Слухати

Військових треба ставити перед реальністю, а не надягати їм рожеві окуляри, — Лиховій

06 грудня 2016 - 15:20
FacebookTwitterGoogle+
Моє завдання — пояснити людям, чи буде в них з наступного року збільшуватись зарплата, який військовий бюджет, що він передбачає і що кожен конкретний солдат з цього може отримати, — Дмитро Лиховій

Дмитро Лиховій, демобілізований, журналіст і редактор інтернет-видання «Новинарня», розповідає про свою службу в Збройних силах України та роботу інтернет-платформи.

Тетяна Трощинська: Сьогодні День Збройних сил України. Що для вас означає цей день?

Дмитро Лиховій: Для мене особисто це привід згадати про армію, про захисників України та про те, наскільки це важливо. Як День захисника України став великим загальнонаціональним святом, так, у світлі відомих подій, і День Збройних сил України привертає до себе особливу увагу. Це привід задуматися про наших захисників та їх підтримку.  

Андрій Куликов: Про які «відомі» події ви кажете, бо кожен вкладає в це поняття своє значення?

Дмитро Лиховій: Я це пропускаю, з одного боку, крізь себе, а з іншого, розумію, що в цьому є суспільний інтерес. В 2014 році я дещо несподівано був мобілізований, і моя служба розтягнулося на рік. Серед свого кола знайомих я єдиний, хто не відмовився служити, але я цим жодним чином не вихваляюсь, тому що я не учасник бойових дій, і жодним чином мене не треба героїзувати.

Тим не менш, я пропустив це через себе. Я займаюся роботою з особовим складом вже навіть після того, як 2 роки тому був демобілізований, тому що, вважаю, що це дуже важливо. Якщо в 2014 році армія була в центрі загальної уваги, то зараз вона не те що незаслужено забута, саме ставлення до армії стало буденністю, хоча в неї є свої проблеми, які зараз трохи модифікуються через прихід контрактників, і про це треба писати. Хлопцям треба допомагати, роз’яснювати, що відбувається, щоб вони не відчували свою одуреність, як це часто буває в армії.   

Тетяна Трощинська: Протягом цих трьох років по роботі з особовим складом ви спостерігаєте позитивну динаміку професіоналізації?

Дмитро Лиховій: Так, звичайно. Зараз в армії є величезні зрушення і в матеріальному забезпеченні, і зі спорядженням. Так само є великі зрушення і у галузі особового складу, хоча тут ще дуже багато роботи.

Тетяна Трощинська: А в чому одуреність? Чому трапляється, що люди підписуються на одне, а виявляється щось інше?

Дмитро Лиховій: По-перше, треба розділяти проблему на дві частини: час, коли люди були мобілізовані, і зараз, коли армія перейшла на контрактну основу. Але при цьому залишається велика частина строковиків, які не беруть участь в АТО, але є дуже важливою частиною армії, тому що поповнюють резерв.

Людям треба казати правду.   

Я наведу такий приклад. На початку мобілізації у 2014 році було абсолютно незрозуміло, на який час призвали людей, чим це закінчиться, які у мобілізованих є права та обов’язки. В той час я виконував з одного боку роль буфера, а з іншого — інформатора, який доносив до людей те, що їх безпосередньо стосується.

Слово «одуреність» я вжив в даному контексті як евфемізм, тому що в армії про це виражаються більш гостро. Людям намагаються зробити ніби як краще, обіцяють їм щось, намагаються вселити оптимізм, а виходить, як завжди. Спершу казали, що ми прийшли на військові збори на 10 днів, а потім виявилось, що нас мобілізували не те що на рік, а, можливо, навіть до кінця особливого періоду. Потім не було зрозуміло, що з роботою, кредитами. Це все треба було доносити до людей, їм не треба, як любить наше військове керівництво, надягати якісь рожеві окуляри, їх треба ставити перед реальністю, якою вона є, і адаптувати до тих умов.          

Це великий мінус нашої політики, тому що люди плутають те місце, на якому закінчується політика та піар, і коли починаються дуже важливі суспільні взаємини із цією категорією людей, на яку безпосередньо покладена відповідальність захищати Україну, тому що від їхнього стану, від їхньої віри, що їх не кидають, а навпаки підтримують, залежить наша безпека.

Моє завдання, наприклад, пояснити людям, чи буде в них з наступного року збільшуватись зарплата, який військовий бюджет, що він передбачає і що кожен конкретний солдат з цього може отримати.  

Тетяна Трощинська: Війна після 3-х років після початку ще в топ-темах українського інформаційного простору?

Дмитро Лиховій: Ні. На жаль, я про це вже згадував. На мою думку, це дуже велика проблема, тому що як би ми не називали ці події: війною чи АТО, це триває, і ці події дуже важливі. Це наша безпека, це величезна кількість людей, безпосередньо до цього залучених, не кажучи вже про демобілізованих та їх сім’ї. Повідомлення штабу АТО про щоденні втрати звичайно мають бути, але цим не повинно все обмежуватися.

Я наполягаю на тому, що завдання всіх медіа, постійно шукати якісь нові способи і педалювати цю тему, вириватися з рамок буденщини, на яку перетворилось висвітлення війни, і показувати, що це дійсно топ-тема, яка є визначальною для нашого життя.      

Андрій Куликов: Ви кажете, що війна зачепила категорії окремих людей, а насправді ж практично всі українці є потенційними жертвами війни, і поки вони не усвідомлять цього, я гадаю, це буде тривати.

Дмитро Лиховій: Так, мабуть, це люди значно краще розуміли у 2014 році і на початку 2000 року, коли у нашому лексиконі і в інформаційному просторі в перших рядах були такі слова, як котел, зрада, злив і тому подібне. Зараз події на фронті фактично заморожені і ОРДЛО приходить до того стану, який прогнозувався ще після других Мінських угод, а головне, як на мене, що визначило цю зміну, це ставлення суспільства до проблеми, це те, що закінчилася черга мобілізацій і ротацій попередньої черги наступною. Ці люди, які, як я називаю, ховалися у жінок під спідницями, вилізли зі своїх схронів, заспокоїлись і зрозуміли, що наступної черги мобілізації не буде. Це політичне рішення, щоб не збурювати суспільство і не вводити додатковий елемент шатуна.

Андрій Куликов: В радянські часи були замполіти і партійно-політична робота, яка скорочувалась до ППР, і особовий склад серед солдат розшифровувався як «посиділи, поговорили, розійшлися», а замполітів часто називали шаманами. Як називали таких людей, як ви у війську, і які є форми роботи?

Дмитро Лиховій: Командир дивізіону прозвав мене замполітом, і це було ніби таке визнання моїх заслуг, тому що я нібито справді цим якось займався і «позитивно впливав на особовий склад».

Можу згадати випадок, коли людям було ще невідомо, на який термін їх мобілізували, і на самому початку була невелика синька і аватарство, у нашій частині було навіть невелике повстання, коли люди хотіли ясності щодо їхнього становища. Але в моїй батареї все обійшлося спокійно, саме через те, що людям було вчасно пояснено, що відбувається і очікує їх.

Треба враховувати, що ППР за радянських часів стосувалося солдат-строковиків, які прийшли тільки після школи. Зараз все трохи інакше, середній рік людей в армії — під 40, а то й за 40, їм вже особливо мізки ніяк не вправиш, їх просто треба адаптувати до реалій, щоб стримувати їх, можливо, якісь негативні реакції.

Проводити політінформацію в офіційних статутах, звичайно, прописано, але, звичайно, коефіцієнт корисної дії з цього — мінімальний. До людей треба застосовувати все ж таки більш ефективні засоби впливу та інформування.

Тетяна Трощинська: Ви просто руйнуєте стереотип про те, що люди не готові до правди, чи хтось більше готовий, хтось менше?

Дмитро Лиховій: Правда — одна, особливо якщо вона стосується не якихось політичних визначень. Головне — щоб люди робили свою роботу. Треба донести до них ту правду, яка стосується їхнього становища та матеріального забезпечення, інформації, чи повезуть їх на ротацію, чи привезуть їм одяг. Ця правда завжди одна.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.