Слухати

«Де була влада, коли волонтери вивозили людей з-під обстрілів?» — Діана Макарова

06 травня 2015 - 13:00
FacebookTwitterGoogle+

Diana MakarovaУ щотижневому ефірному проекті «Ми різні. Ми разом» волонтер Діана Макарова, керівник Фонду Діани Макарової,  розповідає про евакуацію та  виживання цивільних під час обстрілів на Донбасі. «Єдиний зелений коридор» був відкритий 6 лютого під Дебальцевим. Обіцяли, що на дні, але коли ми вивезли 746 людей, а «ДНР» – лише 42, коридор закрили», — каже вона. Діана Макарова розповідає, як волонтери самі, без допомоги органів влади, збирають людей, умовляють їх виїхати із зони бойових дій та  евакуюють під обстрілами. «Але розташувати і прогодувати їх без допомоги держави ми не можемо», — каже вона. Контакти для допомоги Фонду Діани Макарової.  

Андрій Куликов: Діана одна з небагатьох, хто проводить евакуації українців з зони бойових дій і прифронтових територій. Звідки у вас на це гроші?

Діана Макарова: Так, нам допомагають люди. У нас є сторінка у Фейсбуці, там є наші картки. Фонд Діани Макарової можна знайти в пошуковиках. Нам допомагають люди не тільки з України, а з усього світу. Я досі здивована тим, що дуже великий процент грошей приходить з Росії. Є люди, що висилають гроші з Росії, вони приписують або «Слава Україні», або «Простите нас». Ви казали, про Дмитра Афанасьєва, так це наша українська, донбаська людина. Там таких дуже багато. Знаєте, я спокійно поставилися до того, коли відійшов Крим, коли його здали. В Криму багато хотіли туди. Я знаю достеменно, що в Донецькій і Луганській областях було і лишилось дуже багато насправді українських людей. Коли ми працювали в Дебальцево, нам дуже допомагали донецькі міліціонери, які втекли від того режиму, вони не знали це місто, вони його взнавали разом з нами. І Женя Юханов, начальник міліції тоді загинув, буквально через кілька днів, після того, як він з нами бігав разом по Дебальцево. Я хочу сказати, що там наші люди, не всі змогли виїхати, не всі мають змогу і зараз виїхати. Знаєте, складається таке враження, що Україна про це забула. Україна на рівні влади викреслила цих людей.

Андрій Куликов: Ви зараз стиснули кулаки, проти кого ви стискаєте кулаки?

Діана Макарова: Я в бішенстві, і це найконструктивніший мій стан. В такому стані ми були, коли евакуювали людей з Дебальцево, коли лише волонтери бігали, витягали людей з бомбосховищ. Де була влада? Проти влади я стискаю кулаки. Не проти загалом всієї влади, а проти цього чиновницького безхребетного відношення до своєї роботи. Ми змінили Україну, ми не змінили чиновників.

Тетяна Трощинська: Якщо нас зараз чують на територіях не підконтрольних Україні , або родичі тих людей, які б хотіли виїхати. Що вони мають знати про евакуацію і переселення. Як їх переконати в цьому?

Діана Макарова: Вони мають і мусять знати, що Україна їх не кине. Чиновники не всі думають про це, але є волонтери. Є чиновники, які стоять на місці. Ви б бачили, як було боляче, тому самому губернатору Кіхтенко. Він хоче щось робити, але чомусь у нього не вистачає ресурсів. Є дуже багато людей, яким все це болить. Люди, які хочуть виїхати, вони мусять знати, що вони можуть звернуться до «Донбас SOS», «Станція Харків», доберіться до інтернету, ви там нагуглите цілу купу телефонів, за якими вам підкажуть, куди звернутися. На кожному вокзалі можна звернутися в пункт МНС і вам там допоможуть.

Андрій Куликов: Якщо ще місяці три-чотири тому на кожному вокзалі, просто в око впадали ці оголошення, то зараз ні. Хоча люди там працюють. Чому так сталося?

Діана Макарова: Змінилось керівництво МНС. Я не знаю, що робить пан Зорян Шкіряк, з цього приводу, дуже хочеться почути його коментар. Люди заспокоюються і цей вал переселенців з перемир’ям стихає. Як тільки почнуться масові обстріли, люди підуть потоком і Україна знову виставить оці дозори на вокзалах. А якщо не виставить, то ми примусимо.

Тетяна Трощинська: Ви кажете, що почнуться масові обстріли. Коли?

Діана Макарова: Я вважаю, що так. Я фронтовий волонтер, кожного тижня я їжджу на передній край на червону лінію фронту, там ніхто не сумнівається у тому, що атака Росії відбудеться от-от.

Андрій Куликов: Ви згадали, що надходять гроші на допомогу українцям в тому числі і з Росії. Як часто в цій прифронтовій зоні вам доводилося зустрічатися з росіянами, які можливо з того боку приїздять самі і з якою метою?

Діана Макарова: З росіянами доводилось зустрічатися. Але з росіянами, які кинули все і приїхав воювати за Україну. Я знаю таких росіян, вони виходять на передову в битві за Україну. Ми також працювали з росіянами з тої сторони в україно-російському центрі, і успіх нашого зеленого коридору від того, поїдуть з нами росіяни чи ні, бо ми чекали провокацій. Вони з нами поїхали, дуже довго думали, бо це страшно.

Тетяна Трощинська: Ви кажете про зелений коридор, який був 6 лютого, а всі інші рази як це доводилося робити?

Діана Макарова: Під обстрілами. Найперше і найстрашніше проскочити дорогу, бо вона прострілювалася. Потім в Дебальцево, ти розумієш, що тут небезпечно, бо бомбосховища обстрілювались постійно і прицільно. Крім того наші автобуси також обстрілювали ся постійно.

Андрій Куликов: На скільки, на вашу думку, є правдою думка, що українське військо обстрілює мирних мешканців?

Діана Макарова: Здача Україною Дебальцева відбулася ще і тому, що ми не могли обстрілювати Дебальцево. Я бачила звідки летіли ті міни, я знаю, що не було обстрілів і ми відійшли від міста, тому, що там були люди. Там лишилося 5 тисяч, люди похилого віку, сім’ї з дітьми і інваліди, певний процент тих, хто чекав ДНР. А також, люди, які не можуть вирватися, бо в них більш нічого нема, крім квартири.

Андрій Куликов: З чого хоче вирватись Діана Макарова?

Діана Макарова: Я хочу вирватись з війни, але ми не вирвемось з неї, доки не переможемо. Ми віримо в повернення. Всім людям, працюючи з ними, вмовляючи їх ми кажемо їм , ви виїжджаєте тимчасово, ви туди повернетесь. Я чесно в це вірю.

Андрій Куликов: А зараз повертаються вже?

Діана Макарова: Повертаються, десь 50/50. Ті, в кого збереглись квартири, ті в кого залишились хоч якісь залишки від квартири, від їхнього скарбу – вони повертаються. Дехто повернувшись дивиться і розуміє, що тут життя нема і виривається знову назад. А дехто лишається, якась робота там знаходиться. Люди які живуть тут, вони живуть на утриманні , вони не можуть довго жити на подачках і подачки скінчаються. А там їм кажуть, що там чекає робота. Можливо за цю роботу будуть розплачуватися пайком, але ці люди так звикли, що треба ходити на роботу.

Андрій Куликов: Скоро 8 травня, день примирення. Ваше ставлення до цього, ьо ви говорили і про примирення.

Діана Макарова: Я складно відношусь до того дня, який називався днем перемоги і я дуже вдячна нашій владі, що це назвали днем примирення, і замінили стрічку червоним маком. Цей день відмічати не буду, бо приїду на фронт. Рано чи пізно війна закінчиться. Гірше, якщо люди звикнуть до війни. Ми волонтери, нам неможна спинятись, бо спинимось ми лише, коли впадемо на ходу.

Проект «Ми різні — ми разом». Ефір розшифрувала Дар’я Куренная

logo_my_rizni_efirМатеріал публікується в рамках Програми підтримки журналістів із Донецької та Луганської областей, що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі та за сприяння Польсько-канадської програми підтримки демократії, яка співфінансується з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD)

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.