Я не можу не писати про війну, – луганська письменниця Любов Якимчук

12 жовтня 2015 - 18:00 237
Facebook Twitter Google+
За півтора роки на окупованих територіях народились нові зірки пера, їх відзначають російськими літературними преміями і долучають до російського літературного процесу

Кілька днів тому з’явилася інформація про нагородження луганської поетеси Олени Заславської російською премією ім. Сєргія Єсеніна  «О Русь, взмахни крылами…». Це вже не поезія, а пропаганда, вважає українська письменниця Любов Якимчук. У студії програми «На свіжу голову» вона розказала про розбомблений будинок бабусі на Луганщині та про те, чому не може не писати про війну.

Катерина Луцька: Ви разом із Заславською входили до літоб’єднання «СТАН»?

Любов Якимчук: Поки я мешкала у Луганську, я входила до цього літоб’єднання, ми робили багато спільних акцій. Якщо говорити про премію та Олену Заславську, то її твори оригінальні і талановиті, але вони політично ангажовані. Будь-яка така поезія вже не може називатися поезією, кого би вона не оспівувала та не підтримувала: чи українського президента, чи бойовиків вигаданих республік.

Василь Шандро: Але ми часто називаємо це патріотичною лірикою. Де межа?

Любов Якимчук: Якщо це патріотична, громадянська лірика, вона стає на бік людини, яка себе відчуває у якійсь ситуації та щось думає про свою державу та про себе в контексті держави. А якщо йдеться про політично ангажовану лірику – це лірика, яка підтримує тільки один бік і говорить, що український президент – ідеальний президент, ми будемо його оспівувати та писати йому оди. Були такі вірші про президента попереднього, Януковича.

Катерина Луцька: А в тебе є громадянська поезія?

Любов Якибчук: Громадянська лірика є, але вона не є політично ангажованою. Я це відрізняю. А коли йдеться про премію Олени Заславської та її поезію про бойовиків…

Василь Шандро: Чи не може це бути «стьобом»? Тролінгом?

Любов Якимчук: Все може бути тролінгом, але, насправді, ці вірші не виглядають так. Там багато речей, які вказують на відверту позицію автора. Якщо навіть читати тільки вірші. Але ми можемо почитати і інтерв’ю. Мені шкода, що Олена, а вона дійсно талановита авторка, розмінюється своїм талантом на пропаганду.  

Катерина Луцька: Мабуть, все одно, якій владі ти підспівуєш, чи не повинна бути відокремлена поезія і віддалена від цього?

Любов Якимчук: Поезія може торкатися якихось суспільних проблем, тому що ми живемо в суспільстві. Ми не можемо зараз уникнути писати про війну. Я не можу. Але це має бути далеко від влади та владної позиції. Головний суб’єкт поезії, література –це історія людських емоцій. Поезію підробити неможна. Якщо історію можна переписати і підручники переписуються , і ти вже не розумієш, де правда, то літературу не можна. Я не можу не писати про війну. Багато речей відбуваються зі мною, з моїми близькими. Будинок моєї бабусі розбомблений. Мій будинок закинутий. Біографічно це пов’язано.

Катерина Луцька: Коли ви жили в Луганську, ви входили до літературного гуртка? Що зараз відбувається з тими поетами та письменниками, що входили у гурток? Наприклад, у «ЛНР» створена «Спілка письменників».

Любов Якимчук: Переважна більшість виїхала. Знаю лише трьох людей, які там лишилися. Але не всі вони підтримують той режим, що там існує. Але хтось живе у Франківську, хтось в Києві, хтось під Києвом, в Чернігові, в Москві, але підтримуючи українську позицію. Тобто, доля розкидала всіх.

Василь Шандро: Чи всі ваші колеги так чи інакше реагують в ліриці на ці події?

Любов Якимчук: Багато хто взагалі не пише зараз. Пишу я і Заславська.

Катерина Луцька: Ви не тільки пишете, а і презентуєте свою лірику. Навіть сьогодні після ефіру ви вирушаєте?

Любов Якимчук: Так, завтра в Бердянську з Марком Токарем ми граємо наш музично-поетичний проект і презентуємо збірку «Абрикоси Донбасу»

Василь Шандро: Можна казати, що запит на культуру Луганщини і Донеччини з війною з’явився та посилився?

Любов Якимчук: Звичайно, є елемент кон’юнктури. Але, якщо ми мислимо про Україну в Європі, і наскільки зросла цікавість до України і в Україні – до сходу держави – це закономірні явища. Підняття теми навіть через війну – воно є, хочемо ми цього чи не хочемо.

Василь Шандро: Я чув неодноразово від слухачів, і це на вулиці можна почути – про братовбивчу війну, про те, що вона почалася на Майдані і ми самі вині в тому, що є на сході. Це російська пропаганда так спрацювала?

Любов Якимчук: Безумовно, ми не білі та пухнасті. Ми винні в тому, що ми інформаційно не боремося за своїх громадян. Вони там закинуті, вони не отримують інформацію ніде, окрім російських каналів та каналів вигаданих республік. В цій частині ми програємо.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.