Слухати

Як Україна обмежить права людини на Донбасі?

23 травня 2015 - 14:57 1110
Facebook Twitter Google+
Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук аналізує нову постанову ВР про тимчасове припинення виконання Україною деяких положень Конвенції з прав людини

Oleksandra-Matviychuk1Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук аналізує нову постанову ВР про тимчасове припинення виконання Україною деяких положень Конвенції з прав людини. Прийняття такої постанови назріло давно — говорить Олександра. Нагадаємо, постанову прийнято Верховною Радою в четвер.  Але от інші закони, на які вона посилається, потрібно переписати, оскільки вони містять багато порушень прав людини. «Заявити, що держава тимчасово не може виконувати свої зобов’язання на неконтрольвоаних територіях — це нормальна світова практика» — говорить правозахисниця. 

У студії «Громадського радіо» зараз голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, і ми поговоримо про вчорашню постанову Верховної Ради України, яка дозволяє Україні тимчасово відступити від виконання деяких положень Конвенції з «Прав людини» та інших правозахисних документів, які Україною ратифіковані, але ця постанова дозволяє тимчасово відступитися від деяких пунктів. Докладніше ми зараз розпитаємо у пані Олександри. Отже, моє перше запитання до вас, як відомо з постанови, її дія поширюється на території бойових дій. Що це означає для жителів цих територій?

Перед тим, як відповісти на питання, я скажу чим викликана ця постанова, тому що це вже частина відповіді. Ми знаємо, що з минулого року стали свідками і живемо в таких реальності, коли Російська Федерація розпочала збройну агресію. Спочатку вона окупувала і анексувала Крим, і потім розпочала, за допомогою своїх агентів, так званих ЛНР, ДРН, гібридну війну на Донбасі. Це призвело до того, що подобається нам чи не подобається, але факт є фактом, частина території України, Крим і частина Донецької та Луганської областей, непідконтрольні державній владі. Тій державній владі, яка взяла на себе зобов’язання, відповідно до міжнародних стандартів з прав людини і, згаданою вами Європейською Конвенцією з «Прав людини» захищати, утверджувати та забезпечувати права і свободи. Тобто, Україна не може гарантувати право на справедливий суд зараз заарештованому, ув’язненому до 4 років колонії Олександру Костенку в Криму – це учасник ЄвроМайдану – Україна не може зараз звільнити близько 400 полонених, частина яких є цивільних, які знаходяться на території Луганської, Донецької областей, не може гарантувати їм засіб правового, оперативного захисту, багато чого не може. Це об’єктивна реальність, і у зв’язку з цим пов’язана вимога правозахисників і наша пропозиція ще в минулому році зробити таку заяву про відступлення. Тобто, визнати факт, що є території, де Україна не може забезпечувати права і свободи.

І тут цікаво з історії, що ще в листопаді, що на нашу думку запізно, був виданий Указ Президента, який зобов’язав Міністерство Юстиції, Міністерство Закордонних справ в тижневий строк написати таку заяву. Можемо порахувати, що тільки зараз ми говоримо про те, що таку постанову було прийнято. Тут треба дивитися, на якій території вона поширюється, бо зона АТО – це не тільки території непідконтрольні українській владі, це суміжні території. Треба розуміти, що права людини, нажаль, такий конструкт, який не є абсолютним. І вони обмежуються за винятком двох: свобода від катувань та свобода від рабства. Ці обмеження мають бути пропорційні загрозі. Зрозуміло, що на території воєнних дій зараз тимчасово влада змушена обмежувати права і свободи людини. Єдина на що ми, як правозахисні організації звертаємо увагу, розуміючи реальність, що йде війна і говорити про право на мирні зібрання під градами, напевно, не є на часі. Ми дивимося на те, щоб такі обмеження були пропорційними, щоб держава не перейшла межу, щоб не використала цю риторику боротьби із сепаратизмом для того, щоб забрати надлишок прав. Коли ми подивилися на текст постанови, ми побачили, що там обмежуються такі права, як свобода і особиста недоторканність, право на справедливий суд, право на засіб ефективного захисту. Далі ми в пунктах побачили ряд законів, які були прийняті минулого року, і які ми, як правозахисні організації, нещадно критикували. Це Закон «Про превентивне затримання», який надає право міліції і СБУ на власний розсуд, без відкриття кримінального провадження затримувати людину на 30 діб. Таке собі превентивне затримання. Що не поширює на затриманого гарантій, які отримує людина. Минулого літа ми говорили, що ми розуміємо, що ми живемо у стані війни і треба норму життя до норми права наблизити, але треба робити це розумно. Треба робити це так, щоб це виконувало мету, яка поставлена, тобто закони мають бути ефективними. Також не створювала простір для зловживання. Ми тоді були праві, бо це дійсно стало простором для зловживань, уже констатуємо порушення, які скоюються українськими військовими, міліцією у цій сфері.

Коли ми побачили це в постанові, ми просто розвели руками. Бо автори постанови незалежно як вони самі ставляться до прийнятих законів, зобов’язані перерахувати всі заходи, які зробила Україна, для того щоб обмежити ці права і свободи.

 Але, як ми знаємо дія будь-якого закону не розповсюджується на минулий час. Тобто, не можна прийняти постанову і цей період, який пройшов між початком бойових дій і прийняттям, зарахувати до її дії. Як бути з цим, майже, роком беззаконня, який був.

Ми говоримо про те, що це було врегульовано у національно законодавстві. Але ви праві, бо Рада Європи буде розглядати тільки фактично з моменту, коли вона отримає цю заяву, і тому ми цілий рік говорили, прийміть це відступлення і визнайте факт. І от тільки ми бачимо, що наші органи державної влади, як кажуть, розтелились, і прийняли цю заяву. З огляду на те, що ця постанова намагається дефакто, що вона легалізує ці закони, які ми не сприймаємо, які ми не вважаємо, що в них принцип пропорційності виконується.

Ми звернулися до Верховної Ради із заявою, в якій виклали, що ми розуміємо необхідність прийняття заяви про дерегацію, ми розуміємо становище, в якому опинилися автори постанови, що вони змушені перерахувати ці закони, але прийміть ще одну постанову. Яка б накладала на органи державної влади додаткові зобов’язання на території АТО. Одним з пунктів цієї постанови, а таких перерахували 20 пропозицій, які б мали бути у цій постанові, це провести інвентаризацію уже прийнятих законів, подивитися які були не ефективними, скасувати їх або прийняти у новій редакції. Крім того ми пропонували, що мають робити судові адміністрації на цих територіях, як має діяти прокуратура, ми говорили про створення спеціальних груп та багато інших пропозицій.

Ми вважаємо важливим державній владі, яка зобов’язана гарантувати права і свободи людини, навіть в умовах збройної агресії, робити все, що вона може. Ми не вимагаємо неможливого, ми кажемо пройшов рік. За рік суди, які ви перевезли вже можна було якось розташувати, щоб вони почали виконувати свої функції. Бо деякі суди встигли вивезти реманент, а деякі ні. І тут у мене немає жодних виправдань для органів державної влади. Я розумію, що дуже складно і з огляду на економічну кризу, на постійний страх війни.

Я ще представляю громадську ініціативу «ЄвроМайдан-SOS» і ми займаємося документуванням воєнних злочинів, і періодично нам дзвонять родичі заручників та полонених. Я отримала дзвінок від дружини одного з кіборгів, який був показаний на відео. Я так розумію вона дзвонила всім. Відео вона , слава Богу, не бачила, бо я його бачила і воно не залишає байдужим. Ми прийняли запис, як завжди розіслали всім державним органам, і розуміючи, що нічим ми цій людині зараз не допоможемо, я кажу: «Ви знаєте, в такий складний період давайте наші психологи з вами поговорять, може комусь треба допомога».

І тут я просто звернула увагу, що її чоловік пішов на фронт добровольцем, бо це важливо. І вона мені говорить: «Ви знаєте, мені не треба психолог, бо я завтра чи після завтра народжую». І ту я для себе зрозуміла, що якщо наші люди ідуть на такі жертви і роблять понад межі своїх можливостей то органи державної влади мають бути гідними цих людей і теж працювати поза межами своїх можливостей. Ця постанова, на мій погляд, має бути прийнята, і додаткові заходи, які посилюють права і свободи людини в зона АТО мають бути застосовані. 

Це значить, що держава визнає неможливим своєю владою забезпечувати ті права, які я перерахувала. Вона говорить, що вони обмежуються. Це не означає, що вони повністю порушуються. Це дуже складно сприйняти таку юридичну казуїстику, особливо коли твоє життя вимірюється. Але це загальна практика, коли держава визнає факт того, що на окупованих територіях вона не в змозі забезпечити права і свободи людини, а на суміжних, там, де йдуть військові дії, вона змушена їх обмежувати.

Єдина засторога для нашої держави і органів державної влади під соусом боротьби з тероризмом запровадити абсолютне недолуге правове регулювання – це треба слідкувати за всіма наступними обмеженнями, які можуть бути. Бо в цій постанові написано, що можуть бути інші обмеження, про які Україна буде інформувати Генерального Секретаря . Треба змусити Парламент переглянути ці Закони, про які він уже прозвітувався, що прийняв, і зробити їх такими, щоб вони відповідали здоровому глузду, меті і не створювали простору для зловживання.

 Як може відреагувати Рада Європи на прийняття такої постанови?

Це передбачено статтею 15 Європейської Конвенції, тобто це існуюча процедура. Єдине, що треба подивитися вже кінцевий текст, чи все там буде Раді Європи зрозуміло, але загалом складнощів не має виникати. Якщо щось, то це в комунікаціях з нашим урядом буде з’ясовано.

Останнє, що я б хотіла запитати – це ті додаткові обмеження, про які йдеться, про які українська влада збирається інформувати в Раді Європи. Як це буде відбуватися і як ці обмеження можуть бути введені в дію?

У нас існує практика не виконання законодавств. Указ Президента зобов’язував це зробити Міністерство закордонних справ України, але через кілька місяців це було прийнято постановою Верховної Ради. Я думаю, що така традиція буде і надалі і якщо буде потреба відступити від інших статей Європейської Конвенції та інших документів, які були згадані, то це буде окремою постановою на виконання цією прийматися. Звичайно, потрібно постійно уважно дивитися, що буде українська держава приймати у цих постановах про відступлення прав. Тому що нагадаю, що стаття 3 КУ говорить, що основна функція української держави – це забезпечення і захист прав людини. Якщо вона цього не здатна робити, то виникає питання.

Ще питання. Воно стосується того, наскільки будуть проінформовані силовики, які діють у зоні АТО про те, як права вони вповноважені обмежувати, а які ні?

Їм не обов’язково читати заяви про відступлення. Вони мають керуватися законами, Конституцією. Ці закони в заяві про відступлення записані, і мали були доведені до їх відання, якщо не доведені, то у нас не знання законів не звільняє від відповідальності. Нажаль, ми змушені констатувати, що існують порушення прав людини в зоні АТО, які скоюються агентами держави. Це стосується не тільки цих перерахованих обмежень, а таких прав, які не обмежувалися.

Тут питання дуже складне, бо дійсно йде війна, але це не є виправданням для органів державної влади не навести там порядок. Якщо ми хочемо виграти цю війну, ми маємо розуміти, що ми ведемо війну не за шмат украденої території, ми ведемо війну за людей, які там проживають. Якщо такими порушеннями прав людини налаштувати цих людей проти себе, то нікому краще від цього не буде. Непокаране зло зростає. Якщо хтось зробив порушення прав людини , і місцеві бачать цю безкарність , то це формує ставлення до держави в цілому.

Анастасія Багаліка для програми «Люди Донбасу» на Громадському радіо.

702px-Ausw--rtiges_Amt_Logo.svg_Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

 

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.