Слухати

Трансгендери перемогли у суді Інститут урології

31 серпня 2016 - 18:13 408
Facebook Twitter Google+
Нещодавно сталася історична подія: трансгендерним людям вдалося довести в суді, що для документальної зміни статі не потрібні обов’язкові корекційні операції

fric_fon_klyayn.jpg

Фріц Фон Кляйн //
Фріц Фон Кляйн

Фріц Фон Кляйн (Фрідрих Чернишов) народився у Донецьку і раніше був дівчиною, але відчував цю стать чужою для себе. Врешті, у 19 років він остаточно вирішив стати чоловіком. «Спочатку я зізнався собі у цьому сам, потім розповів друзям, потім батькам, — пригадує Фріц, — мені хотілося би, щоб оточуючі називали мене відповідно тієї статі, з якою я себе ідентифікую. Мені набридло вести подвійне життя, грати роль іншої людини».

Батьки, звісно, не прийняли нову дитину повністю, але ніякого звичного насильства або вигнання з дому не відбулося. Вони просто сказали, що не вірять у це, вважають це грою. «Мене сприймали як горе в родині, мені це не подобалося, але зараз все вже владналося», — каже Фріц.

Восени 2013-го перед самим Євромайданом хлопець переїхав до Києва і почав працювати у правозахисній ЛГБТ-організації Insight, але він має багато проблем тепер вже юридичного характеру. Наприклад, якщо в банку показати жіночий паспорт, то його співробітники вимагають довести свою особистість якимось іншим чином. Така сама ситуація із посадкою на потяг або розрахунком карткою в магазині. «Будь яка перевірка документів — це стрес, — каже Фріц. — навіть якщо треба отримати на пошті посилку, я змушений просити про це своїх друзів». Кожного разу доводиться пояснювати незнайомим людям, хто ти такий і чому так виглядаєш.

В Україні трансгендеру дуже складно поміняти паспорт. Процедуру переглядають, але на даний момент для цього нібито була потрібна хірургічна стерилізація. Цікаво, що існує Наказ МОЗ України N 60 від 03.02.2011 «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності». В цьому документі вимоги для документальної зміни статі сформульовані дуже розпливчасто.

Зокрема, дається посилання на Порядок обстеження осіб, які потребують зміни (корекції) статевої належності, а вже у ньому зазначено, що «хірургічна корекція може бути проведена за направленням Комісії в обсязі, який бажає пацієнт, за умови, що її можна здійснити із врахуванням фізичного стану пацієнта, але не раніше ніж через три місяці після підготовчої ендокринологічної корекції». І далі: «Після проведення хірургічної корекції Комісія видає пацієнту медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності згідно з додатком, яке є підставою для внесення змін в актовий запис про народження цієї особи і видачі нового свідоцтва про народження з подальшою зміною відповідних документів про особу».

lyst_vid_instytutu_urologiyi.png

Лист від Інституту урології //
Лист від Інституту урології

На думку адвоката трансгендерних людей Оксани Гузь, що розпливчасте формулювання «в обсязі, який бажає пацієнт» призвело до того, що Комісія з питань зміни (корекції) статевої належності розпочала трактувати його по-своєму. Наприклад, у березні 2013 року ЛГБТ-організація Insight отримала відповідь на свій запит від Інституту урології Національної академії медичних наук України. У цьому документі головний позаштатний спеціаліст МОЗ України із спеціальності сексопатологія професор Ігор Горпинченко стверджує, що мінімальний необхідний обсяг хірургічного втручання для зміни офіційної статі полягає у видаленні статевих органів (для обох статей) та грудних залоз (для жінок). На думку трансгендерів, така вимога є порушенням прав людини, тому вони звернулися до суду і виграли два судових процеси проти Комісії з питань зміни (корекції) статевої належності.

advokat_oksana_guz.jpg

Оксана Гузь // Громадське радіо
Оксана Гузь
Громадське радіо

«Ми сподіваємось, що у майбутньому такі операції будуть непотрібні взагалі, бо вимагати від людини, щоб вона доводила свою ідентичність за допомогою власного тіла, незаконно, — каже Фріц, — Чому звичайна, нетрансгендерна людина отримує свій паспорт у 16 років просто так? Чому від неї не вимагають стерилізації та психіатричного обслідування?» Фріц хоче боротися за ліквідацію цієї комісії, бо, на його думку, вирішувати за іншу людину, як їй жити, неправомірно.

Фріц має дворічну дочку, яку він народив сам. Як з’ясувалося, наявність дитини також перешкоджає зміні документів в Україні. Справа в тому, що народжуючи дитину, Фріц вважав себе чоловіком. «Це спірне питання — що таке бути жінкою, — каже він. — транс-чоловік може народжувати. Наприклад, транс-чоловік Томас Бітті завагітнів. Якщо я ідентифікую себе чоловіком, то я — чоловік, а що у мене в животі — це вже мої проблеми. Ідентичність людини по гендеру не дорівнює її сексуальній орієнтації».

Ця ситуація являє собою цікаву юридичну колізію, оскільки шлюб Фріца із його партнером був зареєстрований на жіночий паспорт, а тепер він хоче поміняти його на чоловічий. «Я чоловік і люблю чоловіка, значить, я гей, — каже Фріц. — секс — це не процедура для народження дітей, а мова кохання. Журналісти для розмови про гендер мають використовувати не медичні, а соціокультурні терміни.


На думку Фріца, для того, щоб стати трансгендером потрібне просто персональне рішення. «Хоча деякі з них приймають гормони та роблять операції, щоб виглядати більш подібними до протилежної статі», — каже він. Саме останні й мають найбільше проблем із документами, оскільки їхня зовнішність під впливом гормонів суттєво змінюється: наприклад, у жінок з’являються щетина, кадик, рясне волосся на руках та ногах, чоловічий тембр голосу і чоловічі риси обличчя.

«Якщо б я не приймав тестостерон, я би не відрізнявся від інших дівчат на вулиці, — каже Фріц. — Я вважаю, що чіткої різниці між чоловіком та жінкою не існує, але все ж таки є певні маркери статі. Це головним чином самоусвідомлення: якщо людина каже „я — чоловік“ — значить, це чоловік. На жаль, в Україні це поки що питання зовнішності, бо у нас судять саме за нею. Не питайте транс-людину, яке її справжнє ім’я за паспортом, адже це принижує її, натякаючи на те, що її нинішнє ім’я не справжнє».

Олег Шинкаренко, «Громадське радіо», Київ

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.