Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

«Захід добре знав про Голодомор в Україні», — Роман Сербин

24 листопада 2015 - 19:44
FacebookTwitterGoogle+
В час Голодомору було закрито російсько-український кордон. Чверть мільйона українців було затримано при спробі перетину кордону

В студії програми «Київ-Донбас» канадійський історик Роман Сербин говорить про нові аспекти історії Голодомору. Окремо говоримо про досвід Голодомору на Донбасі. На думку дослідника, ідеться не лише про геноцид на території сучасної України, але і про геноцид проти ще 8 мільйонів українців, які жили на інших територіях.

У своїх дослідженнях Роман Сербин спирається на роботу Рафаеля Лемкіна, котрий розробив поняття геноцид, і саме за мотивами його роботи ООН прийняло конвенцію про геноцид. За словами Романа Сербина, в ООН вважається, що жертвами можуть бути національна, етнічна, релеігійна та расова групи. «Вважається, що жертвами Голодомору ставали селяни, і тому Голодомор не є геноцидом. Але в час Голодомору українців знищували саме за те, що вони — українці», — говорить історик.

«Донбас — це індустріальний регіон, де люди могли рятуватися завдяки пайкам. В час Голодомору закрили російсько-український кордон, аби люди не тікали до Росії. В ті часи чверть мільйона українців було затримано при спробі перетнути кордон», — розповідає Роман Сербин.

Юрій Макаров: Пане Романе, ви сьогодні читаєте лекцію на тему Голодомору.

Роман Сербин: Голодомор як геноцид.

Ірина Славінська: Отже, Голодомор як геноцид, тема звучала вже не раз, але за кадром ви говорили, що це новий погляд на цю тему. На що принципово звернути увагу?

Роман Сербин: Я був в Донецьку і був в Луганську, і хочу привітати там людей. Мені дуже подобались ці два міста.

Що до голодомору. Це не є новий погляд. Цей погляд створений Лемкіним. Рафаель Лемкін — це людина, яка створила концепцію і слово «геноцид». Завдяки ньому ООН прийняла конвенцію про геноцид у 1948 році. Він вважав, що різні групи можуть бути жертвами геноциду. В Конвенції жертви геноциду обмежені до 4 груп: національна, етнічна, релігійна і расова. Дуже часто українці говорять, що селяни не є ні етнічна, ні національна група.

Лемкін власне показав, що нищили селян не тому, що вони були селянами, їх нищили тому, що вони частина української нації. Ця нація за двадцятих років під час українізації влади українці стали сприймати себе в категорії української нації. І ця Україна була чимось, що Сталін не міг прийняти, тому почав нищити українську інтелігенцію, церкву, куркулів. А хто були куркулі? Це провід села, а село це 75% українського населення.

Ірина Славінська: Ви вже згадували про Донецьк і Луганськ, хотілося б поставити питання стосовно того, як Голодомор виглядає в контексті того, що він є сторінкою історії Донбасу, як регіону?

Роман Сербин: Якщо порівнювати голод 20-х і 30-х років, то в 20-х роках це було в якійсь мірі природним голодом, був неврожай через посуху. В 30-х роках цього не було. Не треба вживати слово голодомор, коли ми говоримо про голод. Населення гинуло. В той самий час південь Луганська — це індустріальний регіон і там люди могли рятуватися, коли їх брали на роботу, там був пайок. В січні 33-го року закрили кордон, щоб не пускати людей втікати до Росії, бо там легше було знайти харчування.

Чверть мільйона людей перехопила тоді міліція, деяких розстріляли. Інших послали в Сибір, або в село, щоб вони там…

Юрій Макаров: Є така, можливо екзотична думка, що Донбас значною мірою постав, як індустріальний регіон в наслідок Голодомору, бо інакше не було б таких людських ресурсів для того, щоб побудувати на той момент таку промисловість. Люди, які рятувалися на Донбасі від голоду, вони намагалися викреслити зі своєї пам’яті ці найстрашніші і травмуючи спогади і враження, і через те, можливо, намагалися відокремитися від цієї історичної пам’яті, в тому числі мовної і етнічної.

Роман Сербин: Я думаю, що це дуже складна тема. Це зігравало частино. Якщо промисловий центр дає кращий заробіток, то люди будуть до нього їхати. Що до мови, туди приїхало багато з Росії, це було місце де люди могли показати, що вони не належать до тієї групи, яку треба нищити.

Ірина Славінська: Хотілося б торкнутися теми співпраці між різними регіонами під час голоду. Очевидно, що Західна Україна, яка тоді була, ще до Другої світової частиною Польщі, голодомору не зазнала. Але відомо, що з Західної України відправляли їжу в регіони, де був голод. Що ми про це знаємо?

Роман Сербин: Здається їжі неможна було відправляти. В 30-х роках в Західній Україні і католицька церква, і громадські організації старалися допомогти, але їм сказали, що ніякої допомоги не треба.

Ірина Славінська: По Києву висять плакати з закликом пам’ятати про тих, хто зробив те, щоб історія голоду стала публічною, завдяки кому ми це знаємо. Давайте трохи про цих героїв. Хто зробив так, що ми знаємо, що голодомор відбувся?

Роман Сербин: В Україні неможна було про це говорити і писати. Я думаю, що батьки дітям не дуже хотіли розповідати, щоб дитина не виговорилася в школі і могли цілу родину покарати. Треба сказати, що Захід знав все добре. В першу чергу дипломати і журналісти, які приїжджали .

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.