Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Мене називають «поліцаєм», бо допомагаю ЗСУ, — житель прифронтового села

19 жовтня 2016 - 17:17 407
Facebook Twitter Google+
Чоловік, який живе у селі між Донецьким аеропортом і Авдіївською промзомною, розповів про життя під постійними обстрілами та конфлікти з місцевими через свою проукраїнську позицію

Леоніда Щербакова, жителя Тоненького, що у передмісті Донецька знають всі. Чоловік каже, що його називають «укропом», адже на подвір’ї висить український прапор.

«Дуже не подобається жителям села те, що у мене висить прапор України. Коли я його повісив на воротах, то боявся, що його хтось зірве. Потім до мене почали доходити місцеві чутки, що мене почали називати „поліцаєм“. Тобто я зрадник батьківщини. Тобто я мав вітати „Руській мір“ і відмовитися від України, в якій народився. Нехай вона тоді була УССР, але все рівно це була територія України. Я тут народився і це моя Батьківщина. Це не пафосні слова, а це щиро від душі»

На подвір’ї Леоніда всюди стоять ще не відремонтовані генератори.

«Почав з ремонту генераторів. До цього я відремонтував 2 авто швидкої допомоги ще у 2014 році. Хтось з місцевих сказав, що я можу допомогти хлопцям. У нас тут блокпост стояв і вони звернулися до мене за допомогою».

podvirya_shcherbakovyh.jpg

Подвір'я Щербакових // Громадське радіо
Подвір’я Щербакових
Громадське радіо

Леонід мешкає з дружиною. Їхній будинок стоїть між двома гарячими точками: Донецьким аеропортом та Авдіївською промзоною.

«8 кілометрів до промзони і 4 кілометра до Донецького аеропорту. З 1 вересня ввесь тиждень мало бути перемир’я та повне припинення вогню. Але все рівно було чути, що по промзоні стріляли».

Магазину в селі немає, школи також. Все необхідне знаходиться в сусідній Орлівці.

«Був магазин до війни. Коли почалися обстріли, хазяйка виїхала, магазин закрила. Магазин працює тільки в Орлівці. І тепер нам звідти підприємець привозить продукти своєю автівкою. Кому що потрібно, те і привозить. З 6 сел в Орлівку звозять дітей на навчання в школу. Там хороша школа, її обстрілювали уже. Якось у спотрзалі пробило дах, там зірвалася міна.

Леонід каже, що їхати не хотів, бо набридло боятися: комуністичної влади, партії, Росії.

«Чесно кажучи, не було у мене такого бажання. Мені просто набридло боятися. Я уже нікуди не хотів їхати. Обстріли як 2014 року почалися, так до весни 2015 року регулярно по кілька разів на день вони продовжувалися. У мене навпроти сусідка жила, вона загинула. Зараз участок бур’яном заріс. „Град“ прилетів і осколок наздогнав її. Потрапив в ногу, але перебив артерію і вона за лічені хвилини стікла кров’ю».

Діти та внукі Леоніда живуть далеко від епіцентру бойових дій. Він скаржиться, що не бачить, як зростають діти, але підкреслює, що нехай краще так, аби вони не знали, що таке війна.

«Дітей і внучат своїх ми вивезли. Жінка виїжджала також, бо дуже боялася цих обстрілів. Коли обстрілювали ДАП, то дім рухався. У нас зараз, коли в промзоні обстріли, то ми відчуваємо це, а можете уявити що тоді творилося.

Леонід каже, що з початком війни він самоідентифікувався як українець, шкода що такою ціною.

«Коли почалася війна, у мене всередині все перевернулося. 25 років ми живем самостійно. Коли з’явився наш прапор, герб мені було всеодно: блакитно-жовтий, добре, нехай буде. А коли почалися бойові дії, то ці символи тепер для мене сенс мого життя, це мій прапор, мій герб. Зараз зі мною з села ніхто не спілкується. Якщо тільки я комусь дуже потрібний, то тоді йдуть. А так я загалом постійно на передку з хлопцями».

За словами Леоніда, більшість односельчан досі чекають приходу бойовиків, називають їх «визволителями», беручи допомогу від української армії.

«Дивлячись на хлопців, які тут стоять, я можу гарантувати, що «Рускій мір» сюди не прийде. А ці місцеві наші, які чекають «наших мальчіков», як вони кажуть на бойовиків, то не дочекаються. У нас люди кажуть, що ці «мальчікі» їх захистять. Тільки від кого, якщо ці 2 роки українські військові, по факту, допомагають місцевому населенню. Їм дають цю їжу, а вони беруть, розвертаються і кажуть: «Щоб вас повбивало».

Катерина Кадер, «Громадське радіо», Донеччина.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.