Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Видавець: після ефіру Громадського радіо бібліотеки припинили купувати «бандитську» літературу

06 травня 2017 - 17:40 335
Facebook Twitter Google+
У рубриці «Що почитати» — нова книжка історика Тараса Чухліба «Війна на Донеччині і Луганщині»

У студії Громадського радіо — історик Тарас Чухліб та видавець Олег Філюк. Говоримо про спроби закупівлі бібліотеками, зокрема, Донбасу, книг російських видавництв і низькопробної російськомовної літератури з героями з ФСБ.

Наталка Соколенко: Чому така книга вийшла зараз?

Тарас Чухліб: Це друге видання книги. Перший наклад вийшов ще у 2014 році. Я ще тоді був старшим науковим співробітником Інституту історії України. Коли хлопці воювали, а тоді саме була трагедія під Іловайськом і трагедія під Дебальцевим, ми, науковці, рвались на фронт. Але потім я зрозумів, що слово сильніше, ніж зброя. Коли влітку всі ми переживали за хлопців, які воювали на Сході, я сів і написав цю книгу.

Зараз держава не підтримує науку. А якщо підтримує, то дуже мало. Ця книга вийшла накладом у 100 примірників. Коли я завантажив її електронний варіант на сайт Academia.edu, то на неї відгукнулося близько 2000 читачів з усього світу. Тоді ми з паном Олегом якось знайшли одне одного. Він запропонував перевидати цю книгу більшим накладом.

Російський варіант даної книги — «Донбасс: древняя земля Украины», вийшов у видавництві «Кліо» у минулому році. Ця книга була розповсюджена на сході України. Тому що було таке враження, що українською мовою не читають на сході України. Мало того, її закинули і в Російську Федерацію певними шляхами.

Я думаю, що цю книгу читачі також сприймуть. Вона доповнена. Зараз я виконую обов’язки заступника директора Вишгородського історико-культурного заповідника, і вже працюю більше, ніж півроку. І от в кінці цієї книги ми подали список — Небесна сотня Вишгородщини. Це ті хлопці, які пішли на війну і загинули. Видання цієї книги — це шана для них.

Я думаю, той читач, який буде читати про козаків у 16-17 сторіччі, які здійснювали військово-господарську колонізацію сходу України, відразу зрозуміє, що сучасні воїни, які борються за незалежність України, є генетичними, духовними, історичними нащадками тих козаків, які захищали Україну ще у 17 сторіччі.

Дмитро Тузов: Як розповсюджується ваша книга на сході України? Мені здається, важливо, щоб вона потрапила до шкільних бібліотек.

Тарас Чухліб: Я звертався до Міністерства оборони. На жаль, наше Міністерство оборони дуже неповоротке і прорадянське в певній мірі. Я дякую багатьом волонтерським організаціям, які розповсюджували російськомовний варіант даної книги на Сході. Я сам їздив в Маріуполь, виступав в полку «Азов» та в інших військових частинах у 2015 році. Тобто ця книга різними шляхами доходить на Схід. Єдине що, немає централізованого розповсюдження книги.

Наталка Соколенко: Що би дало прочитання цієї книги тим воїнам, які б’ються за Україну зараз?

Тарас Чухліб: Війна за Дике Поле йшла між кримськими татарами, між московськими осадниками, між вояками Великого князівства Литовського,і потім — Речі Посполитої, близько 200 років. Перші такі військові дії почалися з 1585 року. Вже на середину 18 сторіччя переможцями у битві між цими трьома-чотирма потугами стали українські козаки. Це була відома інформація. Але так я намагався популяризувати свої наукові дослідження, а також дослідження своїх попередників та колег. Я думаю, кожен для себе знайде тут дуже багато цікавої інформації.

Також я дякую пану Олегу, видавництво якого проілюструвало книгу сучасними фотографіями.

Дмитро Тузов: Важливо, щоб цю книгу прочитали і англійською мовою, щоб вона потрапила в західні та східні університети.

Тарас Чухліб: Звичайно. Ця робота вже проведена. Переклад є. Наразі ми його редагуємо.

Наталка Соколенко: Пане Олегу, близько тижня тому ви в ефірі Громадського радіо розповіли про те, що українські бібліотеки отримали право самостійно закуповувати літературу до своїх фондів. У системі ProZorro виставляють дуже дивні лоти: «Бандитская вольница», «Катя, дочь бандитская», «Полковник ФСБ». Що змінилося після того ефіру?

 

 

Олег Філюк: Ми маємо результат. Бібліотеки дійсно змінюють свої замовлення, які вони розміщують на ProZorro. Ми бачимо виключно українську літературу, ми бачимо виключно україномовну літературу. Тобто результат феноменальний. Жодної російськомовної книжки сумнівної якості ми не бачимо.

Від Донецької обласної військово-цивільної адміністрації мені надіслали офіційного листа з подякою. Я вважаю, що це результат.

Але я б цю ситуація порівняв з твором школяра. Коли ми писали у школі твір, нам виставляли дві оцінки — за грамотність і за зміст. За грамотність я б тут поставив «5», але давайте розберемося, що зі змістом. Йдеться про книжки українських видавництв, але переважна більшість цих видань — це перекладна література. Це дуже добре. Але це автори іноземні. Чому б не звернути увагу на наших авторів?

Бібліотека — це не просто місце, де видають книжки. Це місце, де повинні формувати соціальний та культурний запит на певну літературу.

Наталка Соколенко: Я, чесно кажучи, не спостерігаю в нашій звичайній бібліотеці — десь в Вінниці чи в Броварах, аж такого ажіотажу.

Олег Філюк: Ситуація змінюється на краще. Я був вражений, коли минулого року потрапив у Центральну бібліотеку ім. Тараса Шевченка. Я йшов туди з острахом, бо сподівався побачити нашу радянщину. Ні. Змінилося відношення, змінилась загальна аура, змінилося наповнення. Тобто в Києві такі зміни відбуваються. З іншого боку, Іванківський район, Київська область, село Коленці. Бібліотека там знаходиться при клубі. Там сидить бібліотекарка, а біля неї — діти. Тобто там теж є життя. Ми повинні зрозуміти, що так має бути не тільки в Києві. В селі Коленці теж має бути цивілізація.

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.