Ми ведемо війну за роботу на війні, — журналісти, що працюють у зоні АТО

28 вересня 2015 - 15:24 210
Facebook Twitter Google+
Випуск прес-карти є не зовсім законним. В нас військового стану не введено, у нас АТО і керують представники СБУ. Тобто акредитовувати журналістів має право виключно СБУ, — Олексій Дмитрашківський

Генштаб збирається посилити контроль за діяльністю журналістів у зоні АТО. Чи потрібні обмеження для журналістів, які висвітлюють військові події та про що під час війни говорити не можна, — з’ясовували у програмі «На свіжу голову».

Гостями студії були журналісти, що працюють у зоні АТО Володимир Рунець та Юлія Кірієнко, а також екс-речникк антитерористичної операції Олексій Дмитрашківський.

Василь Шандро: Чи потрібні якісь обмеження для журналістів у зоні АТО і чи бували випадки, коли з вини наших колег могли статися якісь непередбачувані і драматичні наслідки?

Юлія Кірієнко: Я за такі обмеження. Люди, журналісти, які вперше потрапляють у зону АТО, їм не пояснюють, як треба себе там поводити. Ніяких роз’яснень, що треба, а що не треба знімати. Коли я пробула там рік, я сама зрозуміла, що там люди і коли ми говоримо про їхню кількість, ми видаємо цю інформацію ворогу. Всі ці правила мають бути чітко прописані і мають бути донесені до журналіста. Рік тому нам ввели в оббіг прес-карти АТО. Ця карта має означати допуск на всі позиції. Вона має означати, що прес-центр АТО і СБУ довіряє тобі у висвітленні цих подій, не оскаржують матеріали і не вимагають звітів. Тиждень тому я повернулася з зони АТО, мені дзвонили і розпитувала, що я там знімала, хто був мій супроводжуючий та інше. Я подавала заявку в прес-центр АТО. Я не розумію бюрократичних ланцюгів, які кожен місяць все більше нав’язуються журналістам.  Ця карта повинна означати довіру до нас, але нас все більше утискають.

Євген Павлюковський: Чи є розуміння з боку командування і рядових службовців, як вони ставляться до цивільних на позиціях і до журналістів зокрема?

Володимир Рунець: Військовослужбовці бувають в різному настрої і можуть сказати, що хочуть розповісти про якісь події, а буває, що не хочуть. Якщо людина не хоче, щоб показували її обличчя, або її робоче місце на позиції, то це святий обов’язок кожного журналіста. Для цього не треба бути якимось супер акредитованим. Це простий стандарт журналістики. Ми приїжджаємо і узгоджуємо всі питання з командиром частини. Коли нам дають більше інформації, ми узгоджуємо те, що ми можемо сказати, а що ні.

Василь Шандро: Чи повідомлялося якими мають бути ці обмеження? Чи потрібно буде все узгоджувати всі матеріали з прес-центром АТО?

Юлія Кірієнко: Нам видали прес-карту АТО і ми повинні до 18 години вечора відправити у прес-центр АТО наш маршрут переміщення. Це працює вже півроку. Ми прописуємо навіть номери телефонів людей, до яких ми маємо їхати. За ніч може відбутися будь-що, тому ми вже зранку розуміємо куди нам треба їхати. Коли заявка подана на один сектор, а трапилося щось і іншому, на ту позицію ти просто не потрапляєш.

Євген Павлюковський: З чим, на вашу думку, пов’язана ініціатива ввести обмеження на діяльність журналістів у зоні АТО?

Юрій Яременко: Мотивація очевидна. В прес-центрі АТО працюють досвідчені журналісти і в цьому полягає головне протиріччя. Для України ця ситуація нова, а для світу ні. Коли виникають бойові дії, ці питання виникають в кожній армії. З одного боку журналісти повинні висвітлювати те, що вони бачать, а з іншого боку йдуть бойові дії і існують обмеження на висвітлення подій, навіть в США.

Євген Павлюковський: Це дуже тонка межа. Хто повинен її визначати?

Юрій Яременко: Мені довелося стажуватися в інформаційних структура США, включаючи Пентагон, мені було дуже цікаво, як там все робиться. У офіцерів є честь мундиру. А журналіст виходить і спілкується з вояками другого і третього ешелону і з’ясовує, що їм часто не вистачає елементарних речей: пального, їжі, шкарпеток. Коли такі побутові речі висвітлюються, в прес-центрі вважають, що це для них колода в оці. Якщо немає іншого інструменту, щоб солдати донесли цю інформацію, треба такий інструмент створити. В Міноборони має бути відповідний кол-центр, коди людина може подзвонити і розповісти про всі проблеми. Приховувати ці проблеми — гріх. Це не можна робити. В Сполучених Штатах створюються спеціальні журналістські пули, якщо відбуваються бойові дії. Це перевірені і навчені люди, які прибувають на певне місце і вирушають на виконання завдання, навіть не знаючи, яке саме буде завдання. Інструмент регуляції є дуже простим: якщо журналіста попросили не знімати щось, а він не виконує прохання, його на наступний раз просто не беруть, а його газета чи канал втрачають гроші. Якщо канал порушує певні норми і принципи з ним просто розривають контракт.

Василь Шандро: З чим пов’язане бажання регулювати діяльність журналістів і чи погодитеся ви з попереднім спікером?

Олексій Дмитрашківський: Я поважаю думку Юрія Яременка. Але хочу сказати, випуск прес-карти, яка на даний момент існує є не зовсім законним. В нас військового стану не введено, у нас антитерористична операція і керують цією операцією представники СБУ. Тобто акредитовувати журналістів мають право виключно представники СБУ. Збройні сили України гарну ідею подали з цією картою, але вона нічим не підкріплена і не проходить по жодному блок-посту. Не був відданий відповідний наказ, який давав би можливість всім мати зразок цієї прес-карти. На блок-постах стоять люди, які не мають стосунку до цієї прес-карти.

Євген Павлюковський: І відповідно не можуть перевірити її достовірність?

Олексій Дмитрашківський: Технічних засобів там взагалі немає.

Євген Павлюковський: Американська модель роботи з журналістами, про яку говорив Юрій Яременко, може бути адаптована під наші потреби?

Юлія Кірієнко: Наші прес-карти застосовуються за ізраїльською моделлю. Але в Ізраїлі введене військове положення, в нас його де-факто і де-юре немає. З якого приводу ми маємо там відчувати цензуру прес-центру АТО? Якщо помилки були допущені, кожен конкретний випадок треба розбирати. Ми не хочемо говорити про те, про що говорить штаб АТО. Говорячи про щось інше, ми кожен вечір розуміємо, що можемо втратити акредитацію.

Володимир Рунець: Ми пам’ятаємо Іловайськ, Савур-могилу, ДАП. Коли речник АТО каже, що є 9 загиблих і що операція йде успішно, а ми на місці бачимо, що вона не успішна і не планована. Це радянський досвід, який треба викорінювати. Ми розуміємо, що не можна показувати військові позиції і життя солдатів, але ми бачимо, що в Києві ці новини не виглядають так само. Наприклад, вихід з Дебальцевго не був спланованим і я можу підписатися кров’ю, що ми мали це робити.

Євген Павлюковський: Яку модель співпраці з журналістами Україна зараз може вибрати для себе?

Олексій Дмитрашківський: Ця модель мала б працювати вже давно. Єдиним каменем спотикання на її шляху є нерозуміння генералітетом Міноборони та штабом самої роботи. Для них робота журналістів, вибачте, як прищ на лобі: показувати не хочуть і видавити бояться.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.