Газові перемовини: чи може Україна обійтися без російського газу?

26 вересня 2015 - 12:22 61
Facebook Twitter Google+
Газпром відмовився від умови «бери або плати» стосовно України — до жовтня 2016 року. Санкції вплинули?

Вночі стало відомо, що Росія, Україна і Єврокомісія парафували тристоронній протокол по зимовому пакету поставок в Україну російського газу. Про це повідомив віце-президент ЄК з енергосоюзу Марош Шефчович в Twitter. Згідно з цим протоколом, Україна бере на себе зобов’язання закупити в жовтня в Газпрому 2 млрд. кубометрів газу для закачування в сховища.

Переговори, нагадаємо, відбувалися в тристоронньому форматі: Україна — ЄС — Росія. Торг із Газпромом триває вже декілька місяців.

У чому причина поступок російського  Газпрома — відчули дію санкцій чи придумали чергову пастку  для України?

У студії програми «На свіжу голову» —  експерт з  енергетичних питань, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. Він зауважив, що домовленість між Україною, ЄС та Росією наразі парафовано, але ще не підписано: «В такому вигляді, в якому угоду було підготовлено, її, скоріше за все, підпишуть», — додає експерт. Навіщо ЄС стимулювати Україну до купівлі російського газу? «ЄС діє доволі цинічним чином: замість  того, щоби натиснути на Газпром і закачувати потрібну кількість газу в наші газосховища, європейська сторона тисне на більш слабкого партнера – на Україну», — говорить Михайло Гончар. За його словами, в цих переговорах є речі, що залишилися за кадром: «Наприклад, доволі чутлива тематика, пов’язана з «боргом» України за газ, який Газпром самовільно постачав на Донбас у обхід Нафтогазу. Ця «заборгованість» постійно зростає, Нафтогаз її не контролює, тож Газпром може називати будь-які цифри. Зараз називають суму на рівні сотень мільйонів доларів». Чи може Україна обійтися без російського газу? Михайло Гончар каже, що такий досвід у нас уже є: «Ми можемо обходитися без російського газу — минулого року ми провели без нього 180 днів. Проблема в тому, що на піку зимових холодів нам складно без нього обійтися. Треба більш системно працювати з європейськими постачальниками. Європейці продовжують дивитися на те, що відбуваються на схід від них, як на двосторонні російсько-українські взаємини. Війна не змінила їхнього світосприйняття».

Ірина Славінська: Перше питання в стилі соціальних мереж. Парафування домовленості — це зрада чи перемога? Це добре, чи погано для України? Чи можна говорити, що ми перемогли у газових переговорах?

Михайло Гончар: Я дозволю собі іншу кваліфікацію «Ні те, ні се». По-перше: все тільки парафовано, а не підписано. Ми з пам’ятаємо, що угода про асоціацію з ЄС була також парафована, але зрештою не була підписана. Безперечно, що в тому вигляді, в якому вона вчора була підготовлена і оголошено про готовність її підписати. Швидше за все вона буде підписана. Але тим не менш, це не означає, що проблеми зникнуть. Тож що подіяло на Газпром? Він відмовився від принципу «Бери, або плати».

Тут дещо інша ситуація. Є цілком конкретна сума фінансування, яка буде виділена групою європейських і міжнародних банків.

Ірина Славінська: Це фактично ці 500 мільйонів доларів на закупівлю російського газу?

Михайло Гончар: Мова йде про мільярд доларів зрештою. Зараз умовно перший транш — 500 мільйонів і зобов’язання купити 2 мільярді кубічних метрів. Є конкретна сума, є конкретний обсяг. Ця ситуація для даного пакету домовленостей вона не діє просто.

Ірина Славінська: А навіщо Євросоюзу, щоб Україна продовжувала купувати російський газ? Ми такий важливий ринок?

Михайло Гончар: Євросоюз в цьому випадку виходить зі свої, як-то кажуть, шкурних інтересів. Не треба думати, що він тут піклується про нас. Він діє доволі цинічним чином. Тому що замість того, щоб натиснути на російську сторону, на Газпром, і змусити його закачувати необхідні обсяги газу в наші газосховища, платити нам за це дуже смішні кошти за зберігання. Європейська сторона боїться сказати щось зайве проти Газпрому, а тисне на більш слабкого партнера — на Україну.

Тетяна Шептицька: От ви говорите про тиск на Україну. Як Україна може опиратися цьому тиску? І власне яка в нас залежність і потреба в російському газі?

Михайло Гончар: Якщо говорити про прийдешній зимовий період, то ніхто не знаю наскільки він буде холодним. Це фактор ризику для всіх. Запас біди не чинить. Але ясна річ, що ми не можемо собі дозволити розкіш закуповувати надмірні обсяги газу, враховуючи той стан Нафтогазу, в якому він є. Звісно ми якісь ризики там нівелюємо, при чому беремо на себе ці ризики. Все, що ми зобов’язані робити по контракту з Газпромом по транзиту — це технічно підтримувати транзит, а не комерційно. Коли ми комерційно його підтримуємо, тобто закуповуємо зайвий по суті для нас газ, є подвійна проблема. По-перше: ми беремо газ, який є надлишковим явно, по-друге: ми беремо ще й кредити, які треба повертати.

Тетяна Шептицька: А не забагато ризиків для держави?

Михайло Гончар: Не так для держави, скільки для Нафтогазу. Тут, за умови тієї конфігурації — двоє сильних і один слабкий, коли двоє сильних лупцюють слабшого, то тут ми маємо те, що маємо. Вся справа не зводиться виключно до газового формату переговорів. Проблема ще в тім, на мій погляд, що зараз наш мінфін біжить попереду паровоза і намагається набрати найбільше кредитів. Тут йде своєрідний тиск з боку міжнародних фінансових інститутів, з боку Європейської Комісії, щодо того, що потрібно забезпечити мінімізацію ризиків на зимовий період. А відповідно вони готові надати кредитні ресурси, але ці кредитні ресурси доведеться все рівно повертати. Цим ми погіршуємо наш борговий стан. Далі постане питання, як розраховуватись. І тут дуже цікаві наслідки можуть виникати. Далі розрахунок може йти не стільки в грошовому вимірі, скільки активами. З точки зору того, що є привабливі активи, зокрема Укргазвидобування, комусь хочеться туди увійти, в той час як це стратегічний актив України, і він має залишатися в державній власності.

Ірина Славінська: Почали вже говорити про те, що ця історія не тільки про гроші, йдеться про певні активи. Хочу про таке запитати, Україна — ЄС — Росія, про що насправді торгуються? А які закадрові речі, зокрема йдеться в Донбаському контексті, контексті війни, можна побачити?

Михайло Гончар: Коли я казав, що є речі, які залишились за кадром, що весь зміст переговорів не зводиться тільки до ціни та умов. Ми чудово розуміємо, що Росія використовує енергоресурси, інфраструктуру, як інструменти створення економічно-політичних впливів тиску. По-суті, як різновид енергетичної зброї. За кадром тут опинилась доволі чутлива тематика пов’язана з так званою, за версією Газпрому, заборгованістю Нафтогазу за ті обсяги газу, які поставляються Газпромом напряму на території, що контролюються банд формуваннями.

Ірина Славінська: Треба нагадати цю історію, бо за нею ми стежили впритул, але можливо не всі в курсі, що Газпром взагалі не має права на пряму в певні регіони поставляти газ. Він може газ постачати в Україну, а далі Україна розподіляє. Тобто заборгованість за той газ, який постачався на окуповані території Донбасу?

Михайло Гончар: Абсолютно. І російська сторона зараз це питання не підіймає, але може підняти в будь-який момент. Особливо в момент, коли йтиме опалювальний сезон, коли ми будемо мати пік екстремуму зимових холодів, вона раптом може поставити на порядок денний питання погашення тієї заборгованості. Вона нарощується, і Нафтогаз її не контролює, тому можуть називатись будь-які цифри. Зараз вона складає порядку сотень мільйонів доларів, але може бути і значно більше. Для них це не проблема буде накрутити. В цьому випадку саме цей чинник може бути використано як casus belli (привід для війни). Привід для того, щоб обмежити, або припинити постачання газу в Україну, а далі у нас виникатиме ланцюгова реакція негативних наслідків, які завершяться тим, що в Москві закричать, що Україна знов перервала транзит.

Ірина Славінська: А чи справді в Україні немає альтернативи російському газу? Ми в умовах війни торгуємо з країною агресором.

Михайло Гончар: Ми можемо обходитись без російського газу. Минулий рік показав нам — 180 днів Україна обходилась без російського газу. Проблемою є те, що на піку зимових холодів нам складно пройти ось цей короткий період, бо він може складати кілька тижнів. Питання полягає в тому, щоб працювати більш системно з європейськими постачальниками, щоб створити обставини, коли буде неможливим застосування з боку монопольного постачальника зі Сходу газу, як важеля впливів. Поки що до цього далеко і значною мірою саме тому, що європейці, як і раніше продовжують дивитись на все, що відбувається на Схід від них, як на двосторонні українсько-російськи розборки.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.