Слухати

Як житиме Україна без дитячих інтернатів?

23 грудня 2016 - 19:30 159
Facebook Twitter Google+
Петру Порошенко запропонували підписати стратегію відмови від інтернатів, за якою сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, будуть допомагати усиновляти і влаштовувати в заклади сімейного типу

Що буде з самими інтернатами і як краще дітям? Про це — розмова з керівником громадських програм Інституту суспільно-економічних досліджень Маріанною Онуфрик

Маріана Онуфрік: На сьогодні розроблена стратегія деінституалізації, що має за мету зміну підходів виховання від закладів інституційного догляду до надання переваги сімейного догляду.

Анастасія Багаліка: Це указ президента, який не потребує голосування в Раді?

Маріана Онуфрік: Так, і це велике щастя, тому що ми знаємо, як проходять законодавчі акти через Верховну Раду.

Михайло Кукін: Чому в цьому була потреба? Що не так в системі інтернатів? Я знаю, що мова навіть не про те, що ця система побудована неправильно, на неї просто немає грошей, так?

Маріана Онуфрік: Насправді, гроші виділяються дуже справно в розмірі 7-ми мільярдів щорічно на 740 закладів інституційного догляду. І 85% цих грошей виділяється на утримання цієї системи — комунальні послуги, ремонт цих інституцій, і лише 15% — на самих дітей. В день на одну дитину виділяється 27 гривень, і 24 гривні йде на харчування, а 1 гривня — на лікування.

Чому діти потрапляють в інтернатні заклади? Цьому є дві причини — бідність батьків і особливості розвитку дитини, у тому числі інвалідність.

Михайло Кукін: Є також батьки-алкоголіки, які соціально неповносправні.

Маріана Онуфрік: Для цього у розвинених країнах є інститут фахівця соціальної роботи. Це людина, яка повинна працювати з родиною, попереджувати ці кризові ситуації та попереджувати потрапляння дітей в такі заклади. В нас теж був такий інститут.

Існують різноманітні перехідні форми. Якщо батьки-алкоголіки або над дитиною зчиняється насильство, дитину на певний час переселяють на 3-6 місяців в патронатну родину, де дитина проживає, відвідує ту саму школу і перебуває в захищених умовах. В той час фахівець соціальної роботи має можливість працювати з цією сім’єю, розбиратися, чому батьки п’ють, надавати підтримку.

На жаль, цей інститут був ліквідований у 2014 —му році. А за ті два роки, поки він існував, у 26 разів збільшилися випадки попередження потрапляння дітей в інтернатні заклади.

До 2020-го року пропонується запровадити мораторій на потрапляння в інтернати дітей до 3-х років

Михайло Кукін: Я так розумію, що зараз йдеться про те, щоб зовсім відмовитися від інтернатної системи?

Маріана Онуфрік: Так, стратегія передбачена до 2020 року і планується, принаймні втричі, зменшити кількість дітей, які перебувають в інтернатах. Але найголовніший показник в тому, що до 2020-го року пропонується запровадити мораторій на потрапляння туди дітей до 3-х років. Тому що це така категорія дітей, яка більш вразлива.

Анастасія Багаліка: Що в стратегії такого ключового, що змінить цю систему?

Маріана Онуфрік: Там робиться акцент не на тому, щоб закрити інституції, а на тому, щоб розвинути теми підтримки сім’ї за місцем проживання, щоб попередити потрапляння цих дітей в інтернати, а ті діти, які там знаходяться, мають біологічних батьків і мають шанс повернутися в сім’ю, отримали таку можливість.

Анастасія Багаліка: Чи робиться акцент на біологічних батьках, чи все ж таки на усиновленні?

Маріана Онуфрік: Пріоритетною формою виховання дитини, яка є найкращою для гармонійного всебічного розвитку, є біологічна сім’я. В першу чергу потрібно працювати з біологічними батьками. Якщо виховання дитини в біологічній родині неможливе за певних причин, є форми сімейного виховання — усиновлення, патронат. І перевага в такому випадку надається близьким родичам, щоб зберегти сімейне середовище.

Анастасія Багаліка: Чи стане простіше усиновлення дітей для людей, які не мають можливості мати дітей чи просто хочуть усиновити дитину з об’єктивних причин?

Маріана Онуфрік: Я знаю, що вже дуже багато зроблено для того, щоб це було простіше, але ми повинні розуміти, що держава так само є відповідальною за те, яка родина усиновить цю дитину. І найбільші так звані перепони пов’язані з тим, що має бути усвідомлення, що ця родина дійсно готова нормально виховувати дитину.

Михайло Кукін: Наскільки наше суспільство готове до таких змін — до відмови від інтернатів? Адже багато хто певен, що держава з цими дітьми впорається краще, ніж якісь невідомі батьки?

Маріана Онуфрік: Так, і на мою думку, це найбільша проблема — суспільство цього не розуміє. Я спілкувалась із журналістами, які вихваляють певний інтернатний заклад, де директорка виграла грант і таке інше. Ми маємо зрозуміти, що нормальних інтернатних закладів не буває, в будь-якому випадку — це місця несвободи, як це визначено в міжнародній практиці. Тому що дитина не соціалізована, не вміє вибудовувати стосунки з іншими людьми, як правило, потім має труднощі в створені сім’ї тощо.

Михайло Кукін: Що буде з працівниками самих інтернатів?

Маріана Онуфрік: Це дуже болюче питання, і найбільший спротив ми очікуємо саме від працівників. Люди мають роботу, і в більшості випадків так станеться, що вони її втратять, адже не захочуть переорієнтовуватися. Деінституалізація передбачає не просто закриття інтернатних закладів, а створення послуг на рівні громади. Тобто ті фахівці, які працювали в інтернатному закладі, можуть так само працювати з тими ж дітьми, але в режимі надання соціальних послуг — чи в реабілітації, чи будучі логопедом або бухгалтером того соціального центру.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.