Слухати

«Коли держава не може виконувати свої функції, суспільство бере їх на себе», — Свірко

05 грудня 2015 - 14:55 70
Facebook Twitter Google+
Говоримо про волонтерський рух в Україні та про те, як він вплинув на державу

Сьогодні, 5 грудня, відзначають Всесвітній день волонтера. 140 мільйонів людей у світі обрали цей спосіб життя. Чимало глобальних проблем вирішується силами добровольців. В Україні волонтерство стало суспільним явищем під час Майдану, а повноцінним партнером держави — під час війни на Сході. В студії Валентина Варава, волонтер організації «Ініціатива «Е+» та Олег Свірко, волонтер, очільник тендерного комітету Міністерства оборони.

 «Перші три тижні я думав, що потрібно втікати з Міністерства оборони! Я не розумів, як така система взагалі може існувати?!» — волонтер Олег Свірко про свою роботу на чолі тендерного комітету Міноборони.

Катерина Луцька: Чи відчуваєте ви, що сьогодні ваше професійне свято?

Валентина Варава: Ні, все ж професія — це те, чому ти навчався. Ще дуже багато роботи. Наприклад, сьогодні ми вантажимо 4 машини і їдемо на Схід.

Едуард Лозовий: А хто з волонтерів більше ризикує: ті, хто везе гуманітарку до мирного населення, чи ті, хто їде допомагати армії?

Олег Свірко: Коли ти їдеш туди, ти не знаєш, де саме тебе чекає небезпека. Наприклад, влітку минулого року ми потрапили в засідку біля Дебальцевого, коли воно було нашим.

Едуард Лозовий: Місцеве населення вам допомагає чи навпаки?                                        

Олег Свірко: Такого в нас не було. Одного разу ми потрапили під потужний артилерійський обстріл. Тоді дідусь, який ховався поруч з нами сказав, що якби не ми, то їх би не обстрілювали.

Валентина Варава: В «сірій зоні» ми буваємо не часто, але ми намагаємося потрапляти в ті місця, де тепловізори та інше обладнання вкрай потрібне. Ми дуже часто потрапляли під обстріли.

Катерина Луцька: Що змусило вас долучитися до волонтерського руху?

Валентина Варава: Наша волонтерська група виросли з підпільних шпиталів Майдану. Наші пацієнти почали збиратися в армію, і тоді ми почали пакувати перші аптечки з бинтом та зеленкою.

Олег Свірко: Коли закінчився Майдан ми думали, що все закінчилося, а все тільки починалося. Спочатку ми вклали свої гроші і купили бронежилети. Тоді не було держави. Це і є громадянське суспільство. Коли держава не може виконувати свої функції, суспільство бере на себе її функції. Я зрозумів, що не можна весь час працювати за державу, треба її змушувати працювати на нас.

Едуард Лозовий: Розкажіть про співпрацю з Міністерством оборони. Чи вдається контролювати закупки?

Олег Свірко: Так. Мені здавалося, що я можу організувати будь-що. Коли я прийшов туди, я зрозумів, що це абсолютно алогічна система. Як вона взагалі може існувати? В міністерстві були парі на скільки мене вистачить. Тиждень або місяць. Вже працюю там 8 місяців.

Едуард Лозовий: Тендер — це слизька штука. Вам пропонували хабарі?

Олег Свірко: Весь час. Спочатку пропонували невеликі суми, якщо порівнювати з обсягами, від 10 до 100 тисяч доларів. Через місяць почали погрожувати. Потім почали пропонувати суми значно більші. Ми за ці 8 місяців зекономили більше 500 мільйонів гривень. Раніше вони йшли по кишенях, зараз вони йдуть на екіпіровку армії.

Катерина Луцька: Зараз військові голодні та босі?

Валентина Варава: Зараз вояки не босі і не голодні. Спочатку було так, але зараз вже ніхто не просить елементарних речей. Просять речі набагато дорожчі: машини, оптику. Немає проблеми з харчуванням.

Олег Свірко: Базові проблеми забезпечення армії вирішені.

Катерина Луцька: Чому ви не пішли до державних структур?

Валентина Варава: Пропозицій не було. Я підозрюю, що не можна змінити систему. Треба вибудовувати паралельні структури.

Олег Свірко: Я не погоджуюся. Саме інтегруючись у цю систему, ми можемо щось змінити.

Едуард Лозовий: Чи залишиться волонтерство в тих же масштабах, коли війна закінчиться?

Валентина Варава: В мене найбільша мрія повернутися до довоєнного життя. Проблем в Україні дуже багато, і їх треба вирішувати далі.

Олег Свірко: Коли ситуація стабілізується, хвиля зменшиться. Такі рухи відбуваються тоді, коли держава цього потребує.                                                                                

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.