«Ядерна зброя не стане порятунком для України» — експерт

21 вересня 2015 - 20:00
Facebook Twitter Google+
Вперше з моменту розпаду СРСР Пентагон переглядає й оновлює свої плани щодо потенційного військового конфлікту з Росією. Що це означає для України? Відповідає експерт «Майдану закордонних справ»

Олексій Куроп’ятник, експерт «Майдану закордонних справ» про ескалацію протистояння США та Росії в контексті російсько-української війни:

«США не розглядали ядерний конфлікт як можливий. Єдине, на що робили акцент – на ПРО, що мала би захистити у випадку ядерної атаки з боку Росії. Ні ЄС, ні США не могли спровокувати РФ на ядерну риторику.Ядерна зброя не стане порятунком для України. Це та зброя, що має силу, поки ти її не застосуєш – це зброя стримування, а не нападу».

Олексій Куроп’ятник зауважує, що ядерну зброю складно створити та утримувати: з 1999 року заборонено випробовування ядерної зброї, а ядерна боєголовка потребує постійного оновлення, адже термін її життя складає не більше 10 років. Україна припинила обслуговування російських ядерних систем – наприклад, системи «Сатана», що є однією з основ російських ядерних сил за Уралом.

Ірина Славінська: Вперше з моменту розпаду СРСР Пентагон переглядає і оновлює свої плани щодо потенційного військового  конфлікту з Росією. Чому це відбувається, якщо це відбувається?

Олексій Куроп’ятник: Це, дійсно,  відбувається. Але основна ідея полягає в тому, що не Сполучені Штати і не блок НАТО спровокували цю ситуацію. До 2013-го року США не розглядали ядерний конфлікт, як ймовірний, більше того, фактично робили акцент на розвиток інших систем озброєння, зокрема, глобального точного удару. І, єдине, на що акцент покладався, так це на системи, які могли б протидіяти можливому удару з боку Росії. Це протиракетна оборона – як на  Алясці, так і на європейському театрі військових дій. Це основне. Навіть, якщо подивитися на фінансування, скільки виділяв Конгрес на програми оновлення, то можна чітко бачити, що гроші постійно зменшувалися. Обама попросив на чергове переозброєння ракетно-ядерного балансу до 20 125-го року значно менше грошей, ніж планувалося, чим викликав бурю протесту серед частини сенаторів і конгресменів у Сполучених Штатах. Потім Бранденбурзька його промова у 2011-му році, коли він сказав, що планує на третину більше скоротити, аніж було досягнуто Старт -3 з Медвєдєвим, але його не підтримали ані Росія, ані Конгрес. Основна ідея полягає в тому, що ніяким чином Захід в цілому, Сполучені Штати, зокрема, не могли спровокувати Росію на такий крок: Путін почав ядерну риторику, потім його підтримали вищі керівники Генштабу і окремих рядів військ,  у зв’язку з загостренням ситуації в Україні (як вони його називають) і анексією Криму,  стратегічні ракетні ядерні сили Російської Федерації були готові до нанесення удару невідомо по кому і за що. І, фактично, це викликало спершу нерозуміння на Заході, що ж відбувається, а потім почалася повільна, але невідступна реакція.

Галина Бабій: А не здається Вам, що це загравання ядерними м’язами було розраховано одразу на той ресурс, який так не хочеться випускати з рук – на Україну. Людський ресурс, економічний, всякий ресурс, який є золотим для Росії?

Олексій Куроп’ятник: Я також так думаю. Але, тут є два моменти, які слід враховувати. По-перше, це  — Україна, а Україна це – не Росія, хоча вона дуже схожа в політичному плані і за часів управління Партією Регіонів вона наблизилася за своїми стандартами, але не стала повністю такою самою. І це надавало якісь певні сподівання в Кремлі на те, що, в принципі, якийсь альянс можливий в тому плані, якщо ми будемо розвиватися, які ж загрози стоять перед Російською Федерацією.

А з іншого боку, ми бачимо, як суперечливо і, врешті, невдало розвивалися відносини між Російською Федерацією і Заходом в плані модернізації країни. Врешті, Україна також має проблеми модернізації. Просто, це – один із шляхів. Питання йшло про те, чи можна за получити і за яку ціну новітні технології, які могли б допомогти Росії перейти з четвертого окладу на п’ятий і можливо, частково,  на шостий. Це була ідея центру Cколкіно, яка, врешті виявилася невдалою,  це була ідея розвитку нано — технологій, які дали потужний старт у 2008-му році. Але це не справило враження на Україну. І, врешті, ми бачили, що Росія намагалася робити модернізацію власних  збройних сил за рахунок Заходу, вибудовуючи стосунки  за ресурси і за таку авантюрну політику еквілібристики між загрозами і дивідендами – батогом і пряником, намагаючись отримати військові технології. І, частково, здавалося, що в неї вийде. У 2010-му році «Сіменс» уклав з Росією контракт на модернізацію залізниці, потім – «містралі», потім – можливість з італійцями зробити пасажирський літак, який виявився невдалим, потім  з німцями зробити сучасний полігон з імітацією для сухопутних військ. Здавалося, що в росіян щось вийде. Але, вочевидь, було ясно, що Захід просто так не дозволить модернізуватися Росії без модернізації політичної системи. 

Ірина Слабінська: Ядерна загроза реальна?

Галина Бабій: Ми доти не станемо суб’єктом всесвітньої політики, поки не матимемо ядерного статусу?

 Олексій Куроп’ятник: Моя відповідь – ні. Ядерна зброя не стане для України тим порятунком, яким може стати інший варіант. І ось з яких причин. По-перше, ядерна зброя має силу доти, поки ти її не застосував. Світ знає два випадки застосування ядерної зброї – Хіросіма і Нагасакі, врешті, це, фактично,  зброя стримування, а не нападу. По-друге, суто технологічно, у нас немає можливості створювати  і випробовувати ядерні носії, по-третє, Україна наклала на себе міжнародні зобов’язання, яких ми маємо дотримуватися.Міжнародне право передбачає довіру. Там немає засобів примусу. Єдиний примус раніше був – це війна, зараз додалися торгівельні, санкції економічні, на пересування, візові обмеження.  Якщо ми будемо їх створювати у протистоянні з таким сильним супротивником, для нас перемога буде залежати від наявності союзників. Союзники нас цього не пробачать.

Ірина Славінська: Запитання від нашого колеги з Громадського радіо Дмитра Тузова: чи припинила Україна співпрацю з Росією у галузі обслуговування балістичних ракет?

Олексій Куроп”ятник: На щастя, з одного боку,  і на горе наших виробникам, які втратили контракти, ми, дійсно,  припинили обслуговування російських ядерних систем, зокрема, носіїв,скажімо, система «Воєвода», яка нам відома, як «Сатана» в Натовській класифікації.  Це, фактично, одна із основ разом з  системою Стилет російських ракетно — ядерних сил, які розташовані, переважно, за Уралом, і фактично вичерпали майже всі ресурси для продовження термінів експлуатації, це становить серйозну проблему і не лише для росіян в плані, чи безпечні ці носії, чи можна цю техніку експлуатувати і використовувати в такому варіанті.

У нас була стратегічна (дві девізії ракетних військ ядерного призначення) і у нас була тактична ядерна зброя, яку ніхто не вимагав від нас її віддавати. А що стосується позбуття ядерної зброї, то, швидше за все йдеться не про те, що ми віддали стратегічний ядерний потенціал (1200 боєголовок ), а запитання: навіщо ми відали тактичну ядерну зброю.  Але і цей крок був правильний.

Якщо говорити про перший ядерний удар, то Американська ядерна доктрина першого ядерного удару була не лише у США, вона була і в Радянського Союзу. Вона пояснюється дуже просто: американці казали: якщо Росія готується до ядерного удару, то нам краще бути першими ударити і зруйнувати їх ядерний потенціал, аніж потім довго і коштовно звільняти Європу від радянської зарази. Це у випадку, коли виникала ядерна загроза. А оскільки загрози не виникало, то не виникало питання приводити ядерні сили у боєготовність,  мова йшла, навіть, про суттєве скорочення ядерного потенціалу. Йшлося про те, що після 2018-го  року,  коли  мали виконатися основні положення Старту-3 (договір про обмеження стратегічних озброєнь 2010-го року) то ядерний потенціал обох країн  зменшився б ще у півтора рази. Сполучені Штати мають багато союзників за кордоном і, навіть, у Європі у них шість баз у 5-ти країнах їх союзників, де розташована ядерна  зброя. Але ж слід мати на увазі, що у 1991-му році у них було 125 баз, а зараз тільки 6.

Є така думка: навіщо віддавали тактичну ядерну зброю? Але ось в чому справа: 1992-го року було заборонено проводити випробування ядерної зброї. Це перше. По-друге, для того, щоб її мати, ядерні боєголовки мають постійно оновлюватися тому, що там радіоактивні ізотопи і термін життя боєголовки не перевищує 10 років. І це, до речі, запитання, яке гуляє Інтернетом: а чи дійсно, боєздатні російські боєголовки, чи вони оновлювалися, чи вистачає урану, щоб проводити заміну радіоактивних ізотопів у цих боєголовках?

 Чи було то недосвідченість української дипломатії, чи військово-політичного керівництва, яким чином був складений Будапештський меморандум 1994- року, що там, фактично не було ніяких матеріальних гарантій: що буде, якщо він буде порушений, але те, що за цей час треба було, створювати неядерні військові сили стримування, це обов’язково. Неядерні стратегічні сили стримування – це, якраз, та річ, яка не підпадає під жодні міжнародні обмеження.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.