Слухати

Як тільки почалася війна, знала, що там буду, просто чекала, коли виповниться 18-ть, — парамедик «Вільна»

20 серпня 2017 - 17:29 4
Facebook Twitter Google+
Катерина Вільна, парамедик «Госпітальєрів» розповіла про те, чому відклала малювання і поїхала з рідного Дніпра на фронт та як їй живеться поблизу передової

kateryna_vilna.jpg

Катерина Вільна // Громадське радіо
Катерина Вільна
Громадське радіо

 

Тендітна і юна дівчина, чекаючи свого повноліття, готувалася стати парамедиком, щоб пригодитися на цій війні. Розповідає, що однолітки не розуміють її рішення. У Каті є хлопець, він з батальйону «Айдар» і зараз теж воює на передовій, щоправда в іншій ділянці фронту. Зізнається, що говорячи з мамою телефоном раз по раз переконує, що у них все гаразд, а по телевізору усе перебільшують. Катерина перебуває на позиціях ДУК «Правий сектор» і відповідає безпосередньо за їхню евакуацію. Крім того, у прифронтовому місті, на лікарні є ще один екіпаж «Госпітальєрів», який приймає всіх поранених бійців і зі структур Збройних сил і добробатів – УДА та ДУК.

Євгенія Гончарук: Як давно ти на війні?

Катерина Вільна: На войне у меня тут одна ротация, от «Госпитальеров», вообще я очень долго готовилась, потому что мне не было 18-ти лет, меня не хотели сюда отпускать. Месяц назад исполнилось 18 и я поехала сюда.

Євгенія Гончарук: Чому не в «ASAP», у нас є «Вітерець», є інші бригади волонтерські, які не в ЗСУ?

Катерина Вільна: Мне очень нравятся там люди, нравится их структура. Я долго смотрела, как они работают, как они сотрудничают с остальными медицинскими службами, и я решила выбрать «Госпитальеров», они для меня ближе.

Євгенія Гончарук: Довго вчилася на парамедика?

Катерина Вільна: Училась два года, именно по «вышколам» (підготовчі тренування), или сама что-то учила. И последний мой «вышкол» был у «Госпитальеров». Мне он очень понравился, там все доступно объясняли. Он проходил неделю и мне этого хватило.

Євгенія Гончарук: Тобі ніхто не казав, що ти не медик? Для того, щоб їхати в АТО треба вищу медичну освіту!

Катерина Вільна: Если ты хочешь помочь, ты ищешь варианты. И как раз здесь я могу этим помочь, потому что это оказание первой помощи и любой желающий может научиться оказывать первую помощь.

Євгенія Гончарук: Все одно для парамедика фізична сила важлива. Наскільки тобі складно тягати когось, фізично щось робити?

Катерина Вільна: Это конечно сложно, но, когда ты понимаешь это и мозгом, и сердцем, откуда-то появляются силы, найдутся люди, которые помогут. Я здесь не одна.

Євгенія Гончарук: Не мало зараз людей, не бракує? Не втрачаються сили душевні, внутрішні?

Катерина Вільна: У меня всегда на это будут силы. И ребята держатся. Поэтому, думаю, все будет хорошо.

Євгенія: Звісно, не можу не спитати. Батьки, як відпустили сюди?

Катерина Вільна: C боем. Они очень переживали за меня, не хотели. Но, я твердо решила, что надо будет ехать.  Они смирились, сказали, что гордятся мной и все-таки решили меня отпустить.

Євгенія Гончарук: І ти ж довго готувалася, і сказала їм не за місяць.

Катерина Вільна: За полгода. В принципе, как только началась война, я уже знала, что я там буду, просто нужно было время, пока исполнится 18 лет.

Євгенія Гончарук: І весь цей час ти саме в медичній сфері себе бачила?

Катерина Вільна: Да. Мне очень нравилось оказание первой помощи. Я бы хотела здесь себя проявить, помогать.

Євгенія Гончарук: Позивний у тебе є?

Катерина Вільна: Позивний у мене «Вільна», он еще до войны был.  Я художница и подписывала так картины – Катерина Вільна.
Євгенія Гончарук: До сих пір малюєш? Є тут час малювати?

Катерина Вільна: Тут нет времени. И я пока откинула это дело на задний план. Но, думаю, еще вернусь к этому.

Євгенія Гончарук: Вступати плануєш? Медичне, художній? Чи ти поки про це не думаєш?

Катерина Вільна: Я уже в колледже учусь, на архитектурном, и там нужно очень много рисовать.

Євгенія Гончарук: Зараз у нас літо, серпень. Тобто, коли буде ротація ти поїдеш?

Катерина Вільна: Да, я планирую учебу не бросать. Я там буду продолжать учиться, но как-то надо совмещать с ротациями.

Євгенія Гончарук: Тут бракує людей, які можуть замінити? На ротацію є кому приїжджати?

Катерина Вільна: Конечно, будем рады, если будут еще люди. Много людей, которые уже очень долго здесь, и кто-то может тоже хочет отдохнут, хотя бы морально. И им нужна замена.

Євгенія Гончарук:  Ви перебуваєте у місці, не будемо називати якому, де чути автоматні і кулеметні черги, і навіть потужнішу зброю. Як ти відреагувала, коли вперше попала сюди?

Катерина Вільна: Да, немножко переживала, ведь раньше ни разу не слышала. Сначала автомат, он меня удивлял, думала, что это очень громко. Потом уже зенитки слышала. А сейчас уже ничему не удивляюсь, хотя я здесь недолго. Но я уже к этому привыкла.

Євгенія Гончарук: Як хлопці ставляться до такої маленької дівчинки?

Катерина Вільна: Очень хорошо.

Євгенія Гончарук: Слухняні? Бо для медика важливо це

Катерина Вільна: Молодцы ребята.

Євгенія Гончарук: Якщо говорити про бойову обстановку, більш-менш тихо, чи ні?

Катерина Вільна: Нет, здесь, по-моему, никогда ничего не утихает. Разве что на пару часов. В основном стреляют и это опасность. Люди могут не ожидать этого, расслабиться за день, два часа не стреляли, потом начали. Естественно, что это все свистит рядом, в кого-то попали и у нас «300-й».

Всегда «починалося» в 7-м, но вчера били целый день. И за вчера было шесть «300-тых», просто не мы вывозили. Потому что, моя работа отвечать за УДА и ПС. А у них там своя медицинская служба. Я знаю, что ребята вывозили даже своими силами.

Євгенія Гончарук: У тебе за період ротації були вже «300-ті»?

Катерина Вільна: У меня, нет.  Да, я тоже так думаю, что, слава Богу, что ребята держатся, что не попались.

Євгенія Гончарук: Про місцевих. Є ще тут люди. Як вони вас тут сприймають? З того, що ти бачила, чула.

Катерина Вільна: За мою практику, не видела чтобы кто-то говорил о нас плохо. Они в основном приходят, могут что-то попросить. Их понять можно, в основном остались только пенсионеры и они не могут никуда доехать. Отсюда транспорт не ходит, чтобы доехать в магазин, тем более каждый день. И приходится с ними делиться.

Євгенія Гончарук: А вам як? Вас же теж виключно волонтери забезпечують?

Катерина Вільна: Да.

Євгенія Гончарук: І є чим поділитися? Немає зараз якоїсь паузи у постачанні? Чи не призабули?

Катерина Вільна: Нет, в принципе все есть. Если мы каждый день не едим тушенку, это уже хорошо. Овощи есть, каши есть и этому рады.

Євгенія Гончарук: Волонтери до Вас часто доїжджають?

Катерина Вільна: Заезжают, конечно, и на базу тоже. Если на базу приехали волонтеры, то ребята обязательно приедут, поделятся этим.  Или с позиций даже. Помню, приходят утром, приносят нам хлебушка свежего.

Євгенія Гончарук:  Останнє, що не можу не запитати. Ти для себе як розумієш, чому в нас війна і як нам її закінчити?

Катерина Вільна: Я скажу коротко. Люди должны жить по правде и чести. И тогда будет гораздо лучше ситуация в стране.

Євгенія Гончарук: А тим, хто забуває про війну, каже, що треба з цим закінчувати якось? Що б ти їм сказала?

Катерина Вільна: Думаю, они здесь не были, поэтому так рассуждают.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.