Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Я бачила автоматчиків біля шкіл та дитсадків, — волонтерка зі Слов'янська

07 березня 2016 - 16:49 399
Facebook Twitter Google+
«Боялася, що вони зроблять другий Будьонівськ з нашого міста», — Лариса Коваленко, волонтерка з міста Слов’янськ, пригадує, як відбувалося захоплення Слов'янська

Її номер телефона знають військові майже по всьому фронту. Вона на власні очі бачила, як її рідне місто було захоплене російськими спецпідрозділами на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим). Як тільки звільнили Слов’янськ, вона відразу повернулася у своє місто, яке було спустошено бойовими діями. Лариса почала активно допомагати українським військовим. Тому що вважає, що вона винна їм за пролиту кров при визволенні її рідного дому. Кореспондент «Громадського радіо» Дмитро Пальченко поспілкувався з Ларисою Коваленко у Слов’янську. 

«Коли прийшли 12 квітня 2014 року якийсь «зелені чоловічки», ми були шоковані. Ми не могли зрозуміти, як далі треба діяти. 13 квітня прийшли ті військові російські. Було чутно явно російський акцент. Я живу на 5 поверсі. Напроти моїх вікон наша міська типографія. Вони там вибивали вікна на першому поверсі. У нас на очах.

Це ніхто не знімав. У мене хватило розуму за шторкою знімати. Бо якщо б я так зняла, то мені одразу «зняли б кулею у лоб». Там вони зробили кулеметне гніздо, чи якось воно там називається».

Вогневу точку?

Так. «Вогневу точку» зробили на даху типографії. А мій чоловік каже: «От дивись, вони зараз прийдуть до нас, ставити цю «вогневу точку». 

Там було десь 15 молодиків. Це були не місцеві. Це були не українці. Вони навіть не з Донбасу. А це були росіяни. Вони стали грюкати прикладами у решітку. У нас решітка зроблена так, що не зайдеш на 5 поверх. Щоб на горище ніхто не лазив. І вони стали гупати. Слава Богу, з сусідів ніхто не відкрив, і ми не відкрили. Подивилися у вічко у дверях та побачили там десь з десяток цих «головорізів». У них були з ніг до голови всі ці штуки. Це тепер я знаю, що таке розгрузка, ножі тактичні, печатки. А раніше ми дивилися на це, як на кіно якесь. Було дуже страшно. У мене одразу почалися проблеми зі здоров’ям, вони не проходили, поки я не виїхала зі Слов’янська. Мене мутило та нудило весь час.

А довго ви находилися у місті?

Ні. Не довго. От тоді коли ми їм не відкрили двері, чоловік каже: будуть штурмувати місто, треба піти, щоб не заважати. Нехай стріляють по цим «сепарам». А ці «сепари» чи військові, вони пішли на сусідній будинок. А ми спустилися. Біля нашого під’їзду стояв один з них. Він подивився на нас. Ми сіли у свій джип, котрий стояв у дворі. Спустилися і поїхали до батьків на мікрорайон Артема у приватний сектор. Тоді здавалося, що там безпечно на той час. Там посиділи у кумів, у батьків. Усі на «голках». На вечір вирішили поїхати, тому що штурму ніякого нема.

Ви думали, що буде швидкий штурм міста?

Ми всі чекали цього. Гелікоптери почали літати. Тоді всі казали, що буде штурм. Дитину ми заховали у батьків. Він до школи не ходив. Я почала наступного дня дзвонити до всіх мам, які навчалися разом з моєю дитиною. Це був 8 клас. І казати: «Дівчата, не можна дітей пускати до школи».

Боялися, що їх можуть використати як заручників?

Так думали, що «Будьонівськ» повторять. Я бачила — біля шкіл, біля садочків були люди з автоматами. Це було дуже страшно. Але мами не розуміли. Люди не розуміли, наскільки все страшно. 

25 квітня я та невістка взяли діток і поїхали у Полтаву. Там наших дітей взяли у школу. Там якраз навчався синочок того покійного «Альфівця» Білеченко, якого розстріляли під Слов’янськом. Дитина, до речі, так і не прийшла у школу. У нього такий був шок, що батька втратив. Він не навчався. Наші чоловіки їздили туди-сюди. Потім ми вивезли бабусь, дідусів, всіх у Полтаву.

larysa_kovalenko.jpg

Лариса Коваленко / Громадське радіо
Лариса Коваленко
Громадське радіо

А коли приїхали у Полтаву, люди розуміли, що відбувається?

Ті, що близькі, які нам допомагали, вони розуміли нас. А ті, що чужі, особисто не знали нас, вони не розуміли. У нас була одна з машин, на ній був рекламний напис «Слов’янськ». Одна тітонька підходить і каже: «Ви зі Слов’янська? Це ви мабуть терористи?». Та і дивиться на нас. Ми поїхали та «зарехтували» то слово — Слов’янськ. Було соромно казати, звідки ми. 

Я вважала, що я винна тим хлопцям, які нас звільняли. Винна країні, яка повернула мені будинок, мій дім, школу моєму синові, — наше життя мирне. Це все кров’ю наших захисників. Думала, як я можу допомогти. Ми почали спочатку їздити по блокпостам.

Коли вже повернулися?

Так. Ми приїхали 7 липня. 5 липня звільнили місто. Ми подивилися, що тут не було ні світла, ні води. А у нас і бабусі старенькі, і дітки маленькі. Тому ми вирішили почекати, коли все налагодиться. Та приїхали у кінці серпня. Коли ми приїхали, нас вразило місто. Воно було пусте. Кругом висіли дроти тролейбусні. Страшно було. Ми нікуди не могли ступити, бо могли бути міни.

Потім почали їздити по блокпостах. Спочатку возили шоколадки, білизну, шкарпетки. Хлопцям спочатку було дуже важко. Тоді води у них не було. Вода це вічна проблема. Воду возили. Почали налагоджувати зв’язки з усіма волонтерами, хто проїжджав повз нас. Бо Слов’янськ — це такий вузол. Звідсіля їдуть праворуч-ліворуч. 

По всій зоні АТО?

Так. Тому Гіркіна і заслали. Тому що воно зосереджено посеред. Багато хто з волонтерів заїжджав до нас. Ми почали плести сітки маскувальні восени у бібліотеці.

Це 2014 рік?

Так 14 рік. Це самий початок. Так.

Як знаходили замовлення? Як це відбувалося?

У нас були сотні замовлень. Номер телефону мій гуляє серед військових та серед волонтерів. Усім потрібно знати телефон людини, якій можливо довіряти. Номер телефона переходить з рук у руки. Мені до сих пір телефонують люди, які мене ніколи не знали, не бачили, але вони довіряють, тому що чесне їм’я волонтера.

А ви як вважаєте, як можливо розв’язати проблему на Сході?

Я вважаю, що треба закрити кордони. Кордон повинен бути на замку. Кордони з ДНР, з ЛНР, з Росією, з Кримом. Я дуже радикальна.

Ви підтримуєте блокаду?

Блокаду підтримую повну. 

Дмитро Пальченко зі Слов’янська для «Громадського радіо»

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.