Слухати

Хто такий Ісмаїл Гаспринський?

25 вересня 2016 - 09:08
FacebookTwitterGoogle+
Історик Олексій Сокирко про кримськоготатарського просвітника Ізмаїла Гаспринського

Пересічному українцю дуже мало відомо про історію кримськотатарського народу. Усі чули про напади кочовиків, Кримське ханство та російсько-турецькі війни. Однак дуже рідко увага акцентується на пізніші часи, коли Крим увійшов у склад Російської Імперії, а кримські татари поступово переставали бути більшістю населення півострову. Саме в ці часи жила людина, яку часто називають батьком кримськотатарського народу. Він реформував застарілу освіту, видавав першу кримськотатарську газету, а згодом і перший часопис для жінок. І все це на початку ХХ століття у мусульманському Криму. Хто ця людина? Про кримськоготатарського просвітника Ісмаїла Гаспринського нам розповість історик Олексій Сокирко.

Олексій Сокирко: Ісмаїл Гаспринський — є знаковою особою для кримських татар і взагалі тюркських народів, які проживали в Європі. Це є один з лідерів, фактично фундаторів національного відродження тюрків у Російській імперії і, як його дуже часто називають, батько кримськотатарського народу. Він народився в Криму, у ялтинському повіті Таврійської губернії у 1851 році. Батько був кримським татарином, а мати походила з доволі відомої аристократичної родини Мішарів.

unnamed_9.jpg

І. Гаспринський за роботою в кабінеті. 1910 р. З фондів музею І. Гаспринського //
І. Гаспринський за роботою в кабінеті. 1910 р. З фондів музею І. Гаспринського

Початкову свою освіту Ісмаїл здобув у мусульманській початковій школі — мектебі. Потім він вчився у сімферопольській чоловічій гімназії. Оскільки його батько був офіцером російської армії, який отримав дворянський титул за заслуги, що було доволі звичним шляхом для нобілітації для багатьох кримських татар, які лояльно ставились до Російської Імперії після анексії Криму наприкінці XVIII століття.

Оскільки родина була незаможною і не мала достатніх статків для того, щоб дати йому якісну освіту, яка б стала запорукою хорошої кар’єри, Ісмаїл продовжив навчання у Воронезькому кадетському корпусі та Другому московському корпусі. Туди, як правило потрапляли діти незаможних та середньо заможних дворян. Не тільки з числа кримських татар, а й російські, українські, польські дворяни середньої руки. Їх туди віддавали з розрахунком, що потім хлопчики виростуть, зроблять собі офіцерську кар’єру і статки. Але, очевидно, що цей шлях не приваблював Ісмаїла, оскільки він любив літературу, і військова служба його не приваблювала.

Не закінчивши кадетського корпусу він виїхав за кордон, кілька років прожив у Франції, мандрував Європою, знайомився з культурою, на цей час припадають його перші спроби в літературі. Рік він прожив у Туреччині. Повернувшись у Крим людиною з іншим світоглядом, цінностями і цілями, повернувся європейцем.

Андрій Кобалія: І тут виходить, що Ісмаїл Гаспринський, який повертається європейцем до Криму, є прихильником джадидизму, його також вважають реформатором. Розкажіть, що сталося з ним після того як він приїхав в Крим, та що таке «джадидизм», бо не всі наші слухачі знайомі з цим терміном.

Олексій Сокирко: Це сталося не одразу. Він був ще достатньо молодою людиною із західною свідомістю. Усі ці ідеї реформ з’являться вже під час реалізації конкретних проектів. Але він одразу побачив колосальне відставання і проблеми соціокультурного розвитку, в якому опинились кримські татари. Корінний народ – кримські татари на острові від часів російської анексії вже значно зменшилися чисельні і зсунуті у дуже вузькі соціальні ніші, які не дозволяли їм розвиватись економічно, освітньо і культурно.

Гаспринський вважав, що справа відродження кримських татар тільки шляхом їх доручення до європейських цінностей, до плодів цивілізації та її найрізноманітніших технологій. І в цьому бачив порятунок. Але це був шлях еволюції. Швидкого одужання не буде. Гаспринський у перших своїх публіцистичних творах писав «мій народ хворий, але його одужання це не справа сьогоднішнього». Головним способом він вважав освіту і прищеплення нових цінностей: побутова культура, наприклад, гігієна, освіченість, самовдосконалення, активна діяльність. Незалежно від того, якою працею ти займаєшся; ти можеш бути селянином, муллою, шкільним вчителем, чиновником, але ти весь час повинен вдосконалюватись. Таким чином ти будеш сприяти розвитку народу.

unnamed_8.jpg

Гаспринський разом з кримськотатарськими дітьми.1910р. З фондів музею І. Гаспринського //
Гаспринський разом з кримськотатарськими дітьми.1910р. З фондів музею І. Гаспринського

Така гуманістична програма змін відповідно до поглядів Гаспринського могла бути реалізована через два канали: шкільництво (початкова, середня і спеціальна освіта) і через елементарне просвітництво, для якого потрібна видавнича діяльність. У 1883 році після кількох спроб Гаспринському вдається заснувати першу газету кримських татар «Тарджиман» («Перекладач»), яка виходила деякий час і після його смерті. Припинив видаватись у 1918 році, коли політична картинка вже зовсім змінилась.

Цей видавничий проект на початку мав досить вузьку аудиторію. Газета виходила раз на тиждень. Спершу там працювало лише троє авторів, йому допомагала дружина. Тижневик виходив російською та кримськотатарською, він мав з одного боку моралізаторський та повчальний характер, де говорилося про різні проблеми як-то безробіття, алкоголізм, неосвіченість. Часто неосвіченість була пов’язана не з тим, що не вистачало початкових шкіл, а тому що багато хто серед нижчих соціальних верств вважав, що їхнім дітям освіта не потрібна. Тобто аби вони вели той спосіб життя, який вели діди і прадіди. Вони не розуміли, які можливості дає освіта, що вона дозволяє вирватись із цього зачарованого кола.

«Тарджиман» також писав про поточні події в житті Криму і татар; татар не тільки кримських, а й волзьких та й взагалі для тюрків. Бо ця етнічна спільнота була досить великою. І «Тарджиман» згодом став популярним. Паралельно зростала і популярність Гаспринського. Він був обраний депутатом Бахчисарайської міської думи, а потім на декілька років став міською головою Бахчисараю. На цій посаді він значною мірою сприяв тим в першу чергу освітнім реформам вже як адміністратор.

Щодо «Джадидизму», то арабською «джадид» — це «новий», тобто це був інтелектуальний рух в ісламському світі, який обстоював ідею модернізації культурних стандартів ісламського світу, поступову секуляризацію, де б релігійні цінності сусідили з цінностями світського суспільства та демократичними нормами.

Гаспринський писав, що ми не зможемо зробити кримських татар заможними, якщо вони не вчитимуться в комерційних училищах, якщо вони не знатимуть права, законодавства, основи економіки, іноземних мов. Ось ці ідеї джадидизму він намагається реалізувати реформуючи вже існуючі школи, гімназії та училища, які існували в Криму як державні.

Андрій Кобалія: Але мені також відомо, що Гаспринський відомий як прихильник пантюркізму. Чи не могли б Ви розказати, що таке «пантюркізм»? Також цікаво дізнатись як він бачив майбутнє Криму.

Олексій Сокирко: Гаспринського важкого назвати ідеологом пантюркізму, адже ця ідеологія сформувалась в програмах інших мислителів ісламського світу тюркського походження на початку XX століття. Але Ісмаїл Гаспринський був ідейним натхненником цього руху, його перед течією. Його наступники ознайомлювались з його журналом.

До речі, окрім «Тарджиману» виходив ще жіночий журнал — «Алеми-Нісван; спочатку як додаток до тижневого журналу, а потім як окреме видання. Видання містило поради з виховання дітей у європейському стилі, пропагувалась світська жіноча освіта і багато інших новацій, які багато хто з традиційного світу не сприймав.

Гаспринський вважав, що саме на території Росії лежить географічний центр тюрків, звідки вони розселялись ще в прадавні часи на Близький Схід, в Передню Азію, Східну Європу. Там мова, якою він писав, це була спроба створити загальнотюркську мову.  До того мовою державного управління, мовою літератури була османо-турецька мова.

unnamed_10.jpg

Жіночий журнал «Алеми-Нісван» //
Жіночий журнал «Алеми-Нісван»

Андрій Кобалія: Наостанок хотілося б поговорити про пам’ять щодо Гаспринського. На початку розмови ми розкривали те, що сховане за прізвищем. Чи пам’ятають його в Криму або не лише в Криму?

Олексій Сокирко: Гасприньскому є два меморіальні пам’ятники, його могила в Бахчисараї, в будинку, де він жив, і де знаходилась редакція «Тарджиману», там створений меморіальний музей. Ім’я Гаспринського носять кілька вулиць у Сімферополі та Бахчисараї, на честь нього названа центральна кримськотатарська бібліотека в Криму. Єдине, що я не можу сказати, в якому стані вшанування пам’яті Гаспринського зараз з огляду на те, що він окупований Росією. З розповідей, які я чув від колег кримських татар, котрі живуть на материку, але бувають і в Криму, ситуація не дуже задовільна через те, що в музеї був звільнений директор, музей часто зачиненим. І ми знаємо ставлення нової російської окупаційної влади до кримських татар, вона далека від лібералізму чи поміркованості. Що буде далі мені важко сказати.

Але з іншого боку Гаспринський належить до тих фігур, які приречені на те, щоб їх пам’ятали і вшановували. У волзьких татар продовжують публікувати його твори, перевидаються його новели та публіцистика. Я гадаю, що пам’ять про Гаспринського не піде в забуття. 

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.