Слухати

«Крим ще не приєднався до російського внутрішнього інформаційного контексту», — Ольга Духніч

17 травня 2015 - 16:47 220
Facebook Twitter Google+
У проекті "Ми різні. Ми разом" журналіст Громадського радіо Василь Шандро спілкується з соцільним психологом, журналісткою тижневика "Новое время" і кримчанкою Ольгою Духніч

Духніч У проекті «Ми різні. Ми разом» журналіст Громадського радіо Василь Шандро спілкується з соцільним психологом, журналісткою тижневика «Новое время» і кримчанкою Ольгою Духніч. Це розмова про кримську ідентичність і її стосунки з українською і російською ідентичностями і державними проектами. «Попри те, що в Криму давно живе російський імперський міф, півострів не поспішає інтегруватися в російську інформаційну дійсність, досі слідкуючи за новинами з України» — каже Ольга Духніч. 

Вітаю вас. Це Громадське радіо. В ефірі проект «Ми різні. Ми разом». У студії Ольга Духніч, соціальний психолог, журналістка журналу «Новое время».

Добрий день.
Ви довгий час досліджували особливості ідентичностей. Зокрема у Криму, де ви станнім часом жили до так званного референдуму. У цей період ми всі говоримо про те, що хоча ми всі різні але є якась ідея, довкола якої треба всім об’єднуватися, в даному випадку це — українська держава, довкола якої люди різних національностей, різних релігійних уподобань, можливо, різних рас мусять стати одним цілим. Якщо йдеться конкретно про Крим, то чи можете ви сказати, що у Криму є багато ідентичностей, що там є такі ідентичності, які не могли свого часу об’єднатися довкола цієї ідеї?
Коли ми говоримо про ідентичності в Криму і про проблему приєднання цих ідентичностей, а вони справді дуже різні, до українського національного проекту, то тут не тільки проблема в ідентичності. Це більш фундаментальна проблема, яку ми переживали 23 роки, коли декілька фкторів впливали на те, що кримчани не могли відчувати себе в повній мірі представниками української держави. Я думаю, що це на той час була не тільки проблема Крима. А взагалі в Україні прийняття свого громадянства і своєї ідентичності не було таким свідомим, як це є зараз, після Майдану і всіх цих подій, які відбулися з нами протягом цього року. А щодо Криму, так, там дійсно багато було ідентичностей. Крим був таким регіоном, який був позбавлений жвавих комунікативних зв’язків з іншими регіонами. І якщо обмін інформацією існував в центральних регіонах, східних, і так далі, то півострів він був насправді такий ментально відірваний півострів, куди мало що доходило. І взагалі життя кримчан, воно було таким доводі автономним. І тому там залишалися і радянська ідентичність й інші етно-національні ідентичності, які навіть не об’єднувалися у рамках умовної кримської ідентичності.
Чи можна говорити, що ця автономія, про яку ви говорили, вона до цього часу присутня у Криму?
Я думаю, так. Крим зараз знаходиться в російському інформаційному простоті, але він не доєднується до цього простору на мій погляд, з того, що я бачу і чую від людей, які навіть були за приєднання до Росії. Є намагання з боку Росії, коли вони починають вносити Крим у контекст російської дійсності, але люди досі ще шукають інформацію, яка, більш звично для них, пов’язана з Україною. Ніхто з них не переймається тим, що відбувається десь у Суздалі, у Сибіру. Тобто контекст залишається, переважно, тим самим, яким він був протягом 23 років.
Це мусить нам давати якусь надію чи це за звичкою і воно мине просто з часом?
Я думаю, що такі речі, вони досить тривалі. Тому що коли людина звикає до певного типу споживання інформації, то це досить довго триває. По-друге, я думаю, що немає якихось системних намагань з боку Росії долучати Крим до якогось внутрішнього російського життя. Саме тому, що такого життя немає в самій Росії. Ми ж знаємо цей відомий мем «а че там у хохлов», тобто Росія сама зараз не живе своїми внутрішніми проблемами. Вона живе тим, що відбувається в Україні.
У минулому ви доцент кафедри психології Таврійського національного університету імені Вернадського. І тут би я хотів вас запитати про ваших колег і інтелектуалів кримьских, інтелігенцію. Як вони відреагували на події минулого року у Криму? Чи багато ваших колег переїхало, як ви, розуміючи неможливість свого існування в тій системі?
Це цікаве питання. Тому що кримське інтелектуальне середовище, воно, в першу чергу, було цеховим. Кожна інтелектуальна група гуртувалась довкола своєї професійної царини. І це був досить помітний процес. Другий момент — те, що завжди існувало дві орієнтації. Перша — проросійська орієнтація, як правило, серед людей, що не знають англійської мови і належать до іншого покоління, люди, яким 40-50 років. Вони традиційно співпрацювали з Росією і тому сприйняли те, що відбулося, з оптимізмом. Ті люди, які мали зв’язки з європейським науковим сеедовищем, багато виїжджали, багато брало участь у наукових конференціях, жили проевропейским життям, для них ситуація нині складна. З Криму можна виїхати на якусь конференцію, але сам статус Криму зараз не визначений, не відомо, чи будуть визнавати дипломи, які там видають виші чи досягнення, яких досягають вчені. По-друге, це ізоляція, звичайно. Дуже мало хто приїжджає в Крим. Мало хто приїжджав і тоді, коли Крим був вільним, але сьогодні це число ще більше скоротилося. Тому багато молодих, які вибрали своє майбутнє в такому глобальному науковому просторі, спромоглися покинути Крим. Але це не велике число людей. Дуже значна інертність у регіоні. Не так багато людей з Криму десь бували за межами регіону. Я думаю, що це теж важлива деталь, яка вплинула на ті події, які відбулися. І дійсно, багато хто з них вважає, що Європа живе погано. Усі ці речі, які російська пропаганда розповідає, вони дуже добре приживаються серед тих людей, які ніколи не виходили за межі навіть Криму, не те що України.
 
Чи зауважили ви за останній рік, що російські ЗМІ ведуть певну лінію для Криму спеціально і вона поширюється на всю Росію?
Є така риторика російська загальна, тому що Крим став такою загальною фігурою перемоги. Я не думаю, що так багато людей після окупації поїхали в Крим дивитися його. Певна частина людей це зробила. Але для більшості Крим це якась така символічна перемога, риторична фігура коли можна сказати «зате Крим наш». Але я не думаю, що вона наповнена реалістичним контентом. А щодо російської лінії в Криму, вона скоріше працює на якийсь такий нарцисизм і егоїзм, який завжди був у Криму. Усі ці міфи завжди існували у Криму і я думаю, що їх російські медіа якраз і підтримують зараз у кримчанах.
Ольга Духніч, журналістка журналу «Новое время», соціальний психолог є гостею Громадського радіо у проекті «Ми різні. Ми разом», ми говоримо про ідентичності у Криму але хотів би розширити географію і поговорити про ідентичності вцілому в Україні. Чи разюча відміність між проблемами ідентичності у Криму і на Донбасі? Чи ці основні лінії, проросійська, прорадянська, до речі не завжди зрозуміла між ними різниця, іноді здається, що вони взаємопроникли одна в одну, і, зрештою, проукраїнська ідентичність, чи є якісь подібності у відсотковому співвідношені між ними?
Я думаю, що все ж таки картини різні. Тому що відрізняється все ж таки картина існування регіонів, Криму і східних областей, якщо ми говормо про Донецьку і Луганську області. Все ж таки Крим завжди мав якийсь такий привілейований статус і у Радянському Союзі і протягом останнього часу вын його ментально не втрачав. і там радянська ідентичність, вона була позбавлена національного забарвлення. Що таке бути радянської людини в Криму? Це коли «автономия для всех», це коли «мы все граждане одной большой интернациональной страны» і не важливо, що ця країна розпалася вже давно і є якісь межі. Несприйняття якоїсь однією етнічної групи, якщо ми не говоримо про стосунки кримськотатарсько-російські, його не було. Що стосується східного регіону, я можу якісь свої власні думки висловити, тому що я не досліджувала цей регіон. На мій погляд межа з Росією, яка там досить реальна і велика, вплинула на те, що цих контактів їх бул більше ніж в Криму, де вони взагалі були сезонні, коли родичі приїзжали на море. Там цих контактів було більше у повсякденному житті і проросійськості реальної, а не символічної було більше, ніж в Криму.
Дивіться, очевидно, що існують певні стереотипи стосовно мешканців різних куточків України. Я не знаю, чи зустрілися ви з цими стереотипами в Києві, але якщо зустрілися, то можете розповісти про них трошки. Ви відчули на собі певне різне ставлення від захоплення до якоїсь, вибачте, зневаги, що, мовляв, ви в Криму довели до такої ситуації?
Найцікавіший досвід, пов’язаний з моєю кримською пропискою у мене був навіть не в Києві, а у Львові. Саме в той час, коли відбувалися події у Криму, я була у Львові в Українського католицькому університеті зі своєю лекцією. І там на той час я, звичайно, стала певною інормаційною персоною. Мене намагалися сприймати як людину, яка ніколи не була у Львові (а я була у Львові), яка мабуть погано розуміється на українській культурі і українській мові. І, хоча, я розмовляла з журналістами українською мовою вони мені весь час казали «ви говоріть з нами по-російськи», а давайте ми з вами підемо в Криївку, ми вам розповімо про щось таке. І мені було так дуже цікаво спостерігати, як вони мене намагаються вкласти в якесь своє розуміння того, як бути кримчанином. Воно трошки не виходило і це була кумедна ситуація. Щодо Києва я не відчуваю якихось різниць, тому що Київ це все ж таки велика агломерація. Я і так вже декілька років не жила в Криму тому ментально у мене проблем не було, але такі проблеми зараз є у людей зі сходу на жаль. 
В Києві?
В Києві, так. І я бачу, принаймні, по реакції людей в соцмережах, коли люди, які вважають себе «корінними киянами» починають сприймати «понаехавших» досить агресивно. І мені це не подобається не тому що я «понаехавшая», а тому що це принижує самого киянина.
А чи є для цього якісь причини? Чим ви це пояснюєте? Чи працюють тут ці схеми співіснування ідентичностей різних? І чи насправді ці ідентичності настільки разюче різні, що аж в такий спосіб мусить виливатися реакція?
Я думаю, що невелика кількість людей притримується цією точки зору. По-друге тут такий момент, який ми називаємо браком самоповаги. Іноді людина, це досить природньо, намагається підвищити свій статус за рахунок того, що принижує когось, хто потрапив в ситуацію гіршу за нього. І я думаю, що це більше такі особистістні речі ніж тенденційні.
Повертаючись до Криму ми не можемо не згадати кримських татар. Як співіснує або чи злилася кримськотатарська ідентичність у контексті загальної української державної ідентичності? 
Тут дуже важливо сказати, що нове покоління криських татар, а саме люди, які народилися вже в Криму і здобули свідомість свою за часів української незалежності, у них досить природно уживаються етно-національна кримськотатарська ідентичність і велика державно приналежність до ідентиності української. Тому що зараз кримські татари досить добре розуміють, що шанс зберегти народ, націю у них є тільки у рамках українського державного проекту. Тому це ніколи не викликало конфлікту.
Дякую вам за участь у нашій програмі. Я нагадую слухачам, що це був проект «Ми різні. Ми разом», а гостею студії була Ольга Духніч, соціальний психолог, журналістка журналу «Новое время».
Дякую вам.
 
фото з рекламної кампанії Міністерства інформаційної політики України
 
usaid_logo_uaimage001Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку USAID та Інтерньюз. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю автора та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.