Переселенці живуть в шкільних класах по 15 людей і відмежовуються ковдрами

30 липня 2015 - 16:21 76
Facebook Twitter Google+
Історії про переселенців з хворими дітьми, про квартирантство в шкільних класах та інші біографії з життя донеччан розповідали в Києві на фотовиставці "Україна очима переселенця"

Українці, які живуть на мирних територіях, досить по-різному ставляться до переселенців з Криму та Донеччини. Але дуже часто самі біженці стають волонтерами, активістами, громадськими діячами, щоб довести свою користь суспільству та допомагати таким, як вони. Сьогодні в Києві пройшла виставка фотографій переселенки з Луганська Катерини Пікун. Катерина фотографувала людей з різних українських міст для того, щоб показати, що немає жодної різниці між львів’янином та луганчанином, між жителем Харкова та одеситом.

thumb_dsc05584_1024.jpg

Фотовиставка проходила в кав'ярні, яку заснувала переселенка з Донецька
Фотовиставка проходила в кав’ярні, яку заснувала переселенка з Донецька

“Цей проект я для себе тихенько назвала моя Україна. Для проекту ми обрали шість міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Кам’янець-Подільський і Львів. Я намагалася показати, що в нашій країні у нас більше того, що нас з’єднує, ніж того, що роз’єднує. На фото я намагалася показати схожість в людях, в архітектурі, образах і предметах. На кожній фотографії у нас показано два міста. Вони різні, але вони схожі і єдині”, — розповіла Катерина. 

thumb_dsc05619_1024.jpg

Катерина Пікун розповідає про друзів з Луганська та Львова
Катерина Пікун розповідає про друзів з Луганська та Львова

Самі активісти та волонтери говорять про те, що цифра 1 мільйон 300 тисяч вимушених переселенців дуже відносна. Схожий проект, де розповідаються історії жителів Донбасу та Криму презентувала Тетяна Огаркова, журналіст та експерт Українського кризового центру.

“В межах цього проекту ми проїхали всю Україну. Результатом всіх цих подорожей стали 15 публікацій історій людей, які фактично втратили все. Ці люди живуть в надзвичайно складних умовах. Це люди, в яких немає грошей, щоб купити моркву.

Коли ми говоримо про цю цифру, 1,3 мільйона, вона дуже відносна. В реальності вона набагато більша. На моє переконання, нашою поразкою в цій війні буде неприйняття один одного, і буде ворожнеча поміж нами. Насправді ми розуміємо, що військового вирішення цього конфлікту немає. І ця війна, яка відбувається на 3% території України, вона відбувається вже меншою мірою за територію, аніж за серця і душі людей”, — розповіла Тетяна Огаркова. 

thumb_dsc05676_1024.jpg

Тетяна Огаркова
Тетяна Огаркова

Історії про маму Світлану з хворими дітьми, про квартирантство в шкільних класах та інші  реальні історії про умови життя переселенців розповідали Тетяна Огаркова та автор статей кампанії “Ми різні, ми разом” Володимир Єрмоленко.

“Це дівчина, яку звати Світлана, в неї двоє дітей, немає чоловіка, вони зараз живуть у Дружківці. Ці обидві дитинки хворі, у дівчинки проблеми з суглобами, а в хлопчика проблеми зі шкірою. Але жінка дуже світла, цей фрагмент так і називається “Світло”. Ми намагались показати портрет цієї людини.

Під Києвом є санаторій, який заснували чотири психологи. Вони самостійно опікуються дітьми той час, коли їх батьки намагаються знайти собі роботу в новому місті. Психологи роблять ще заїзди в цей санаторій для дітей, які втратили батька в зоні АТО. Вони брали дітей на три тижні і професійно з ними працювали.

В Дніпродзержинську є поселення, яке називається “Місто миру”. Там живуть люди в школі, люди їдять на партах, а у великих класах вони відмежовують свої “маленькі кімнатки” простирадлами або ковдрами. І живуть по 10-15 чоловік у класі.  Це люди сильні, вони тримаються, і в них є якийсь потужний стрижень.

thumb_dsc05684_1024.jpg

\"Місто миру\"
«Місто миру»

І тому подібні проекти створюються для того, щоб спростувати розділення населення країни. Таку думку озвучив координатор та співзасновник громадської організації “Крим-СОС” Алім Алієв.

“Такі проекти, як презентували сьогодні “Інтерньюз” і посольство Нідерландів (проект Каті), це власне та річ, яка показує, що переселенці не просто щось там вимагають, а що вони дарують цінність цьому світу. Такі майданчики знайомлять переселенців і місцевих мешканців. І тільки тоді, коли буде цей діалог між цими двома категоріями, тоді ми будемо разом, будемо розуміти один одного і не боятися один одного”, — сказав активіст Алім Алієв.

thumb_dsc05698_1024.jpg

Волонтер Алім Алієв
Волонтер Алім Алієв

В кінці свого виступу фотографиня Катерина Пікун наголосила, що Україна сонячна і тепла країна, але сьогодні захисту та тепла потребують саме вимушені переселенці.

 

Програму “Ми різні, ми разом” записала Ірина Сампан спеціально для Громадського радіо.

usaid_logo_uaimage001Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку USAID та Інтерньюз. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю автора та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.