Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

«Школа толерантності» у Запоріжжі: агресія виникає від незнання

30 травня 2016 - 11:34
FacebookTwitterGoogle+
Чи варто лікувати сексуальну орієнтацію? В чому різниця між аутінгом та камінаутом? Чому некоректно вживати визначення «гомосексуаліст»? Що таке гендер?

Відповіді на ці питання вже четвертий рік поспіль намагаються дати організатори запорізької «Школи толерантності», в рамках якої журналістів, психологи та соціальні працівники отримають знання та навички для більш якісного, ефективного та толерантного виконання роботи. 

12 987 166_1 244 832 185 545 431_2 456 445 239 658 118 908_n.jpg

Лекція у «Школі толерантності» // Громадське радіо
Лекція у «Школі толерантності»
«Громадське радіо»

Про особливості роботи «Школи толерантності» «Громадське радіо» поспілкувалося з одним з її організаторів — заступником голови фонду «Гендер Зед» Олександром Вітвицьким.

vytvyckyy_1.jpg

Олександр Вітвицький // Громадське радіо
Олександр Вітвицький
Громадське радіо

Максим Щербина: Що таке «Школа толерантності»?

Олександр Вітвицький: Першу «Школу толерантності» ми провели у 2012 році. Вона торкалася трьох питань: ВІЛ-інфекція, питання ЛГБТ та права жінок. Це була комплексна триденна подія, на якій журналісти, психологи, соціальні працівники мали змогу пропрацювати ці три проблеми.

На сьогоднішній день ми вже провели 16 таких шкіл. З часом школи пережили певну трансформацію. Ми зробили окремі школи по окремим питанням. Перші кілька шкіл були виключно для запоріжців. Потім ми вийшли на рівень області. Коли акумулювали певний досвід — почали впроваджувати цю практику по всій Україні.

Максим Щербина: Чим ваша школа відрізняється від звичайних тренінгів, яких зараз в Україні проходить досить багато?

Олександр Вітвицький: Учасники й учасниці шкіл мають змогу напряму поспілкуватися з представниками тієї чи іншої групи. Коли йде мова про ВІЛ, ми запрошуємо ВІЛ-позитивну людину, яка у форматі живої книги, живої бібліотеки розповідає свою історію. І учасники — журналісти, психологи, соціальні працівники, можуть ставити гостю будь-які питання. Також ми даємо практичні завдання.

Спочатку ми практикували це лише для журналістів: протягом трьох днів школи вони мали придумати, зняти та змонтувати соціальний ролик на тему тренінга. Але потім це завдання виконували всі: і психологи, і соцпрацівники. І хоча представники цих професій не мають якихось журналістських навичок, відео в більшості випадків виходило дуже якісним. Минулого року один з таких роликів, присвячений ЛГБТ-тематиці, навіть зайняв призове місце на молодіжному кінофестивалі.

Максим Щербина: Які школи проходять цього року?

Олександр Вітвицький: В 2016 році ми вже не самі організовуємо «Школи толерантності». У нас з’явилися партнери — це «Союз молодих журналістів» та психологічна організація «Взаємодія». І цього року головною темою буде ЛГБТ. Як я вже казав, ми запрошуємо людей, котрі будуть виступати у якості «живої книги». Також запрошуємо батьків представників та представниць ЛГБТ-спільноти, котрі можуть розповісти про те, як вони приймали своїх дітей, а також відповісти на питання учасників школи.

Таким чином психологи та соціальні працівники можуть побачити специфіку консультування та зрозуміти, з якими проблема стикаються люди, яким вони допомагають. В майбутньому це допоможе їм більш якісно надавати свої послуги.

Журналістів це вчить писати більш нейтральні та толерантні матеріали. Тому що дуже часто ми бачимо в журналістських статтях чи відео мову ненависті, нетолерантні вислови. Наприклад, слово «гомосексуаліст», котре некоректно використовувати. Багато з тих, хто працює у ЗМІ, не знає, чому треба казати чи писати «гомосексуал». Тому що «гомосексуалізм», це захворювання, це слово несе в собі негативні конотації. Коректа форма — «гомосексуальність», «бісексуальність», «гетеросексуальність» — це рівнозначні сексуальні орієнтації.

Треба володіти правильною термінологією, щоб не стигматизувати ті чи інші групи. Ми стикаємося з тим, що коли студенти чи вже практикуючі спеціалісти потрапляють на школу, з’ясовується, що вони плавають у темі сексуальності людини, оскільки цієї теми у вишах торкаються дуже поверхнево. Якщо торкаються. Разом з журналістами ми також розбираємо матеріали, в яких припускаються грубих помилок.

Дуже розповсюджена практика — скажені заголовки, які ніяк не в’яжуться з тим, що написано у самій статті. Наприклад, кілька років тому ми проводили акцію на підтримку хворих на вірусний гепатит В та С. Одне з запорізьких видань зробило матеріал із заголовком «Під Запорізькою ОДА геї вимагали безкоштовного лікування». Хоча ця акція ніяк не була пов’язана з ЛГБТ.

Вхідне анкетування перед початком школи демонструє, що лише 20-30% учасників розуміють якісь базові речі. Наприклад, варто чи ні лікувати сексуальну орієнтацію людини?

Сексуальна орієнтація — це вроджена чи набута складова людини? Що таке камінаут або аутінг? На виході ці показники зростають до 90 відсотків.

Максим Щербина: З навчанням журналістів більш-менш зрозуміло. А психологи та соціальні працівники — чому вчать їх?

Олександр Вітвицький: Цього року ми провели школу окремо для шкільних психологів Запорізької області. Заявки подавали дуже вмотивовані спеціалісти, які стикалися в своїй роботі, наприклад, з ЛГБТ-підлітками, але вони не мали знань, інформації та навичок роботи у таких випадках. Це представники як державних, так і не державних організацій. Головний критерій для участі у школі — людина має бути практиком. Також ми беремо студентів-психологів останніх курсів вишу.

50% школи ми приділяємо теорії. Все інше — практика. Окрім спілкування з «живими книгами» — це робота з практикуючими психологами, котрі давно працюють в темі, якій присвячена школа. Вони діляться з колегами своїм досвідом. Також ми демонструємо фільми, що стосуються школи.

13 006 728_1 178 250 622 185 574_1 831 501 484 563 737 254_n.jpg

Слухачі «Школи толерантності» // Громадське радіо
Слухачі «Школи толерантності»
Громадське радіо

По Україні немає статистики суїцидів серед ЛГБТ-підлітків. Але є світові цифри. І вони досить високі. Тому коли дитина або її батьки звертаються за порадою чи допомогою до психолога, в того мають бути кваліфіковані навички і знання для таких консультацій. Наприклад, якщо мова не йде про загрозу життю підлітка, психолог не має одразу бігти і все розповідати батькам. Він має допомогти дитині прийняти себе, мінімізувати стрес, пояснити йому чи їй якісь моменти.

До речі, для нас співпраця саме зі шкільними психологами є дуже важливою, оскільки при організації «Гендер Зед» є консультаційний центр для ЛГБТ. Але ми можемо надавати послуги людині, тільки якщо їй виповнилося 16 років. Завдяки цьому ми можемо опосередковано допомогти і тим, хто молодший за віком.

Максим Щербина: Як поводять себе ваші учні? Як реагують на нову інформацію?

Олександр Вітвицький: Ми попередньо намагаємося відібрати вмотивованих, зацікавлених у темі людей. Але буває різне. Я пригадую учасницю, котра на початку школи, присвяченій ВІЛ-позитивним людям, заявила, що їх усіх треба ізолювати на якому-небудь острові. Але коли людина безпосередньо стикається з тим, про що мала лише уявне бачення, вона, як правило, змінює своє ставлення.

Максим Щербина: Ви якось відслідковуєте результати цих шкіл? Щось завдяки їм змінюється?

Олександр Вітвицький: Оскільки більшість учасників шкіл все ж таки з Запорізької області, ми можемо констатувати, що у нашому регіоні зміни у свідомості тих самих журналістів все ж таки відбуваються. Коли зараз у місті проходять акції, пов’язані з ЛГБТ, все більше матеріалів, що висвітлюють ці події, носять або нейтральний, або позитивний характер. Наприклад, коли минулого року у Запоріжжі проходила білборд-кампанія, присвячена ЛГБТ, місцеві медіа відреагували досить адекватно.

Наступна школа для журналістів планується у червні. Більш детальну інформацію про цю та інші школи можна знайти на нашому сайті.

Максим Щербина для «Громадського радіо» з Запоріжжя.

Довідка: Запорізький благодійний фонд «Гендер Зед» — це організація, яка з 2008 року працює в сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина. Фонд займається питаннями гендерної рівності в суспільстві, профілактики ВІЛ/ІПСШ/гепатитів, а також сприяє подоланню всіх форм стигм та дискримінації щодо людей гомосексуальної, бісексуальної орієнтації та трансґендерів. Також «Гендер Зед» сприяє покращенню якості життя ЛГБТ-спільноти.

Матеріал створено за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.