На Волині переселенка боїться опинитися на вулиці з двома дітьми

09 жовтня 2015 - 13:35
Facebook Twitter Google+
Христина Гутнік з двома донечками покинули Краматорськ після обстрілів аеродрому

Наразі жінка перебуває у Волинському обласному центрі соціально-психологічної допомоги в Луцьку, однак її термін перебування закінчується 15 жовтня. Жінка боїться опинитися з дітьми на вулиці. Ситуація ускладнюється тим, що через свою власну прописку у Дніпропетровську вона не може отримати статус переселенки. В Дніпропетровську теж немає де жити, там в центрі для бездомних людей кажуть, що її приймуть, але без дітей. А в рідний Краматорськ після пережитого жінка поки що повертатися боїться.

Христина пригадує події 10 лютого 2015 року:

«Коли починався артобстріл, я була на подвір’ї свого будинку. Діти були в будинку самому. Коли це все почалось, я швидко забігла в будинок, схопила дітей і ми побігли в погріб для того, щоб сховатися, бо це було дуже страшно. Воно так все шумить. Враження, що багато літаків в небі одночасно. Багато їх дуже», — розповідає вона.

Ніч провели в погребі, — каже Христина.

«Просиділи ми в погребі до вечора. Це якраз обстріл був в обід. Я, скажімо, не ризикнула повертатися в будинок. Було страшно, що може обстріл початися знову. І тому ми ночували прямо там, в погребі. Я накидала туди одіяло, подушку,  взяла ікону з собою, бо я молилася. Свячену воду і трохи поїсти».

Наступного дня жінка вирішила їхати з міста.

«На наступний день зранку, діти ще там залишалися. Але я піднялася для того, щоб подивитися, як справи, а в мене з мого подвір`я, з городу точніше, видно наш аеродром, який був обстріляний. Мені його дуже видно. Я подивилася, і наче то тихо, нічого… Але все одно в душі залишалася небезпека за дітей, що це дуже страшно. І тоді я вже почала не просто думати, а швидко збирати речі і треба було покидати будинок», — переповідає пережите жінка.

За будинком в Краматорську приглядають сусіди. Але Христина боїться повертатися і каже, що якби була можливість, поїхала б ще далі з Волині, тобто якнайдалі від війни:

«Ми приїхали з самого Краматорська до Дніпропетровська. Я спочатку хотіла там влаштуватися, знайти житло, бо кошти в мене на деякий час були. Але там не вирішилося це питання. Ми потрапили туди до організації «Допомога Дніпра». Це також для переселенців. Вони нам надали речі, продукти. Ми там пробули декілька днів. З житлом, на жаль, не вирішилося нічого і нам запропонували поїхати на Волинь».

На базі відпочинку в Павлівці пожили кілька місяців. Потім в селищі міського типу Іваничі, і кілька місяців тому потрапили в соціальний центр в Луцьку. Тут термін перебування продовжили лише на місяць. І тепер жінка боїться опинитися на вулиці з двома дітьми.

«В мене зараз немає довідки як переселенки, тому що сама реєстрація, в мене прописка з міста Дніпропетровська, але вже дуже давно — 5 років. Але я там не можу проживати, тому що там також центр допомоги бездомним людям, у котрих немає взагалі ніякого житла», — пояснює ситуацію Христина Гутнік.

Жінка каже, що будинок в Краматорську отримала у спадщину. Тільки через ці всі події не встигла провести операції з документами. На Волині вона зверталася щодо отримання довідки про статус вимушеної переселенки, але їй відмовили.

«Але сам будинок, народилася я і фактичне моє місце проживання — це місто Краматорськ. Але я зараз звернулася до юриста за допомогою для того, щоб довести, що ми саме з міста Краматорськ. В мене є із собою документи, що можуть це підтвердити», — розповідає краматорчанка.

«Це документи моєї доньки старшої про те, що вона навчалася там з першого класу саме по третій клас, коли почалися ці всі обстріли міста Краматорська і міста Слов`янська… Ще є документ — свідоцтво про народження маленької Маші, донечки молодшої. Вона народилася у Краматорську», — каже Христина.

Христина Гутнік розповідає, що на Волині житло їй пропонували в сільській місцевості, однак у зв`язку із хворобою молодшої доньки — вродженої вади серця — такий варіант їй не підходить:

«В центрі адміністрація нам надавала дані про Горохівський район, там де є будинки. Але ситуація в тому, що мені краще бути поруч в місті у зв’язку з тим,  щоб поруч була лікарня. Це дуже важливо».

Жінка сподівається, що їй все-таки вдасться отримати довідку вимушеної переселенки.

«Спробувати можна. Ну тобто довести, а дасть Бог, все вийде. І все буде добре. Але це дуже важлива довідка для нас, тому що я не можу офіційно звернутися ні до волонтерів, ні навіть щодо житла, бо запитують відразу: «Ви переселенка? У вас є довідка?». Я кажу, що вибачте, немає. Ну, люди якось бояться чи я навіть не знаю».

Наразі термін перебування жінки з двома дітками в соціальному центрі спливає. До 15 жовтня залишилося 6 днів. Христина просить про допомогу всіх небайдужих. Жінка просить продукти харчування, теплі речі для дівчаток: десятирічної Вікторії та дворічної Маші. Можливо, хтось на певний період часу може допомогти з житлом.

Картка Христини у Пріватбанк:

4149 4978 3137 3073

Телефон Христини: 098 606 70 34

 

Аріна Крапка з Луцька, програма «Люди Донбасу» для «Громадського радіо»

Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.