Слухати

«Мама, як дізналася, що я у полоні, втратила пам’ять», — боєць, котрий вижив у Іловайському котлі

28 вересня 2015 - 16:55 712
Facebook Twitter Google+
Потрапивши в зону АТО, хлопцеві довелося не тільки повоювати, але й пережити Іловайський котел і потрапити у полон. Про це він розповів в інтерв'ю

mykola_marchyshak_0_0_0.jpg

Микола Марчишак
Микола Марчишак

Микола Марчишак: 10 квітня 2014 року, на мій День народження, принесли повістку з військомата з’явитися на медкомісію. Цього ж дня поїхав у військомат ужгородський, пройшов медкомісію і вручили повістку на проходження військової служби в 51-ій механізованій бригаді.

Ольга Павлова: Як ти сприйняв, що тобі на День народження такий «подарунок» принесли?

Микола Марчишак: Та, нормально… була перша хвиля мобілізації. Я очікував, що мені принесуть повістку, оскільки служив у аеромобільних військах. Тому нормально сприйняв.

Ольга Павлова: Ти потрапив у кільце в Іловайську. Що це було конкретно, розкажи.

Микола Марчишак: З 10 по 19 серпня штурмували навколишні села біля Іловайська. 18 серпня нашим військам уже вдалося увійти в Іловайськ. Але 19 серпня я отруївся. Мене забрали медики на базу біля села Дзеркального. Там надали мені медичну допомогу. І уже 24 серпня ми опинилися в кільці російських військових. 24-го після обіду вони почали артобстріл наших позицій. Було знищено майже 70% техніки, кілька поранених. і 25-го зранку вони пішли на «зачистку». Ми прийняли бій, протрималися, були певні втрати. І 26 серпня реально не було з чим триматися. Відповідати вже не було чим: лишилася лише стрілкова зброя, і то не у кожного. У декого згоріли автомати під час обстрілів. Десь біля години 12-ї потрапили в полон.

Ольга Павлова: 24-го ви підозрювали, що можуть напасти, чи це було зненацька?

Микола Марчишак: Ну, нам передали, що проїхала колона бронетехніки без розпізнавальних знаків. Ми бачили в біноклі колону бронетехніки: танки, БМД-шки з особовим складом. Були також УРАЛи, КАМАЗи. Ми доповіли в штаб, але сказали спостерігати. Після обстрілу підполковник, заступник командира бригади по тилу сказав зайняти кругову оборону і тримати позиції. Ну, й тримали до 26-го. Як могли, так і тримали.

Ольга Павлова: Коли ви потрапили в полон, куди вас повезли?

Микола Марчишак: Потрапили в полон до російських кадрових військових із Псковської десантної дивізії. Вони цього не приховували. Казали, що і в Криму були – зелені чоловічки. 2,5 доби утримували нас у полі біля бази, де ми знаходилися, приблизно кілометрів 5. На 2-гий день приїхали 2 тентовані КАМАЗи і повезли через Ростовську область у місто Сніжне Донецької області. Всі вийшли з КАМАЗів, поставили на коліна, руки за голову.  Приходили місцеві подивитися на так званих «карателів», висловлювали свої думки… Годин через 4-5 нас завели у гаражі на задньому дворі райвідділку міліції. Там розмістили 50-55 осіб у гаражі. І там утримували.

Ольга Павлова: А яким взагалі був ваш побут? Харчування, гігієнічні процедури…

Микола Марчишак: Два рази на добу нам давали їсти…

Ольга Павлова: Що саме?

Микола Марчишак: Ну, коли як пощастить: колись суп, колись кашу приносили… Виводили в туалет. На території був кран із водою, час від часу виводили попити.

Ольга Павлова: Ви якусь фізичну роботу виконували для них?

Микола Марчишак: Так. На 2 день полону вивели весь особливий склад, построїли і частину забрали на громадські роботи. Я не працював, бо у мене була травмована нога і я не міг ходити нормально. Тому мене не забирали на громадські роботи.

Ольга Павлова: Як знайомі та родичі поставилися, що ти у полоні? І взагалі, звідки вони дізналися?

Микола Марчишак: Родичі дізналися із відео, яке сепаратисти 28 серпня виклали в мережу. Його прокрутили по центральних каналах. Впізнали.

Микола Марчишак: І 29 серпня сепаратисти дали нам подзвонити, кожному по хвилині часу, до рідних і близьких, повідомити, де ми знаходимося. Мама дізналася, що я у полоні, після чого їй викликали «швидку», бо їй різко погіршився стан здоров’я. І вже пізніше я дізнався, коли приїхав додому, сестра розказувала, що мама втратила була на деякий час пам’ять. Не пам’ятала, що я в армії. Питала сестру: «Де Коля?». Лікарі сказали, що це була так звана захисна реакція організму, що це добре, бо міг бути гірший стан.

Ольга Павлова: Коли вас уже обмінювали, забирали з полону, як це все відбувалося і чи знаєте, чому саме ви?

Микола Марчишак: 14 вересня нас вивели з гаражів, построїли. Прийшла їхня волонтерка, зачитала список на 73 особи. Нас вивели зі строю, після чого погрузили у 2 автобуси і сказали, що везуть на обмін. Вивезли за місто Донецьк, кілометрів буквально до 20-ти, на нейтральну територію. Обміняли нас на їхніх — 73 чоловіка. Після чого привезли нас у місто Краматорськ, де надали медичну допомогу, хто потребував, нагодували і вирушили у Харків. Там пробули добу. Приїхав автобус із Володимира-Волинського. Нас забрали. 51 особу з 51 бригади у той день було обміняно.

Ольга Павлова: То скільки ти пробув у полоні?

Микола Марчишак: 21 день.

Ольга Павлова: Чи не вважаєш ти, що те, що відбувається на Сході, це якась прикра помилка?

Микола Марчишак: Нє, ну звичайно, що позиції на Сході треба відстоювати і не метра землі їм не можна віддавати, бо це наша земля.

Ольга Павлова: Ти так вважаєш навіть після того, як потрапив у полон?

Микола Марчишак: Так.

Ольга Павлова: Якби тоді ти знав, що потрапиш у полон і що переживеш все те, що довелося пережити, чи пішов би ти в армію?

Микола Марчишак: Пішов би, звичайно! Це обов’язок кожного чоловіка — захищати свою батьківщину. Я складав присягу на вірність українському народу.

 

Ольга Павлова з Ужгорода, програма «Люди Донбаса» для «Громадського радіо»

Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.