядачі, які проголосували і поклали трубку. Але є і незадоволені, артисти. Були листи за якогось артиста, написані однаковим почерком, в однакових конвертах: ну ми ж проголосували!

Листи теж враховувались. Кожного дня телефонні дзвінки, а вже підсумкові — листи, телеграми. І ось пройшло, напевно, два чи три тижні. Приходить наша поштарка і каже: «Я більше не буду носити вам листи». А ми не розуміємо, кажемо: «Чим ми вас образили?» Ми, ніби, і не контактували ніяк. А вона каже: «Я не наймалася мішками листи носити». І вона була обурена, а весь наш офіс стрибав, бо ми розуміли, що це і є перший успіх команди.

Через дуже короткий період нас запросили на перший концерт. Не зважаючи на те, що існує міф, що ми гастролювали тільки західною Україною, перший концерт «Території А» відбувся в Одесі, другий — у Херсоні. І пішло-поїхало. Зараз важко сказати, але ми гастролювали на півдні, півночі, заході, сході. І ніколи ніде ми не відчували відмінності між регіонами України, містами.

Однаково ламали стільці, бо було вдвічі більше людей в залі, аніж було продано квитків. Вони якось протискалися крізь щілини в дверях і вікнах. Були вибиті двері, через які можна було пройти в зал. Були обписані помадами автобуси і машини, якими ми приїжджали на гастролі. Була історія, коли великий двоповерховий автобус фани підняли і трішки перенесли. Зараз це весело розказувати, але у всіх був страшний шок. Викликали і посилені наряди міліції, і витрати на охорону були шалені, але не тому, що ми боялися наших прихильників. Після концентру ми намагалися не їхати, а роздавати автографи. Це давало можливість одним розійтися, а іншим піти пізніше. Придумували методи, як розсіювати такий збуджений народ. Але успіх артистів, які їздили з «Територією А», був шалений і божевільний. Навряд чи хтось в Україні відчував щось подібне. Можливо, на той час Ірина Білик, бо вона теж бувала культовою персоною. І зараз — Святослав Вакарчук.

Олена Бадюк: Багато імен нині є, на жаль, забутими. А чи на жаль? Чи це справедливі закони шоу-бізнесу.

Анжеліка Рудницька: Я не знаю, чи у шоу-бізнесі взагалі справедливі закони. Але життя таке, як воно є. Його треба сприймати нормально. Людина навіть з тим минулим, яке в неї є, здатна завжди, коли у неї є внутрішнє бажання повернутися до музики, колишнього успіху, зробити це. Але треба докладати зусиль.

За цих людей, про яких ви говорите, тоді зусилля докладала «Територія А». Бригінець, як людина креативна, — продюсер; я, як людина, яка керувала хіт-парадом. Але були і режисери, оператори, стилісти. Це люди, які і сьогодні роблять сучасне телебачення. Тільки зусиллями цієї команди людина була тим, ким вона була. Але деяким здавалося, що вони можуть робити усе самостійно. Кожному, хто казав, що піде і буде робити все самостійно, ми казали: «Щасливої дороги». Ні в кого не забирали права на пісні, назви, імена. Кожен отримав те, чого він захотів від життя.

Олена Бадюк: З ким із зірок «Території А» ви спілкуєтесь досі?

Анжеліка Рудницька: Коли перетинаємося, з усіма спілкуюсь, вітаюсь. Я так багато працюю, що мені особливо дружити (в розумінні: ходити разом на каву) не вистачає часу. Але ми тісно співпрацювали останні два роки з Мариною Одольською. Безліч благодійних концертів вона відпрацювала з «Територією А». Ми їздили з нею по військових частинах, госпіталях.

Днями з Борисом Таршисем, який свого часу працював у «4 королях», грали і співали для батальйону «Донбас». Віктор Павлік — мій кум. Наприклад, з Ігорем Добрянським, який був на той час солістом гурту «Ван-Гог», він зараз саундпродюсер. Мої останні пісні записані у співпраці з ним. Я навість спонукала його записати нові пісні, але він каже, що зараз себе класно почуває і нема внутрішнього бажання.

Я дружу з хлопцями з «Kozak System». Раніше вони були «Гайдамаками», але саме Іван Леньо і Володимир Шерстюк у складі гурту «Актус» були одними з перших учасників хіт-параду «Території А», який вийшов 17 вересня 1995 року. Минулого року, коли ми робили прес-конференцію про 20-річчя «Території А», вони вдвох прийшли на неї згадувати. Але вони не стільки згадували, скільки кричали, що потрібно популяризувати українську музику, активізувати і просувати. Я з ними згодна у цьому плані.

Олена Бадюк: Чи змінилися закони українського шоу-бізнесу з появою багатьох талант-шоу? І яких проектів не вистачає українському музичному простору?

Анжеліка Рудницька: Дуже багато чого змінилося. 20 років тому в шоу-бізнесі, все-таки, був період романтизму. Всі один одному допомагали, підказували. Якась внутрішня конкуренція, може, і була. Але вона була така дрібна, мені здається, інколи штучно створювалася.

І зараз так, але зараз навіть ніхто не розуміє, що порівнювати: кількість скачаних треків, проданих дисків (які майже не продаються), кількість концертів (яких більше благодійних, аніж тих, які за гроші), кількість кліпів? В чому вимірюється успіх сьогоднішнього артиста?

Мене багато разів в різних іпостасях запрошували у талант-шоу. Мені не подобається, що це, швидше, фрік-шоу, ніж музика. І до української музики, у більшості випадків, це не має стосунку. В період «Території А» виникло ще безліч проектів, вони були побудовані на музиці, написаній в Україні, виконаній українськими музикантами. Нехай інколи у співпраці, але це був наш продукт.

Зараз беруть світові хіти і переспівують їх. Часто ми бачимо, як людина, яка неймовірно гарно переспівує світовий хіт, знімаючи чужу манеру, коли треба заспівати авторську пісню, людина зникає, у неї нема власної манери.

А нам було цікаво працювати з тими, хто створює власну манеру, хто проторює якісь шляхи, поєднуючи традиції української музики із світовими. Ця суміш української музики з хіп-хопом, яка на той час була чужа. Ви не уявляєте, який був спротив від старшого покоління, музикантів у тому числі, які кричали: «Навіщо ви цю гидоту пхаєте в ефір?»

«The ВЙО» і поява Мирослава Кувалдіна — це завжди був шок. Всі відкривали рот — це як прибулець із космосу. Що музика, що вигляд з дредами. А коли він ще і казав, що він Мирослав Джонович Кувалдін і говорив українською мовою — всі падали. Це був повний розрив шаблону.

В «Території А» уживалася рок-музика, альтернативна, традиційна, електронна, танцювальна музика. Абсолютно усі жанри були форматом. Для нас головним був кліп — ми ж були хіт-парадом кліпів. А вже самі глядачі вибирали, що саме вони хочуть. Тому лідерами хіт-параду могли бути рок-музиканти, поп-музиканти, щось нове і намішане, бо на той час ніхто не міг придумати назви «Грін Грею».

Олена Бадюк: Хотіли б дати нове життя «Території А»?

Анжеліка Рудницька: Протягом останніх двох років ми займаємося благодійною музичною діяльністю. Агенція «Територія А» організовує концерти на сході. Ми виступаємо для військових, виступаємо в інтернатах, кадетському корпусі, бібліотеках, музеях, будинках культури, у будь-яких локаціях, де є можливість спілкуватися з людьми.

Як правило, це дуже приємні зустрічі. Але це не тільки локальні концерти, а і великі концерти на центральних площах міст. І це завжди море емоцій. Що стосується ТБ-ефірів, я багато разів думала. Спочатку думала, що мені нецікаво, бо я переросла це все. Я і тоді не хотіла вести хіт-парад.

Олена Бадюк: А чому?

Анжеліка Рудницька: Ми проводили кастинг ведучих. Я вела головну програму «Території А», інформаційно-мистецьку. Ми отримували всі нагороди, які можливо. Бо розказувати про мистецтво, щоб це хтось дивився, складно. Але мені вдавалося. Я зараз не знаю, чи взялася б робити це. Зараз все кинулися у світське. Я б таким не хотіла займатися.

А коли дійшло до того, що треба виходити в ефір, а в хіт-параду не було ведучого. Програмний директор каналу сказав: «Давайте пробувати Рудницьку». Я почала кричати: «Я закінчила університет, я вундеркінд, я оце буду стрибати і казати 1, 2, 3, 4, 5? Не буде цього!» Мені здавалося, це занадто проста робота для мене. Але потім поговорила зі своєю командою, вони мені: це ж ти розказуєш нам, що це — велика ідея».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.