Слухати

Як допомогти переселенцям з психологічною і соціальною адаптацією?

03 червня 2015 - 12:50 163
Facebook Twitter Google+

Potapova_FinbergУ проекті «Ми різні. Ми разом» про адаптацію переселенців до життя на новому місці говоримо з Арсенієм Фінбергом (координатором волонтерського центру Фролівська 9-11) та Валентиною Потаповою (координаторкою освітніх програм Центру громадської просвіти «Альменда»).

Валентина Потапова говорить, що для школярів і студентів дуже травматичним був досвід зради з боку вчителів, які поміняли свою риторику після окупації Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей. Арсеній Фінберг розповів, що діти-переселенці приходять із сильними психологічними проблемами: «Діти досі бояться різких гучних звуків — феєрверку, барабанів. Ми робимо все, щоби дати їм якомога більше позитиву та відволікти». Вікторія Булавіна (волонтерка ГО Всеукраїнське об’єднання «Українські рубежі», Харків) телефоном розповідає про досвід створення спеціальних просторів адаптації переселенців: «Люди зазвичай переселяються з маленьких містечок у мегаполіс або навпаки — з великих міст у села чи маленькі райцентри, і їм важко звикати до нового темпу життя». Основними проблемами Вікторія Булавіна вважає пошук переселенцями роботи та житла.

Ірина Славінська: Хотілося б поговорити про адаптацію дітей переселенців. Хотілося б детальніше поговорити про роботу волонтерів психологів з дітьми. З якими проблемами їм доводиться найчастіше стикатися, пережиті травми вони вочевидь вдаються взнаки?

Арсеній Фінберг: До нас приходять дуже різні гості і діти, дехто з дуже серйозними психологічними проблемами. Вони продовжують боятися гучних звуків. Дуже це відчули під час новорічних свят, коли театр на ходулях приходив з барабанами і перша реакція дітей була – плач. Ми робимо все, щоб переключити цих людей і дати максимально позитив. Постійне піклування про дітей і нагадування, що вони не покинуті, що їх люблять, що є люди, які готові з ними займатися, які не залишають їх наодинці зі своїми проблемами. Мені здається, що це найкраща реабілітація цих дітей.

Ірина Славінська: У нас на телефонному зв’язку Вікторія Булавіна. Минулого тижня ми торкнулися питання створення спеціальних просторів для адаптації переселенців. Можете щось більше про це розказати?

Вікторія Булавіна: Наше объединение создало несколько адаптационных центров. Я представляю такой центр в Харькове. Работа центра направлена на стабилизационную поддержку – переквалификацию, психологическую поддержку, помощь в трудоустройстве, юридическую поддержку, развитие арт направления.

Ірина Славінська: Які проблеми доводиться долати, якщо ми говоримо про адаптацію на новому місці – це психологічні травми, пошук роботи, звикання до нової мови навколо, якщо йдеться про переселенців, що переїхали до Львова.

Вікторія Булавіна: О язикові проблемах я не могу пока сказать, не знаю об этом. Что касается адаптации, люди часто переселяются из маленьких городков в мегаполис или наоборот. Сложно привыкать к новому темпу жизни, новому типу отношений. Самая первая проблема – это работа и жильё.

Ірина Славінська: Цікаво було б торкнутися теми освіти, ми вже почали про це говорити, про зраду вчителів про різку зміну риторики, яку дітям не так легко пробачити своїм викладачам. Хтілося б детальніше поговорити про інші освітні аспекти, про звикання дітей до життя, як переселенців, які поміняли школи, або університет.

Валентина Потапова: Удивительно, что не было языковой проблемы. Дети жили в русскоязычных регионах, но они все учили украинский язык, он для них был родным. Возникли проблемы, которые связаны с правовым статусом студентов, потому что, закон который о вынужденно перемещённых лицах, он не коснулся студентов, которые перевелись из Крыма. Потому, что они все сразу получили прописку по общежитию. Закон был принят позже и таким образом, они не получают даже минимальную помощь, которую получают все остальные.

Телефонний дзвінок від мешканки Єнакієво: У меня двое деток здесь, учатся, один в институте, второй в лицее. Вопрос оздоровления. Ребёнку 18 лет, имеет ли она право на эту помощь одноразовую. Второй вопрос, могу ли я оздоровить ребёнка? Папа наш призван выполнять священный долг, он защищает Родину. Я здесь одна и вернуться туда не могу, почти два года ребёнок не был дома. Куда мне обратиться, что делать, чтобы оздоровить ребёнка?

Валентина Потапова: По поводу оздоровления, я не была готова  к этому вопроса, а так дала бы вам сейчас телефоны организаций, которые эту помощь оказывают. Если вы зайдёте на сайт министерства образования Украины, там сейчас появилась информация об оздоровительных лагерях для переселенцев, так же есть такая информация в «Восток SOS», сейчас все общественные организации, которые занимаются переселенцами стали выставлять эту информацию. Для переселенцев там практически бесплатно, небольшой внос и вы можете оздоровить детей. Что касается 18 летнего ребёнка, здесь я не очень готова ответить, хотя есть ещё и студенческие программы и их очень много. Мы у себя на сайте попробуем сейчас адаптировать все эти программы в специальную рубрику.

Василь Шандро: Але ці речі не поширюються на окуповані території, якщо родина знаходиться там, то ніяким чином допомогти на окупованих територіях неможна?

Арсеній Фінберг: Наскільки я розумію, ця слухачка виїхала з окупованої території, хоча я не почув де саме вона зараз знаходиться. До нас на Фролівську часто приходять організації, які пропонують відпочинок і оздоровлення для дітей переселенців.

Василь Шандро: У мене запитання щодо маленьких дітей, щодо старших вже. Адаптація у їх віковому середовищі, наскільки діти і однолітки дітей переселенців їх сприймають, чи допомагають, чи є якесь зверхнє ставлення до них?

Арсеній Фінберг: Діти завжди є діти. Особливо дитячі випадки в Києві агресія є набагато сильнішою ніж в дорослому середовищі. Це ми дорослі розуміємо, що таке толерантність, що таке ставлення до людей, які потрапили в скрутне становище. На жаль ми часто бачимо, що діти, які йдуть до садка їх там ображають, тому що вони є переселенцями. Але все залежить від самої дитини, як вона себе ставить. Від себе ми намагаємось робити програми, які максимально об’єднують. Є таке унікальне місце «Лісова застава» — табір під Києвом, який створили волонтери, в якому постійну перебувають діти переселенців і діти бійців. Цей табір робить все, щоб не було непорозуміння серед цих дітей.

Валентина Потапова: Основная проблема студентов, когда они сталкиваются с переселенцами, которые приехали сюда, имея возможность перевестись из провинциального ВУЗа в столичный ВУЗ, но при этом они сохранили неприязнь ко всему украинскому. Эти студенты вызывают агрессию, и их поведение окрашивает всех переселенцев. Поэтому тем, которые бежали от оккупации им приходится доказывать, что они патриотичнее, в этом есть проблема. Иногда они просят вообще не называть их переселенцами. Та же проблема есть и в старшей школе. Детей крымчан принимали очень легко, а вот детей переселенцев с Востока, здесь уже пропаганда. Они воспринимаются как враги. Если ты из Донецка, то приходится намного трудней чем крымчанам.

Ефір розшифрувала Дар’я Куренная

logo_my_rizni_efirМатеріал публікується в рамках Програми підтримки журналістів із Донецької та Луганської областей, що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі та за сприяння Польсько-канадської програми підтримки демократії, яка співфінансується з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD)

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.