Слухати

Як повернутися з війни до себе справжнього?

21 вересня 2016 - 23:03 105
Facebook Twitter Google+
22 вересня військовий капелан Андрій Зелінський у київській книгарні «Є» презентуватиме книгу «На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення», яку вже встигли відзначити золотим гербом Львова

«Український військовий має дуже чітко пам’ятати, що він робить сьогодні на фронті. Він там, тому що він любить усіх тих, хто залишається за спиною, — говорить Андрій Зелінський — Тільки любов здатна на перемогу».

Михайло Кукін: Ви капелан — військовий священник. Як це впливає на творчість? Це духовна книга чи світська література?

Андрій Зелінський: Коли йдеться про мою другу книгу «На ріках вавилонських…», написану впродовж війни в Україні, щодо жанру кажу, що він соціально-духовний. Це спроба духовними категоріями проаналізувати сутність соціального — життя людини. Але, зокрема, в контексті війни. Йдеться про творчий пошук глибинних механізмів, аби побачити, що може провокувати події такого масштабу і з такими трагічними наслідками.

unnamed_1.jpg

Андрій Зелінський // «Громадське радіо»
Андрій Зелінський
«Громадське радіо»

«На ріках вавилонських…» — це коротенька спроба поглянути дуже глибоко. Це мотив одного зі псалмів, які знаходимо у Біблії, написані ці слова у вигнанні. Іудейський народ потрапляє у вигнання після руйнації Єрусалиму, у пустелю. Перебуваючи далеко від рідної землі, від себе, ніби, починає переосмислення, наскільки ж дорога для народу рідна земля.

Саме цей історичний факт лягає в основу моїх роздумів про те, що переживаємо ми на початку ХХІ століття в Україні, де йде війна. Основним духовним мотивом переосмислення подій, які ми переживаємо, є відчуття вигнання, відчуження, на побутовому рівні — екзистенційний феномен самотності. Людина самотня прагне повернення до себе справжньої.

Війна — вона від чиєїсь самотності. Вона ранить та узалежнює. Тільки любов здатна на перемогу.

Михайло Кукін: Ви вважаєте, що війна посилює цю самотність?

Андрій Зелінський: Я пишу, що війна — це від чиєїсь самотності. Вона ранить і посилює самотності. Я розглядаю це на прикладі конкретних життів. В основі реальні люди, але в книзі це вже літературні персонажі.

Вони переживають дуже різні форми самотності, які так чи інакше переживають і в контексті війни. Війна сьогодні не може нікого залишити осторонь. Вона пронизує на дуже різних рівнях. Але загальнолюдська самотність, земля вигнання від себе любленого, потрібного раптом стає механізмом, який починає формувати соціальну дійсність.

Радикальним виміром такої самотності я називаю війну. Війна — вона від чиєїсь самотності. Вона ранить та узалежнює. Тільки любов здатна на перемогу.

Олена Терещенко: Назва вашої книги має дві частини. «На ріках вавилонських» ви пояснили. І друга частина: «кілька думок про повернення». Це повернення до себе, до миру?

Андрій Зелінський: Одне з запитань, яке звучить у книзі: а чи завершується війна тоді, коли стихає зброя? Глибоко переконаний, що ні. Важливе питання: як повернутися з війни? Навіть тоді, коли війна продовжується. А війну я інколи називаю досвідом радикальної деструкції простору і часу, людської національності.

Війна завжди цілиться у найбільш людське. На війні нема простору для крихкої, але справжньої людяності. Там його може створити лише людська посмішка.

«Кілька думок про повернення» — моя спроба, як особи духовної, запропонувати духовно три стежини вороття. Разом з тим, можливо, ініціювати дискусію в суспільстві про пошук шляхів повернення. Адже нам доведеться повертатися.

Олена Терещенко: У нашому суспільстві є феномен сприйняття війни. Сприйняття війни з Києва — це там, на лінії розмежування, на Донбасі. Але на мою думку, думку переселенки, війна і тут також. Людина, яка повертається звідти, не повертається в мир. Чи бачите ви, що війна змінює нас тут?

Андрій Зелінський: Саме про це книга. Ми завжди говоримо, що на сході нашої країни є зона бойових дій. Зона війни — це ціла країна. Це той простір, де людина бореться з свою гідність і за свою свободу, людяність. Про це варто пам’ятати. Я не люблю говорити про війну поза контекстом того, за що ми справді боремося.

Сьогодні ми боремося за глобальну трансформацію людського суспільства в Україні. Зокрема, на простір гідності і свободи, той простір, де людина може бути людиною, де вона може жити своєю свободою і жити дуже творчо, мудро, аби жити хотілося.  А це те, в що цілиться війна.

Припинити кровопролиття — це першочергове завдання. Зброя має замовчати. 

Я пропоную повернутися до себе справжнього, безумовно і безмежно любленого. Друге — повернутися до ближнього в іншому і до брата у ближньому, в іншому розгледіти брата. Третє повернення теж важливе для мене — повернутися до Бога. Він там, де любов. Коли людина усвідомлює, що вона безумовно і безмежно люблена і здатна любити, світ навколо неї змінюється.

Михайло Кукін: Ви говорите про любов до іншого. Це може бути інший по той бік лінії розмежування. Але ви говорите з людьми, які вчора, сьогодні чи завтра стрілятимуть в той бік. Чи нема тут дисонансу всередині вас?

Андрій Зелінський: Моральність людського вчинку визначається, першочергово, наміром. Це теж постійний посил, який я намагаюсь використовувати у своїй діяльності військового капелана. Український військовий має дуже чітко пам’ятати, що він робить сьогодні на фронті. Він там, тому що він любить усіх тих, хто залишається за спиною. Ненависть знищує людину, вона втомлюється ненавидіти.

Михайло Кукін: Але з Христових заповідей він має любити й тих, хто по той бік.

Андрій Зелінський: Саме тому, наражаючи власне життя на небезпеку, він змушений стріляти тоді, коли людина незаконно бере в руки зброю і стріляє не лише в нього. Пропустивши людину, яка незаконно бере в руки зброю, рухається повз нього, він буде відповідальний за усі ті життя, які стануть заручниками того, що він незаконно пропускає людину. Жертва не тільки він, а й ті, хто лишаються в нього за плечима.

Олена Терещенко: У нас часто бувають психологи і говорять про необхідність створення терапевтичних текстів. Ваша книга — терапевтичний текст?

Андрій Зелінський: Я за створення терапевтичних текстів. Я завжди кажу, що сьогодні час, коли нам потрібно творити нові вербальні конструкції. Але їхня мета — створити терапевтичне поле. У світі людини ми потребуємо мови, аби жити, взаємодіяти, творити суспільство.  

Михайло Кукін: За що ваша книга була відзначена золотим гербом Львова?

Андрій Зелінський: Нагородив міський голова Львова Андрій Садовий. Нагородив автора книги — військового капелана, який будучи одним з перших капеланів у зоні бойових дій і вірно виконує своє служіння, разом з тим, мабуть, намагається промовляти до ширшої аудиторії. 

unnamed_2.jpg

Презентація книги Андрія Зелінського //
Презентація книги Андрія Зелінського

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.