Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

У держави досі нема чіткої стратегії щодо переселенців, — Анатолій Путінцев

19 грудня 2015 - 14:32
FacebookTwitterGoogle+
В державі за роботу з переселенцями відповідальних немає. Такий орган просто не був створений. Наприклад, в Грузії, в свій час, для цього було створене окреме міністерство, — Анатолій Путінцев

18-го грудня в світі відзначають День мігранта. Українські переселенці не підпадають під це визначення, адже не перетинають державного кордону. Натомість підтримки вони потребують і не лише з боку держави. Чимало організацій, що діють під егідою ООН готові допомагати і фінансувати проекти щодо соціальної реабілітації переселенців, однак відсутність чіткої державної програми стримує цей процес. Програму мали розробити до лютого 2015 року. Чому розпорядження Президента України не виконує уряд?

Гість студії — Анатолій Путінцев, громадський активіст, координатор «Конгресу сходу України».

В студії працюють журналісти Тетяна Шептицька та Едуард Лозовий.  

Тетяна Шептицька:  Чи достатню фінансову та іншу допомогу отримують внутрішні переселенці від держави?

Анатолій Путінцев: Згідно з конвенцією ООН, мігрантами або біженцями вважаються люди, які переселяються з однієї країни в іншу. Згідно з юридичною термінологією тієї ж ООН, якщо переселення відбувається в межах однієї країни, то таких людей називають внутрішньо переміщеними особами. За висновками Національного форуму, присвяченого проблемам переселенців, ситуація є досить невтішною. Все свідчить про те, що у держави і досі немає чіткої стратегії чи програми щодо того, що далі робити з внутрішньо переміщеними особами.

Едуард Лозовий: Тобто держава очікує, що вони самі якось асимілюються, адаптуються, розчиняться і перестануть бути проблемою.

Анатолій Путінцев: Абсолютно вірно. Можна навіть сказати, що це і є певна стратегія. Коли рік тому приймався Закон щодо прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, я розмовляв з Президентом і він наголосив, що має бути вироблена чітка державна програма. А в самому законі чітко вказано, що Кабінетом Міністрів має бути розроблена ця програма у тримісячний термін з дати прийняття закону. Тримісячний термін минув  у лютому. В зв’язку з цим цю програму довелося розробляти громадським активістам. Ми підгодовувати і саму програму, і план її впровадження та передали у Кабінет Міністрів. З того часу вже минуло півроку.

Тетяна Шептицька: Тобто комунікацій з Кабміном не відбувається?

Едуард Лозовий: Хто ваш контрагент у Кабміні?

Анатолій Путінцев: Згідно з законом всі функції щодо цього покладені на Міністра соціальної політики. Але він відповідає лише за певну частину цієї сфери. Загалом в державі за роботу з переселенцями відповідальних немає. Державою такий орган просто не був створений. Але, якщо брати за приклад Грузію, то там для вирішення проблеми внутрішніх переселенців було створене окреме міністерство.

Едуард Лозовий: Хто винен у тому, що вашу програму не винесли на розгляд парламенту, Мінсоцполітики?

Анатолій Путінцев: Ні. Міністерство соціальної політики виконало свою функцію. Зараз програма знаходиться  на розгляді експертної комісії Міністерства юстиції.

Едуард Лозовий: Що саме у своїй програмі ви хотіли запропонувати державі, до чого вона не дійшла і чого немає в реальності сьогодні?

Анатолій Путінцев: Фактично те, що зазначено у програмі і те, що відбувається на практиці — це дві різні речі. Головне в програмі те, що її прийняття обумовлює стратегію держави з цього питання і є індикатором для міжнародних організацій. Там чітко прописана можливість інвестування градових коштів і коштів міжнародних організацій. Адже на український бюджет сьогодні покладатися неможливо і ми цього робити не будемо.

Тетяна Шептицька: Якщо говорити про конкретні кроки, що це має бути: надання житла, преференції для малого бізнесу чи щось інше?

Анатолій Путінцев: Основні проблеми переміщених осіб — це житло та робота. В конвенції ООН чітко сказано, що перші півроку від початку конфлікту держава має забезпечити громадян гуманітарною допомогою. Але за ці півроку мають бути підготовлені подальші рішення. Відсутність загальної державної програми гальмує створення окремих регіональних програм щодо допомоги переміщеним особам. Сьогодні, згідно статистиці, 7-8 відсотків переміщених осіб проживають у наданому державою житловому фонді, 60 відсотків – у родичів і знайомих, і 30 відсотків вимушені знімати житло. Також, за статистикою, 26 відсотків переміщених осіб точно не збираються повертатися назад на Донбас. Близько 30 відсотків скоріше за все не повернуться. Таким чином повертатися на Донбас не збираються більше одного мільйона людей. А загалом їх близько 1 мільйона 600 тисяч осіб.

Треба розуміти, що ці люди не є тягарем для держави, а навпаки створюють потенціал для розвитку. Адже більшість цих людей проукраїнськи налаштовані.

Едуард Лозовий: Хто, окрім держави, пропонує грошову та матеріальну допомогу переміщеним особам?

Анатолій Путінцев: Існує чимало фондацій, які фінансують проекти, пов’язані з переміщеними особами. Серед них є і організації ООН. Є окрема велика програма, яка фінансується урядом Японії. Але більшість програм  на конкурсній основі проводяться в місцях максимального скупчення переселенців, зазвичай це Схід Україна та місто Київ. А наприклад в Західній Україні переселенці не отримують ніякої допомоги від таких фондів, там немає навіть можливості її отримати. Тому для виправлення такої ситуації має бути створений єдиний державний фон для допомоги переміщеним особам. Сьогодні, в зв’язку з відсутністю такого фонду, все відбувається досить розмито і незрозуміло.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.