Слухати

«А що робити, жити хочеться» — священники в АТО вимушені брати зброю в руки

15 серпня 2016 - 19:27 1279
Facebook Twitter Google+
З одного боку, священик — це щось святе, але в той же час іде війна. Інтерв’ю зі священиком 58-ї бригади Стефаном Гринівом з Авдіївки записала журналістка «Громадського радіо» Ірина Сампан

265 191 549.jpg

Стефан Гринів, священик АТО // «Громадське радіо»
Стефан Гринів, священик АТО
«Громадське радіо»

Запис розмови ведеться в розбомбленій багатоповерхівці, де була обладнана капличка, куди сповідатись до священника Стефана Гриніва приходять як бійці, так і місцеві жителі.

Стефан Гринів: Тут все так розставлено, щоб можна було провести не тільки молитву чи обряд посвячення зброї або бійців, але й повноцінну літургію.

Ірина Сампан: З чим до вас приходять бійці?

Стефан Гринів: З різними проблемами — побутовими, соціальними, інтимними, як і звичайні люди.

Ірина Сампан: Кажуть на війні нема атеїстів — це правда?

Стефан Гринів: Я таких зустрічав. І питав тоді «що ти тоді тут робиш, якщо ти атеїст».

Ірина Сампан: Коли до вас найбільше військових приходить — перед боєм, після якогось інтенсивного протистояння, чи просто у вільний час?

Стефан Гринів: У вільний час. Але його у них дуже мало, вони з наряду в наряд забігають «ой батюшка, помоліться за мене, або дайте хрестик, або хоч водички».

Ірина Сампан: Чи може бути капелан зі зброєю в руках?

Стефан Гринів: Трапляється. Війна є війна. Один священник із Дебальцево розказував «от нас лишилось п’ять чоловік, а жити хочеться». Візьміть козацьке військо — там теж були священники.

Ірина Сампан: Як ви ставитесь до хресного ходу Московського патріархату?

Стефан Гринів: Негативно, тому що її проводить церква, яка благословляє війну з моїм народом. Нехай вони спочатку визначаться з ким вони, а тоді проводять хресний хід.

Ірина Сампан: Але в цьому ході беруть участь українці?

Стефан Гринів: Її проводять люди, які мають українські паспорти, але чи є вони українцями?

Ірина Сампан: Чи приходять до вас цивільні?

Стефан Гринів: Приходять кожен день — «дайте покушать». Я із задоволенням приймаю дітей, годую їх прямо на місці. Бо дітей спеціально присилають, а батьки чекають за рогом.

Тож я переконався, що дітей треба годувати, а не давати їм їжу на руки. Проблема не в банці тушонки, а в тому, що дитина віддасть її матері, а та проп’є. Я бачив дітей, які туалетний папір їли від голоду.

Ірина Сампан: Всі зараз обговорюють статті до закону, які дозволять не судити військових за кримінальним кодексом мирного життя і знизять відповідальність за мародерство і насильство?

Стефан Гринів: Мародерство і насильство не повинно пересікатися з армією. Воно перекреслює весь імідж армії. Його ніщо не оправдує.

Ірина Сампан: Військові живуть в чужих квартирах, користуються речами, ліжками?

Стефан Гринів: Ми от зараз з вами теж в чужій квартирі. Але ж ми прийшли сюди не для того, щоб потім цю квартиру приватизувати і сказати, що то моє. Потрібно десь спати. Інша справа, коли людина займається мародерством — тут бере і відправляє до дому.

265 191 462.jpg

Капличка в Авдіївці // «Громадське радіо»
Капличка в Авдіївці
«Громадське радіо»

Ірина Сампан, «Громадське радіо», Авдіївка

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.