Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

У 1933 році росіяни селилися в хати українців, де ще лежали тiла, — історик

28 листопада 2015 - 16:55 261
Facebook Twitter Google+
Українським селянам, яким пощастило втекти від голоду, повернутися у власні домівки не вдалося, бо в них вже жили переселенці з Росії, — Ніна Лапчинська

Після створення Голодомору у вимерлі та спустошені землі на Сході країни Московська тоталітарна влада спрямувала переселенців з Росії. Понад 300 ешелонів з росіянами прибули на Донбас. І це був лише початок. У цих людей не було української батьківщини, а був СРСР і радянський патріотизм.

Чи стали події на Донбасі в 2014-му наслідком цього, — з’ясовували разом з гостею студії завідувачкою науково-дослідного відділу Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» Ніною Лапчинською.

У студії — журналісти Едуард Лозовий та Теняна Шептицька.

Едуард Лозовий: Я читав про переселення росіян на спустошені голодом українські землі жахливі речі. Що ви зараз розповідаєте в меморіалі про ці події?

Ніна Лапчинська: Після того, як українські села вимерли, в СССР в серпні 1933 року було створено Всесоюзний переселенський комітет, який мав набрати на заселення в села України селян з інших країн, які могли б працювати на землі. Були також обрані і території, звідки мали вести вербування. Це центральна чорноземна область Російської Федерації, західна область, нині це Смоленська область і окремі райони інших сусідніх областей, Іванівська область, Горківський край, а також Білорусь. Білорусь від голодомору так не постраждала, як Україна. Там теж був голод, який, як і в Росії, був пов’язаний з неправильною аграрною політикою радянської влади, але голодомору — цілеспрямованого заходу, щоб убити певну частину населення, не було. Вербування переселенців мало розпочатися одразу після створення переселенського комітету і повноважних представництв на місцях, куди мали доправляти переселенців в Україні. Це Харківська, Дніпропетровська, Одеська і Донецька області. Також в цьому комітеті мали займатися заселенням вимерлих або депортованих станиць Північного Кавказу.

Едуард Лозовий: Ви кажете, що переселяли переважно в села. Але ж зараз на Донеччині чи Луганщині в селах не багато зустрінеш російськомовних людей. Село переважно розмовляє українською. Навіть деякі райцентри, такі як Сватове. Чому так?

Ніна Лапчинська: Так.

Едуард Лозовий: Я читав працю також відомого історика Станіслава Кульчицького, який пише, що більшість переселених селян повернулися назад, коли зрозуміли, що в Україні селян ще більше гноблять, ніж в інших місцевостях. То чи стало це переселення тим чинником, який сформував антиукраїнські настрої на Сході?

Ніна Лапчинська: Коли я займалася цим питанням, я не бачила жодного документу про масовий виїзд з України російських переселенців. Ті гіпотези, які наводить доктор Кульчицький та інші історики не супроводжуються документальними свідченнями.

Теняна Шептицькі: А чи порахували скільки заїхало росіян до України?

Ніна Лапчинська: Порахували. Оці 329 ешелонів, які приїхали в Україну до кінця 1933-го року, містили в собі понад 21 тисячу сімей, тобто 117 тисяч чоловік. Але ця кількість переселенців не була критичною для того, щоб зробити революцію в українському селі. Але це питання треба розглядати комплексно. Якщо ми говоримо про винищення голодомором окремих етнічних груп, українців, воно не мало на меті винищити всю націю. Такої мети не ставилося, бо треба було комусь працювати на землі. Як з’ясувалося пізніше, переселенці з Росії не хотіли працювати на землі. Це тяжка праця, а вони ніколи не займалися землеробством так, як ним займалися українці в Україні. Росіяни не звикли як українці працювати на землі, і коли вони опинилися на землі, вони захотіли швидше з неї втекти. Але я не бачила документи про їх повернення. Скоріше за все ці люди переїхали працювати на шахти.

Коли в Росії готували ешелони для переселення людей, треба було мати якусь кількість товарних вагонів для переселення худоби. Вони мали здати в ті колгоспи, з яких вони висилялося все своє зерно, дозволялося брати з собою лише насіння картоплі. Але в Україні, переселившись, вони мали отримати таку ж кількість зерна, як здали в Росії. Також переселенцям з Росії в Україні мали видати «підйомні» у вигляді запасів хліба на харчування сімей, на фураж, насіння на посіви. Також мали забезпечити ремонт житла і меблів. Тому що під час голодомору в Україні люди не мали сил ходити до лісу і заготовлювати дрова, вони спалювали те, що було поближче. У людей не було сил навіть запалити пічку. В багатьох хатах лежали неприбрані трупи, бо нікому було їх поховати. В зв’язку з цим навіть санітарно-епідеміологічна служба готувала житла після померлих українців для заселення росіянами. Крім того, російським переселенцям виділялися великі кредити на придбання цвяхів, скла та інших будівельних матеріалів, на перевезення великих груп людей. В зв’язку з усім цим радянська влада просто не могла дозволити цим людям масово повернутися. Такі дії переселенців тоді могли розцінюватися як опір політиці партії і відповідним чином каратися.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.