Слухати

Юрій Стець розповів про 2500 сакур, любов до японської культури та дружбу з послом

08 квітня 2017 - 15:30 175
Facebook Twitter Google+

Гості

Скільки грошей українських платників податків витратять на проведення Року Японії і навіщо взагалі такий захід? Пояснює міністр інформаційної політики Юрій Стець

Говоримо про кампанію «2500 сакур в Україні» та інші заходи в рамках Року Японії, а також про допомогу, яку Японія надає Україні.

 

Тетяна Трощинська: Чому раптом в Україні — Рік Японії?

Юрій Стець: Це наказ президента, який був підписаний наприкінці минулого року. Велика кількість подій в рамках року Японії в Україні вже відбулася, а вчора просто був зроблений черговий крок — спільна прес-конференція з послом Японії.

Для мене Рік Японії розпочався не в 2017-му році, він був і в 16-му, і в 15-му, тому що для мене культура Японії і сама Японія є достатньо близькими. Дружні стосунки з послом Японії дали свої плоди минулого й позаминулого року. У цій студії я вже говорив, що Японія надає технічну допомогу Суспільному телебаченню і радіо, яка коштуватиме Японії близько 100 млн гривень, хоча спочатку ця допомога мала бути надана Мультимедійній платформі іномовлення України. Але в якийсь момент ми вирішили, що ця технічна допомога зараз є набагато важливішою для суспільного мовника.

Андрій Куликов: А на що вона піде?

Юрій Стець: Це технічна допомога: техніка, комп’ютери…

Андрій Куликов: Це не просто гроші, а готове обладнання?

Юрій Стець: Я не беру участі в жодних розмовах, які стосуються коштів, щоб навіть теоретично не давати шансів на звинувачення в корупційних схемах і таке інше. Тому навіть у цій студії я говорю, наприклад, про передавачі, які нам надали партнери з ЄС, а не кошти , на які ми їх купили. Якщо потрібна якась допомога, можна зустрітися з партнером і сказати: «Мені потрібна допомога». Коли мої колеги кажуть: «Дайте нам кошти, 20 мільйонів, ми знаємо, на що їх витратити», — вони мають пояснити, на що ці гроші підуть. У мене інша позиція — я кажу: «Нам потрібна телевізійна вежа, якщо ви можете її надати. Або передавачі, або технічне обладнання, світло, апаратура і таке інше». Це простий приклад, коли можна обійтися без прямих коштів. Це спрощує стосунки.

Навіть перед тим, як 2017-й було оголошено роком Японії в Україні, у мене вже були тісні стосунки з Японією, і це тільки продовження. А що стосується прес-конференції, очевидно, що посадити сакуру в дворі Укрінформу було важливо, але для мене було також важливо ще раз оголосити про те, яку допомогу Японія надає Україні — протягом Революції гідності, під час військової агресії Росії Японія підтримала Україну, не визнала територію Криму російською, і надає всіляку іншу допомогу. І в 2017-му рік Японії для мене не закінчиться.

На Рік Японії піде 0% коштів платників податків. Більше того, за 25 років Японія надала допомоги Україні на близько 3 млрд доларів і живими коштами, і технічною допомогою 

Тетяна Трощинська: Йдеться ж не про одну сакуру, а про 2500 сакур. Їх справді стільки буде висаджено?

Юрій Стець: Кампанія має назву «2500 сакур в Україні», бо в цьому році виповнилось 25 років від дня підписання угоди про дипломатичні стосунки між Україною і Японією. І саме тому така кількість сакур має бути посаджена на території України. На цей момент посадили вже близько 300 сакур, учора з послом Японії ми це зробили в Укрінформі. Я знаю, що в Україні доволі скептично ставляться до подібних «картинок», я й сам, будучи журналістом, називав їх «паркетом», але треба просто усвідомити, що ментально ми трохи різні. І для Японії сакура — це навіть не просто символ. Поява цього дерева в різних куточках світу — це дотик до своєї країни за її межами. Я говорив, що в нас зараз період, коли українцям важливіше саджати чиновників, а не сакури, але, тим не менше, будемо намагатись робити і те, й інше.

Андрій Куликов: Наскільки можна очікувати, що на українському телебаченні побільшає японського телепродукту, а на радіо — музики, хоча б з огляду на Рік Японії?

Юрій Стець: Я говорив про це з головою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрієм Артеменком й іншими членами Нацради, цей діалог почався ще з моменту заборони російського телепродукту в Україні. Останні перемовини між головою Нацради й представниками країн, серед яких були Японія й Південна Корея, стосувалися саме телевізійного продукту цих країн, а також створеного спільно продакшн-студіями України і Японії, України й Південної Кореї.

Андрій Куликов: Японське телебачення дуже відрізняється від українського, російського, англійського, і незрозуміло, чи наш глядач психологічно готовий його сприйняти.

Юрій Стець: Коли я почав аналізувати відмінності культури, психотипів українців і японців, я, навпаки, побачив велику кількість речей, які нас поєднують: прив’язка до землі, сімейні цінності. Ми маємо набагато більше спільного, ніж здавалося б.

 

 

Так, відстань між нами велика, але їздити в Японію можна за допомогою Інтернету, а Гугл може запропонувати доволі-таки швидкий і недорогий квиток. Мова йде про спільні цінності, які можуть поєднувати нас у тому числі й телевізійним продуктом. Коли ми з високоповажним послом зустрічаємося на вечерях сім’ями, у мене ніколи не виникає відчуття, що нам нема про що поговорити, як буває на публічних зустрічах. Ми говоримо не про геополітику, не про політичну ситуацію в Україні — це просто розмови звичайних людей. І я не відчуваю, що ми різних національностей.

Сподіваюсь, це не стане разовою акцією і одним роком це не обмежиться — що більше будемо знати, то мудрішими станемо, то більше будемо аналізувати й ставати кращими.

Андрій Куликов: А скільки грошей українських платників податків піде організацію Року Японії в Україні?

Юрій Стець: Нуль. Більше того, за 25 років Японія надала допомоги Україні на близько 3 млрд доларів і живими коштами, і технічною допомогою лікарням, школам. Це допомога Японії українцям, а не навпаки.

В рамках програм за останні роки (вже після Революції гідності) близько 113 проектів на суму 8,2 мільйони доларів – це програми, які профінансовані японським урядом і які є допомогою Україні. В рамках програми «Кусаноне» Японія допомогла технічно та іншими видами допомоги близько 70 українським лікарням і близько 30 навчальним закладам. 117 мільйонів доларів – це допомога, яку надала Японія Україні, щоб забезпечити укриття ЧАЕС. Так, у японців є велика кількість цінностей, які пов’язані зі своєю сім’єю, але вони усвідомлюють цю планету як таку, якою всі ми маємо опікуватись, незалежно від рамок кордонів.

Тетяна Трощинська: Наскільки Україна стане за це рік ближче для японської аудиторії?

Юрій Стець: Залежно від того, що ми для цього зробимо. Важливо щоб ті меседжі, які я допомагаю доносити про Японію в Україні, за допомогою наших дипломатичних установ там, у Японії, в тому числі, працівників Міністерства інформаційної політики,  доносились і про Україну в Японії. Для мене важливо, щоб паралельно розробляли, як я називаю, дзеркало, програму відповіді. І в цьому посол Японії мені дуже допомагає.

Для мене важливо, окрім використання МЗС-івських структур і можливостей уряду України, щоб медіаменеджери налагоджували контакти, щоб ми робили можливими їхні поїздки. Ми будемо робити поїздки журналістів України в Японію. Налагодити комунікацію – найпростіше, що ми можемо зробити. А далі просто обмін телефонами і бажання спілкуватися. Ці контакти і поїздки вже зараз робляться, і для мене – питання часу, щоб цього року туди з’їздила велика кількість українських журналістів.

Тетяна Трощинська: Коли ви зацікавились Японією?

Юрій Стець: Це була моя перша поїздка в складі української делегації, на чолі якої була тодішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко під час писання Кіотського протоколу. Тоді в мене було декілька годин, щоб познайомитись з Японією. Це для мене стало культурним шоком.

Я зрозумів, що цих кількох годин не вистачить, треба знати цю частину світу, вона є іншою, надзвичайно цікавою. А потім відбувся інший культурний шок, коли я зрозумів, що не така вона й інша. Коли ти бачиш технічні інновації – це не інше, просто люди над цим працюють. Якщо ти бачиш, що дуже швидко розвивається якість життя і якість доріг, — це не тому, що це інше, а тому що працюють люди. Треба взяти перемикач, натиснути його в голові, і ми тоді станемо японцями в цій частині. Коли я почав аналізувати історичні реалії, культурологічні цінності, я зрозумів, що в нас є багато спільного. Я сказав собі, що обов’язково відвідаю Японію, щоб показати її своїм дітям.

Я зрозумів, що цих кількох годин не вистачить, треба знати цю частину світу, вона є іншою, надзвичайно цікавою.

Тетяна Трощинська: А мову ви вчите?

Юрій Стець: Скажу так, мій син Сергій вивчає японську мову. І коли він це робить, мені це складно, навіть коли він просто робить це вголос. Тому це відбувається тільки під час спілкування, але «вивчаю мову» — це було б дуже пафосно і неправда. Тому мову я не вивчаю, не маю на це часу.

Андрій Куликов: На які ще культури нам варто звернути увагу?

Юрій Стець: Чим більше ми будемо знати, тим краще. Те, що вам цікаво, на те і треба дивитися і вивчати. Мені 41 рік і цікавість до Японії пришла три-чотири роки тому, а до того мені було цікаво те, що стосується етнічних культур України, було цікаво все, що стосувалося Італії, оскільки там живе моя мама. У якийсь момент мені стала цікавою Африка.

І от я відкрив для себе Японію. Чим більше ми будемо знати, тим більше буде інформації, яку ми можемо аналізувати, яка даватиме можливість ставати мудрішими. 

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.