Слухати

Ірина Сампан/Громадське радіо / Скачати зображення

Нападаємо, підриваємо, сіємо страх у лавах противника. Які вони, сучасні партизани на Донбасі?

20 грудня 2016 - 13:40 835
Facebook Twitter Google+
Під час Другої світової партизани в тилу противника підривали об’єкти інфраструктури, вбивали представників окупаційної влади, вели розвідку. Подібне роблять зараз і українські партизани на Донбасі

Уже влітку 1941 року у директивах радянського командування йшлося: «На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни. У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи». Партизанський рух під час Другої світової війни був явищем масовим, можна сказати, одним з основних методів боротьби з нацистами в умовах окупації.

Влітку 2014-го на Донбасі подібної директиви не було. Та й порівнювати партизанство радянське і українське недоречно, як і власне дві війни. Проте в одному з міст на Донеччині на початку конфлікту формується проукраїнська група опору, яка вирішила боротися з проявами сепаратизму у власному місті, допомагати українській армії та співпрацювати з патріотами, які залишилися на окупованих територіях, і які були готові протидіяти бойовикам.

thumb_img_3217_1024.jpg

Тут приймаються головні рішення по роботі партизан // Ірина Сампан/Громадське радіо
Тут приймаються головні рішення по роботі партизан
Ірина Сампан/Громадське радіо

Їхня активна підпільна діяльність почалася з прибуттям у місто 25-ї бригади ЗСУ, коли військових блокували проросійські жителі українського міста. Очільник підпільного руху з позивним «Сова» розповів кореспонденці «Громадського радіо», як зароджувалася діяльність майбутніх партизанів.

«25-тка» приїжджає, починає розвантажуватися, сепаратисти починають перекривати їм дорогу, не дають виїжджати із залізничного вокзалу. Мені знайомий каже, щоб я взяв максимальну кількість своїх людей, мовляв, «будемо сєпарів розганяти». Нас було десь 15-16, а сепаратистів було багато. Ми з ними билися по-справжньому і начебто розігнали їх. Міліція була присутня, але вони не втручалися, стояли осторонь. Ми розуміли, що  українська армія не прийшла нас захоплювати, і якщо ми їй не дамо сюди ходу, а сепаратисти їх перекриють, то потім буде дуже важко врегулювати ситуацію, вони (сепаратисти, ред.) відчують свою силу. І ми домовилися, що будемо їх просто лупити. Потім стали ланцюгом, взялися за руки, і колона (укрїнських військових, ред.) почала рухатися, тобто ми їм зробили коридор», — згадує «Сова».

Армія увійшла в місто, але питання — в якому стані? Техніка не працювала, згадує «Сова», військові потребували кращого забезпечення. Тоді члени донбаського підпілля вирішили допомагати бійцям, паралельно патрулювати район і чергувати на блокпостах.

«Хлопці були голодні, роздягнені. Ми відразу зібралися, нас було близько 20 осіб, здебільшого підприємці, я сказав, щоб скидалися грошима, купимо солдатам берці. До такого доходило, що вони ізолентою замотували берці. Це 25 аеромобільна бригада. Ми їм купували взуття, шкарпетки, їжу. Тилова служба повинна була приїхати, намети привезти, кухню, а вони приїхали, їх в поле виставили, якраз ще сльота, дощ. А у пацанів ні наметів, нічого, вони в машинах ночували.

Ми їм польову кухню притягли, нагодували їх, потім поставили намети, привезли сіно, бензопили. Ця техніка не їде, ламається, її на буксирах тягнуть, сєпари з нас сміються, солдатам дулі тикали, кричать фашисти, а зараз вони всі в вишиванках бігають», — згадує керівник руху.

thumb_img_3218_1024.jpg

«Хвостовик» від снаряду. Штаб // Ірина Сампан/Громадське радіо
«Хвостовик» від снаряду. Штаб
Ірина Сампан/Громадське радіо

Якщо радянським партизанам довелося воювати з іншим народом і вбивати іноземних солдатів, то українським дуже часто доводилося полювати на своїх же співгромадян і навіть колишніх знайомих, які вирішили співпрацювати з бойовиками. Також коли відбувалися події в Іловайську, партизани допомагали вивозити поранених. Вони зрозуміли, що кийки вже не допоможуть, почали озброюватися, рити окопи, бліндажі, оформили мисливські рушниці, карабіни, купили обмундирування, авто для патрулювання. 

Підпільники організували чергування по місту. За словами «Сови», зі 120 місцевих міліціонерів лише декілька згодилися допомагати і сказали, що стануть на захист міста, інші залишилися сидіти у відділках.

«Вони не виходили з РВВС, сиділи дивилися телевізор. Ми в вікно заглянемо, а вони російські програми там дивляться. Ми зібрали картотеку злісних сепаратистів, за ними спостереження вели, і якщо бачили, що він вже некерований, давали міліції всі зібрані дані. Оскільки міліція їх відпускала, ми їх вивозили в СБУ Дніпропетровська. Тих, яких відпускало і Дніпро, але вони все одно продовжували закликати людей до повалення законного уряду, ми їм просто допомагали влаштувати екскурсію в Росію».

thumb_img_3207_1024.jpg

Фотоальбом «Злісні сепаратисти нашого міста» // Ірина Сампан/Громадське радіо
Фотоальбом «Злісні сепаратисти нашого міста»
Ірина Сампан/Громадське радіо

«Сова» погоджується, що він і його партизани порушують закони України, але додає, що на війні не все так однозначно. І в тих умовах, в яких діє цей рух, неможливо залишатися законслухняним громадянином. Він розповів декілька таких історій:

«Подобається тобі Росія, Путін? Запитань немає. Ми їм допомогли автобусами виїхати в Росію. Тобто вони нерішучі такі були, вони спали і спросоння кричали «Путін! Путін!». А ми їм допомогли, як туристичне агентство. Ось вони зараз там живуть і радіють. Що виходить? Вивезли ми їх примусово. Значить, я порушую закон.

Спіймали сепаратиста на блокпосту з деталями від кулемета. СБУ здаємо, вони його не беруть, військова контррозвідка також не бере. От куди його подіти? Ну ми забрали у нього «десятку» (автомобіль ВАЗ 2110, ред.), документи на неї, і віддали її військовим, тому що у них на той час транспорту не було. Я його відпустив. У нього виявляється паралізований син, дружини немає. І він розповів, що їздив заробляти гроші».

У разі наступу бойовиків на місто група вирішила, що тікати не будуть, а боротимуться в тилу противника. Для цього вони попередньо визначили місця схронів, де сховали б одяг, взуття, харчування і те, що потрібно для ведення партизанської війни.

«Ми за цю територію думали боротися. Коли ти поринаєш в цю боротьбу, тобі не треба ні бізнесу, ні сім’ї. Думали, як ми будемо нападати на них, нишком. Таємничість чому потрібна? Це безпека. Ти турбуєшся за своє здоров’я, за здоров’я тих, хто поруч з тобою. Звичайно, конспірація повинна бути, але ми готувалися до цього. Коли батальйон «Січ» попросив нас допомогти, тому що у них не вистачало людей для чергування в Пісках, ми провели збори, і я відразу попередив, що у нас не буде пільг, ми можемо там загинути, але держава нічого натомість нам давати не буде. Хто готовий — записуйтеся. Записалося близько 30 осіб. Коли бої були біля аеропорту, ми були в тих краях. Зараз я не відправлю хлопців без гарантій.

— Чому?

Подивившись на наших патріотів, які пішли туди, і як вони ходять тепер по кабінетах і доводять, що вони воювали. Йому треба доводити, що це він не на вила напоровся, а отримав осколкове поранення або кулю».

thumb_img_3211_1024.jpg

Шеврони різних підрозділів // Ірина Сампан/Громадське радіо
Шеврони різних підрозділів
Ірина Сампан/Громадське радіо

Основні удари партизани під час Другої світової завдавали по комунікаціях противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували представників керівництва окупаційної влади, вели розвідку. Диверсії партизан послаблювали німецькі війська, збільшували напруження, часто сіяли паніку серед нацистів. Щось подібне роблять зараз і українські партизани на Донбасі:

«Ми домовилися, що будемо нападати нишком, будемо їм пастки влаштовувати, будемо знищувати лідерів сепаратистського руху, тобто робити в їх рядах хаос, страх наводити.

І на що ми натикаємося? Що зараз державі і спецслужбам вже не потрібна робота партизан, як було спочатку?

У них риторика змінюється в залежності від ситуації. Якщо ситуація гостра, вони знову згадують про героїв, вони знають, що покластися нема на кого. Патріотів згадають тоді, коли буде ситуація погана.

Як стати партизаном? Чи достатньо бути просто патріотично налаштованим?

Та будь-який бажаючий може, але тут є небезпека. Добре перевіряє людину час і передова. Ти туди йдеш, ти можеш розповідати, що ти всіх порвеш, але приходиш туди, і ти зовсім інша людина.

Тобто якусь перевірку або випробування пройти повинні?

Повинні перевірку на міцність пройти. Якщо такі люди проходять, ти на них робиш ставку. Це є кістяк, який веде за собою інших людей».

За весь час війни організація втратила двох своїх побратимів. Їхні портрети з чорною стрічкою стоять у кутку в головному штабі руху. На завершення я запитала у партизанів, чи дійсно загинув один з лідерів бандформувань Моторола, на що вони мені сказали: «Загинув дійсно. Але це не ми. Він не останній, кого покатають у ліфті».

 

      

viyna.rik_tretiy.jpg

Війна. Рік третій //
Війна. Рік третій
Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.