Слухати

«Він дивом залишився живим та вибрався звідти», — переселенка з Пісок про батька

16 травня 2016 - 09:33 178
Facebook Twitter Google+
Переселенці з Пісок, дім яких майже повністю зруйнований війною, пригадують, як вони залишали рідну оселю, та розповідають, як налагоджують своє життя на новому місці

donka_anya_na_gurtku_malyuvannya.jpg

Донька Аня займається малюванням // «Громадське радіо»
Донька Аня займається малюванням
«Громадське радіо»

Нині подружжя Нелюбіних — мешканці Дружківки. Свої рідні Піски родина залишила влітку 2014 року. Аби в першу чергу врятувати дітей. Олена і досі згадує, як їхню машину зупинили бойовики на блокпосту і навели автомат на молодшу доньку.

«Було дуже страшно. Я на роботі, мама телефонує, каже, що гради стріляють, що з дітьми робити, ми не знали. Вирішили, що дітей треба швидко вивозити. Був такий випадок: нас зупинили на блокпосту, направили автомат, молодша донька сильно злякалася, закрила обличчя руками, питала, чи нас постріляють тут. Я зрозуміла, що діти це не повинні бачити. Цієї зброї, відчувати страх», — зі сльозами згадує Олена.

olena_plete_z_b_sera.jpg

Зараз Олена займається бісероплетінням // «Громадське радіо»
Зараз Олена займається бісероплетінням
«Громадське радіо»

Після того вона з чоловіком, двома доньками і мамою виїхали на мирну Донеччину, до Дружківки. Її батько приїхав пізніше, у січні 2015 року. Олена говорить, він дивом вцілів.

«Він дивом залишився живим, дивом вибрався звідти. Це Боже провидіння. Там забирали машини, розстрілювали машини, але наша машина вціліла у гаражі, хоча увесь гараж простріляний був насрізь. Батько усе покидав, що зміг до машини, і до нас приїхав. Коли залишав Піски, ніхто на блокпосту не вирів, що він у селі був, звідки взявся. Він спілкувався із солдатами, його випустили», — говорить Олена про свого батька.

У Дружківці родина Нелюбіних з шести чоловік живе у двокімнатній квартирі родичів. Після приватного подвір’я, що було у Пісках, їм тісно. Та й до городу тягне, тож другий рік поспіль огірки вирощують на балконі.

«Там у кожного була своя зона, у мами — город, у батька — гараж, у нас — будинок, хоча всюди ми допомагали. Кожен займався своєю справою. Тут важко, бо городу немає, торік огірки та помідори ми вирощували на балконі, сильно свого хотілося, за чимось доглядати. Батько ходив по кімнатах, потім пішов на роботу», — згадує Олена своє подвір’я.

donka_anya_na_gurtku_malyuvannya.jpg

Донька Аня займається малюванням // «Громадське радіо»
Донька Аня займається малюванням
«Громадське радіо»

Власне будинку і подвір’я майже немає. Нещодавно в соціальних мережах вони побачили свою хату, зруйновану вибухами снарядів. Кілька днів плакали, втім, згодом вирішили: головне, що вони разом і живі-здорові.

«Я там не була, я не зможу це легко пережити. Чоловік був, батьки були. Як мама сказала, вона не відчула, чого хотіла б. Дається мало часу, щоб побувати вдома. Перший раз дали 1 годину 20 хвилин, потім підійшли військові, сказали, що час вичерпано. Другий раз дали 40 хвилин, потім почався обстріл, сіли по машинах і поїхали», — каже Олена із сумом про свій дім. Вона там не була вже 2 роки.

Задля порятунку дітей Олена та її чоловік Олексій залишили у Донецьку улюблену роботу. Сьогодні обидва мріють, що колись знову її матимуть, а поки Олексій взяв участь у проекті від Міжнародної організації з міграції, виграв грант і отримав техніку. Зараз намагається знайти клієнтів, аби реалізувати повною мірою свою ідею.

«Отримав грант МОМ, взимку дали комп’ютер для проектування. Зараз займаюся цим. Намітки є, телефонують люди, цікавляться, спілкуюся з клієнтами. Вуличні садово-паркові елементи — вирішив на цьому зупинитися. До цього проектував вікна, двері, сходи, панелі, кабінети. Нині вирішив садово-парковим займатися, гадаю, що цього потребує ринок», — ділиться планами Олексій.

molodsha_dasha_na_uroc_tanc_v.jpg

Молодша донька Даша зайнялася танцями // «Громадського радіо»
Молодша донька Даша зайнялася танцями
«Громадського радіо»

Аби забути пережите і рухатися далі, Олена поринула у творчість. Вона завжди любила щось вишивати чи плести. Сьогодні її улюблене заняття — бісероплетіння, вона робить на замовлення дивовижні квіти, продає їх на ярмарках і через соціальні мережі. Крім душевного спокою, це ще й заробіток для родини. Нещодавно продані вироби дозволили оплатити старшій доньці заняття з англійської мови.

«Рукоділля для мене — це задоволення, моральне в першу чергу. Крім того, дає матеріальний дохід. Замовляють люди на ярмарках, цікавляться. Вчора був дзвінок, кажуть, що бачили мої вироби на виставці, тепер хочуть купити. Приємно це», — каже Олена про арт-терапію, що вона отримує від бісероплетіння.

Їхні діти адаптувалися у нових колективах — старша донька Аня після школи поспішає на гурток малювання, молодша Даша танцює у дитячому хореографічному колективі.

Попри пережите родина Нелюбіних мріє, що у них буде новий великий будинок, обов’язково з кущами смачного винограду, який вирощувала бабуся. Втім, де буде цей дім — неважливо, головне, щоб уся родина була разом, бо власне це і допомогло їм — переселенцям з Пісок — адаптуватися до нового життя у новому для них місці.

Наталя Поколенко з Донеччини для «Громадського радіо»

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.