Слухати

Деяким обвинуваченим безоплатні адвокати коштували довічного ув’язнення

22 червня 2015 - 14:46
Facebook Twitter Google+
Якщо людина скоїла злочин, то її права все одно треба захищати. Жодне, навіть найгірше порушення закону, не позбавляє її прав людини.

1370967502_1Права ув’язнених у місцях позбавлення волі обмежені, але це не означає, що в них узагалі немає жодних прав. І найперше їхнє право — це, звісно, право на справедливий і неупереджений суд. Коли йдеться про якусь гучну політичну справу, то до неї прикута увага журналістів, і суддям важче порушувати закони. Але коли ув’язнений — звичайна людина, то захистити її права часто немає кому.

Розповідає колишній ув’язнений Руслан Яковенко.

Руслан ЯковенкоМеня осуждали по 121 статье (нанесение тяжких телесных повреждений), хотя мои действия там не выходили за рамки самообороны никоим образом. Потому что потерпевший был с ножом, нападал на меня с ножом, порезал мне руку… Неправильная квалификация. Пять лет я, считайте, был под следствием. Изначально меня закрыли по статье 186 (ограбление), продержали по этой статье семь месяцев, в итоге меня выпустили на подписку и обвинение по этой статье сняли. Соответственно, вину мою никто не доказал, потому что все потерпевшие с самого начала говорили, что это не я. На каких основаниях меня держали вообще я понять не могу по сей день”.

Руслану пощастило, бо він здогадався звернутися до Української Гельсинської Спілки з Прав Людини і там йому надали адвоката. Керівник Громадської приймальні УГСПЛ.

Адвокат Олег Левицький розповідає про те, що було далі:

Олег Левицький 1Випадок Руслана Яковенко був винятковим до певної міри. Він писав до нас листи, ми надавали йому у письмовому форматі консультації, поради. До нас приходила його мама. Розгляд кримінальної справи Руслана Яковенка затягувався, неодноразово скасовувалися обвинувальні вироки щодо Руслана Яковенка. І в певний момент мною було прийняте рішення надати йому більш адекватну, максимально можливу правову допомогу. Йшлося про участь представника нашої громадської приймальні у процесі. Протягом року я неодноразово виїжджав у Білу Церкву, де розглядалася справа, брав участь у засіданнях і, власне, довів цю справу до фіналу. До обвинувального вироку, яким суд вважав можливим призначити менш суворе покарання, ніж те, яке було передбачено санкцією, за якою був засуджений Руслан Яковенко.

Сталася якась колотнеча, бійка, Руслан був молодший за свого сусіда і завдав йому більших тілесних ушкоджень, ніж отримав сам від сусіда. Цей було предметом розгляду кримінальної справи Руслана Яковенка, яка тривала близько 5 років. І обвинувальні вироки відносно Руслана Яковенка неодноразово скасовувалися апеляційним судом Київської області”.

Але чому таку просту справу розглядали цілих 5 років? Невже безкоштовні адвокати, призначені державою, не могли переконати суддю винести правосудне рішення? Олег Левицький впевнений, що безоплатні адвокати часто нехтують своїми обов’язками:

“Насправді на той момент система безоплатної правової допомоги ще не функціонувала в нормальному форматі. Вона була створена на виконання закону про безоплатну правову допомогу і запрацювала повноцінно тільки з першого січня 2013 року. На той момент безоплатні адвокати надавалися практично… не було системи. Вони просто висмикувалися на особистих зв’язках із кола знайомих адвокатів конкретного слідчого чи судді. Робота цих адвокатів ніяким чином не обліковувалася, не оплачувалася, і на той момент їхня допомога зводилася практично до неформальної присутності. І це ще в кращому разі. У гіршому разі адвокати працювали проти своїх клієнтів. У мене достатньо прикладів із власної практики, коли я можу стверджувати, що саме участь отаких безкоштовних адвокатів, які надавалися на особистих зв’язках і стосунках конкретних суддів із конкретними адвокатами, призводила до того, що їхні клієнти були засуджені безневинно, і деяким з них така допомога безоплатних адвокатів коштувала довічного позбавлення волі”.

Правозахисники намагаються боротися за права ув’язнених прямо у місцях позбавлення волі. Розповідає координатор програм Харківської правозахисної групи, заступник голови Громадської Ради при Державній пенітенціарній службі Андрій Діденко.

Андрій ДіденкоЯкщо говорити про загальну ситуацію, то дійсно, вона змінилася на краще, бо два роки тому ми не могли собі уявляти, що ми можемо без попередження зайти о четвертій ранку у будь-яку колонію і сказати, що ми чекаємо вже більше 7 хвилин, і ми можемо взяти із собою до двох журналістів і до трьох лікарів, і фіксувати порушення прав людини. І це є якраз превентивним таким заходом для того, щоб впливати на ситуацію. Друге — це те, що інформація вже виходить за межі цих установ. Ніхто не знав про ті тортури і знущання, які там відбувалися. Люди про це дізнавалися із запізненням. А тут у нас тепер може така швидка реакція. Тепер персонал державної пенітенціарної служби розуміє, що вже часи минули, коли можна було катувати людей. Але все одно залишилися ще не вирішенними питання, наприклад, безперешкодної відправки кореспонденції, ненадання медичної допомоги, неможливість звільнитися умовно-достроково без хабаря”.

Але що ж треба робити, коли права ув’язненого порушують? Практика показує, що скарги на словах не мають жодного ефекту.

“Особа, яка знаходиться під вартою, має зрозуміти, що краще, ніж він сам, його права не захистить жоден правозахисник: спілкуватися з персоналом потрібно тільки на мові паперу. Всі відповіді також треба вимагати на папері. І починати з начальника відділення. І вже коли ув’язнені на базі цих зібраних паперів звертаються до адвокатів, то це вже є позиція. З ними адвокату або правозахиснику набагато легше виконувати свою роботу. Це можна звернутися до наших юристів, адвокатів Харківської правозахисної групи або до Української Гельсинської Спілки з Прав Людини. Якщо вже триває переписка і мова йде про оскарження в Європейському Суді з Прав Людини, то тут працює Фонд Стратегічних Справ і директор Фонду Михайло Тараскало також — вони мають багату практику написання таких скарг і спрямовують їх належним чином і в належній якості до ЄСПЛ.

Коли наші люди зрозуміють, що інструментарій із захисту прав людини — це зброя, от тоді наша держава стане сильнішою”.

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору міністерства закордонних справ Німеччини.

Олег Шинкаренко, програма «Права людини» для Громадського радіо

Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

 

 

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.